Словник основних понять курсу

Автор – фізична особа, творчою працею якого створено твір.

Авторство – приналежність твору особі, яка його написала, створила.

Адресант – відправник (комунікатор) інформаційного звернення, замовник програми.

Адресат – споживач інформаційної продукції, читач, слухач, глядач, відвідувач лекцій, виставок, конкретний одержувач.

Адресна передача – передача, що має чітку спрямованість, призначена для визначеного кола глядачів, слухачів. Необхідність у А. п. диктується неоднорідністю аудиторії. У теле- і радіожурналістиці цей термін вказує на відмінність передач спеціального характеру від передач, розрахованих на широку (недиференційовану) аудиторію. Спрямованість адресної передачі визначається географічними, демографічними, професійними й іншими характеристиками аудиторії, а також особливостями, пов’язаними з інтересами і захопленнями людей (наприклад, передачі для жителів Запоріжжя і Запорізької області; для дітей, молоді, жінок; для військових, для працівників промислових підприємств; для жителів села; передачі для садівників, фотолюбителів, аматорів шахів тощо).

Активний програмний час (прайм-тайм) – проміжок часу, коли активність радіослухачів є найбільшою.

Апаратна – частина апаратно-студійного блоку, приміщення для техніки, що забезпечує процес створення і випуску в ефір радіопередачі.

Апаратна мoнтажна – приміщення з обладнанням для звукового монтажу радіопередач. Може бути частиною апаратно-студійного блоку, а також розташовуватися автономно.

Апаратно-студійний комплекс (АСК) – група апаратно-студійних блоків чи радіостудій з монтажними апаратними, що поєднані у технологічну систему за допомогою комутаційного центру – центральної апаратної.

Аудіовізуальна інформація – зорова інформація, що супроводжується звуком.

Аудіовізуальний твір – твір, який складається з набору пов’язаних між собою зображень, що створюють відчуття руху, із супровідним звучанням або без нього, який можна бачити, а за наявності супровідного звучання – чути. До А. т. належать кінематографічні та інші твори, виражені засобами, аналогічними кінематографії, такими, як телевізійні та інші способи фіксації зображень із супровідним звучанням на магнітних плівках, платівках, дисках тощо.

Аудиторія потенційна – ймовірне коло радіослухачів, на яких розрахований радіомовний канал, програма, рубрика, а також окремі матеріали. А. п. містить у собі і цільову аудиторію. А. п. може визначатися за територіальним (наприклад, для районної радіостанції – усе населення району, що здатне приймати її програми) і іншими (демографічним, соціально-демографічним, психологічним, соціально-психологічним) принципами.

Аудиторна динаміка – 1) зміни у складі та чисельності радіоаудиторії, переключення її з однієї на іншу програми, виключення з процесу комунікації в час передачі; 2) визначення зміни у складі і чисельності аудиторії.

Бек – музична звукова підложка під новини, рубрики, прогноз погоди, розмови діджея.

Бед (англ. bed – ліжко) – музична кінцівка (“хвіст пісні”) без вокального виконання, на тлі якого робиться “back-announce” (оголошується виконавець, назва пісні та інша інформація).

Блок – 1) комплексна радіопередача, у ході якої за значний часовий відрізок виходять у ефір матеріали, тематично пов’язані між собою і спільної спрямованості. Практикують Б. з фіксованою періодичністю. Внутрішній зв’язок Б. здійснює ведучий радіпрограми. Тривалість Б. коливається від однієї до чотирьох годин залежно від тематики чи соціальної орієнтації передачі на певну частину радіоаудиторії; 2) програми, присвячені певним подіям (річницям), об’єктам тощо. Щотижневі Б. адресують великим соціальним групам (автомобілістам, пенсіонерам, домогосподаркам, воїнам тощо).

Ведучий – журналіст, що веде радіо- чи телевізійну передачу, представляє виступаючих, промовляє текст, який пов’язує компоненти передачі, коментує, доповнює їх, спрямовує хід бесіди у мікрофона, керує дискусією. Найчастіше радіожурнали і серійні передачі мають постійного В. В. може бути як штатним співробітником редакції, редактором передачі, так і запрошеним для цього фахівцем. Існує два основних типи В. радіопередач: В. – автор, журналіст, який сам готує текст для ефіру; В. – актор, який виводить в ефір заготовлений автором текст. Своєрідну роль В. відіграє в радіотеатрі і в “Театрі у мікрофона”: пояснює обставини дії, повідомляє про її час, місце тощо.

Вибіркове (“спотове”) радіомовлення – використання рекламозамовниками компаній (загальнонаціонального чи регіонального масштабу) по радіо, що плануються з умовою вибору цими замовниками конкретних станцій мовлення. Цим В. р. різниться від реклами по радіомережі і від локальної реклами.

Виконавець – актор (театру, кіно тощо), співак, музикант, диригент, танцюрист або інша особа, яка виконує роль, співає, читає, декламує, грає на музичному інструменті чи будь-яким іншим способом виконує твори літератури або мистецтва, включаючи твори фольклору, а також інші особи, які займаються такою самою творчою діяльністю, у тому числі виконують циркові, естрадні, лялькові номери.

Відбивка (джингл) – коротка музична фраза, що анонсує, випереджає радіопередачу, розділяє рубрики в тематичній чи адресній радіопрограмі. З цим звуковим відрізком слухачі ідентифікують радіостанцію. Класичний приклад – всім відомий “Є-вро-па плю-ю-юс”. У музичному пакеті радіостанції мають бути присутні джингли різної тривалості: швидкі, середні та повільні. Їх підбирають до наступних за ними піснями за тональністю, настроєм, змістом, ритмом, швидкістю тощо.

Вікторина – змагання, у ході якого учасникам треба дати відповідь на різноманітні запитання та завдання, щоб засвідчити свої знання у певній галузі людської діяльності чи виявити свій загальний культурний рівень.

Всесвітня служба радіомовлення – діяльність у галузі радіомовлення мовою, що має значне поширення в кількох країнах, яка не спрямована на конкретну країну. В Україні “Всесвітня служба радіомовлення України” – державний радіоканал для інформування світової громадськості про внутрішню та зовнішню політику України, задоволення духовних потреб українців, які проживають за межами рідної країни. Передачі ведуть українською, англійською, німецькою та румунською мовами і становлять 31,8 години на добу.

Вузівське і шкільне радіомовлення – це галузь мовлення в середніх і вищих навчальних закладах, що використовує засоби радіомовлення в навчально-освітніх цілях. Організовує передачі для учнів і студентів, чим прискорює і полегшує засвоєння матеріалу. До програм включає навчальні лекції, уроки, доповіді, пізнавальні, освітньо-виховні, а також розважальні й музичні передачі.

Працюючи на шкільному і вузівському радіо, опановують основи журналістики майбутні працівники електронних ЗМІ. Редакції цих радіостанцій, як правило, формуються на громадських засадах зі школярів і студентів під керівництвом викладачів. Вузівське радіо є початковою виробничою базою для закріплення теоретичних знань і вироблення у студентів практичних фахових навичок.

Гачок (англ. hooks) – анонсування програми з метою утримання слухача на хвилі радіо протягом певного періоду. Якщо ведучому необхідно перервати програму на якийсь відрізок часу (наприклад, новини, реклама), то необхідно докласти чималих зусиль, щоб заінтригувати слухача, утримати від бажання переключитися на іншу хвилю.

Діалог – форма мовленнєвої організації твору; розмова двох або кількох дійових осіб.

Диктор – людина, що досконало володіє мовою, має бездоганну дикцію, приємний тембр голосу і виразно читає текст радіопередачі.

Дикторська група – виробничо-творча ланка структури редакційного апарату, до складу якої входять диктори редакції радіомовлення або студії телебачення.

Диктофон (лат. dicta – говорю, диктую і грец. рhone – звук, голос) – портативний апарат для звукозапису, призначений головним чином для фіксації людської мови. Використовується, як правило, при інтерв’ю, в окремих випадках – для ведення репортажу, якщо під час події журналіст може вільно переміщатися, щоб сконцентрувати увагу аудиторії на виступі конкретної людини чи конкретної звукової деталі. Основна відмінність від магнітофона – наявність пристроїв, що полегшують розшифровку, перенесення на папір записаної на магнітну стрічку інформації (дистанційне керування, можливість уповільнення або пришвидшення швидкості тощо).

Дикція – вимова, ступінь чіткості у вимові слів, складів і звуків у розмові, співі, художньому читанні тощо.

Джингл – ( див. Відбивка).

Досьє – папка з матеріалами, документами, що зібрані з певної тематики, проблеми або з питання, що цікавить журналіста.

Ефірне мовлення – поширення радіо- і телевізійних передач через ефір за допомогою радіостанцій і приймальних пристроїв колективного чи індивідуального користування. В Україні Е. м. почало розвиватися в 1924 році.

Ефірний час – час, упродовж якого певна радіостанція передає свої програми самостійно або в співпраці з мережною станцією.

Ефект присутності – створення за допомогою виражальних засобів радіо зримої картини у слухача, що дає йому можливість ніби знаходитися на місці події. Е. п. є неодмінною якістю радіорепортажу.

Жаргон – штучна мова, прийнята лише в певному колі людей, що пов’язані спільністю цілей або інтересів. Ж. становлять підібрані поняття і терміни, слова і звороти мовлення. У відкритих групах (наприклад, молодь) Ж. (сленг) – це “колективна гра”; у замкнених колах – сигнал, що розпізнає “своїх” і “чужих”, а іноді – засіб конспірації. Часом цей термін використовують на позначення викривленої мови.

Жаргонізми – слова або вирази, які використовують у мові певні соціальні або професійні групи людей. На радіо можуть їх використовувати як спосіб характеристики або самохарактеристики в програмах для молоді, різноманітних шоу, розрахованих на певні кола людей. Але зловживання Ж. призводить до засмічення української мови.

Живий голос – записана репортером на плівку розповідь і включена в радіо- і телепередачу.

Жмут (“clock”) – частини (можуть бути 10-, 15- та 20-хвилинними), на які розподіляється одна година на радіо, тобто створюється звичайний розклад години, що починається із зазначення точного часу, випуску новин, звукового логотипу радіостанції, а далі відбувається розподіл на джингли і рубрики, які виходять постійно в один і той самий час.

Журналіст – професійний літератор, постійний співробітник, штатний працівник періодичного видання, інформаційного органу, редакції радіомовлення або студії телебачення, організатор творчого процесу.

Журналістська майстерність – професіональне вміння автора реалістично відображати дійсність у різноманітних журналістських формах і публіцистичних жанрах.

Задній план – у радіомовленні чи на телебаченні так називають музику або шумові ефекти, що супроводжують передачу. Створює фон, завдяки якому діалог набирає чіткості і більшої виразності, емоційної довершеності.

Заставка (перебивка) – коротка музична фраза, ряд виконаних на музичному інструменті звуків, якими відділяються складові частини тематичної радіопередачі.

Звукова доріжка – ділянка рухомого носія (кіноплівки, магнітної плівки, диска, грамплатівки), на якій зафіксовано звукові коливання.

Звуковирішення радіопередачі – використання комплексу виражальних засобів радіо, у якому зберігається головна роль слова, але музика і шуми виконують не додаткову, ілюстративну, а сюжетну функцію і можуть у структурі передачі заміняти людське мовлення для позначення часу і місця дії, переміщення дії в часі і просторі, вираження емоційного характеру описуваних подій і психологічного стану його учасників чи самого журналіста.

Звуковий образ – сукупність звукових (мовних, музичних, шумових) елементів, що створюють за допомогою асоціацій в узагальненому вигляді уявлення про матеріальний об’єкт, явище, історичну подію, характер людини. Поняття про З. о. у науці про журналістику розроблено в 70-х рр. як результат осмислення особливостей функціонування різних виражальних засобів радіожурналістики. У його структурі всі елементи рівнозначні, тому що можуть мати понятійне, сюжетне й естетичне навантаження для вираження реальної дійсності. Пошук оптимального поєднання цих елементів у кожному конкретному випадку і становить суть творчості радіожурналіста, який прагне досягти найбільш дохідливої і виразної форми для передачі своїх думок і життєвих спостережень. З. о. є частиною ідейно-естетичного вирішення телевізійної передачі чи кінофільму. У цьому випадку він існує в структурі матеріалу як частина загального зображувального комплексу художніх засобів чи як автономний компонент для поглиблення тієї чи іншої авторської думки, безпосередньо не пов’язаної із сюжетом, вираженим пластичними засобами.

Звукозапис – процес, за допомогою якого сигнали звукової інформації, впливаючи на магнітну плівку, платівку, диск, дискету тощо, змінюють його кількісні і якісні характеристики з метою збереження в ньому звукової інформації і наступного її відтворення. Розрізняють два види З.: монофонічний, що майже не містить інформації про просторове розташування джерел звукового сигналу під час запису, і стереофонічний, який містить інформацію про просторове розташування джерел звукового сигналу під час запису.

Імідж – репутація радіостанції, реноме, ім’я (єдність уявлень та вражень, що їх певна група осіб пов’язує з предметом, особою, програмою, радіостанцією). Вперше був запроваджений у 1955 р. Гарднером і Леві, які стверджували, що спосіб, за допомогою якого марка чи товар, доведені до свідомості покупця мають вирішальне значення для окремої покупки. Комунікатор намагається створити єдиний І. у всіх споживачів (навіть у всього суспільства), хоч це практично неможливо. Сучасний маркетинг зорієнтований на створення уявлень про товари (послуги) чи марку, котрі б збігалися зі смаками перспективних цільових груп, тобто використовує багатокомпонентність І. і намагається спрофілювати його. І. може бути перебільшеним, хибним, брехливим.

Іміджева асоціація – голос людини, специфічна мелодія, шумові ефекти, що викликають у слухача асоціації з певною радіостанцією, програмою, вікториною, шоу, новинами на радіо. За допомогою І. а. створюють певний образ радіостанції.

Імпровізація – особливий вид творчості, який здійснюють без ґрунтовної попередньої підготовки. І. як характер дії, як спосіб розгортання авторської думки широко застосовують на радіо, і це надає передачам природності, внутрішньої динамічності, більшої переконливості. І. радіопередачі не передбачає створення детального сценарію чи заздалегідь написаного її учасниками тексту. Проте вона, як правило, має сценарний план, вимагає своєрідної проби – ознайомлення учасників зі студійною обстановкою, у якій їм доведеться виступати. Режисер може повідомити про творчий задум, але коли передача йтиме в ефір, вона фактично творитиметься “заново”. Найчастіше І. використовують в інтерактивних, прямоефірних програмах, у яких слухач бере безпосередню участь за допомогою телефонного, пейджингового, модемного, факсимільного зв’язку.

Іномовлення – див. Міжнародне радіомовлення.

Інсценування (від лат. in – на і scena – сцена) – переробка белетристичного добутку (роману, повісті, розповіді) у драматургічному з метою переробки на радіотеатр. Як складний творчий процес вона включає такі етапи: написання сценарію, підбір виконавців ролей, розробка мізансцен, проведення репетицій тощо. Особливо часто використовують у програмах для дітей.

Інтернет-мовлення – розширення мовлення діючих ефірних радіостанцій в мережу Інтернет для збільшення слухацької аудиторії. До 2000 року в Києві, наприклад, майже не залишилося комерційних FM-радіостанцій, байдужих до цієї нової форми поширення програм і передач. Однак точкою відліку можна назвати 1996 рік: у жовтні цією формою мовлення зацікавилася радіостанція “Європа Плюс”, випустивши в режимі Real Audio програму “FM Достоєвський” Артемія Троїцького. Прослуховування радіостанції в режимі Real Audio – досить просте заняття: не потрібно крутити ручку тюнера чи налаштовувати цифровий приймач, варто лише підключити свій персональний комп’ютер до Інтернету через провайдера (фірма, що надає повний комплекс інтернет-послуг) і за допомогою браузера (програма пошуку в мережі) Microsoft Explorer чи Netscape Navigator набрати адресу сервера: http:// www.realaudio.com – і вибрати серед переліку станцій, що мовлять у мережі, потрібну. При цьому зберігаються всі основні переваги радіо: слухаючи радіопередачу через Інтернет, одночасно можна грати в комп’ютерну гру, набирати текст дипломної роботи чи відправляти електронний лист.

Інтонація (від лат. mono – голосно вимовляю) – сукупність ритміко-мелодійних засобів вимови. Вона вносить у мову різноманітні відтінки, робить її питальною, окличною або розповідною. У радіомовленні вона вказує на ставлення ведучого до передаваного змісту, сприяє виразності викладу мікрофонного матеріалу, надає текстові своєрідного забарвлення.

Інформаційне мовлення – система радіопередач, підготовку яких здійснюють різні редакційні підрозділи з метою оперативного й об’єктивного інформування населення про найбільш важливі й цікаві події в країні та за її межами. Значну частину І. м. становлять програми прямого ефіру – трансляції і репортажі з місця події, що синхронно відбивають його розвиток. Найважливіша умова ефективності І. м. – оперативність, тому що відповідно до законів соціальної психології і психології сприйняття суспільна думка з приводу того чи іншого соціально значимого факту формується насамперед на базі першого його тлумачення ЗМІ. До найбільш поширених жанрів І. м. належать: репортаж, інтерв’ю, звіт, виступ, коментар, радіомости, радіопереклик тощо.

Канал мовлення – сукупність технічних засобів з частотним присвоєнням, призначених для трансляції теле- і радіопередач.

Касета (франц. cassette – шухлядка) – пристрій у вигляді закритого пластмасового футляра, призначений для розміщення в ньому котушки, осердя, носія магнітного запису і деяких допоміжних пристосувань. Використовується як носій відео- і звукової інформації. Переваги К. порівняно з іншими пристроями для збереження і використання магнітної стрічки (котушками, рулонами тощо) – захищеність стрічки від випадкових пошкоджень, компактність, простота експлуатації і зручність зберігання.

Композиція – побудова твору, система зв’язку складових частин, їх взаємозумовленості і співвіднесеності. Незалежно від обсягу, кожний словесний твір будують за законами пропорцій, діалектичного зв’язку компонентів і становить складне ціле. Структура будь-якого журналістського твору залежить від специфіки матеріалу, творчого завдання і таланту автора. Щоб К. була справжнім засобом реалізації творчого задуму, журналіст має продумати початок твору і його закінчення, подбати про те, який епізод чи факт поставити в центрі уваги слухача, зважити на мовностилістичні засоби зв’язку усіх складових частин виступу.

Контроль ефіру – запис радіопередачі з метою оцінки якості підготовки матеріалу і самої передачі.

Концерт-загадка – один із різновидів концерту, що практикують у радіомовленні. При виконанні номерів ведучий навмисно не називає прізвище виконавця з метою отримання цієї інформації від слухачів у прямому ефірі.

Котирування програми – показник популярності програми. Процент відбору радіослухачів, що прослуховують конкретну програму у певний час.

Лайнер – фраза, що анонсує, випереджає радіопередачу, розділяє рубрики в тематичній чи адресній радіопрограмі. З цим звуковим відрізком слухачі ідентифікують радіостанцію. У звуковому пакеті радіостанції мають бути присутні лайнери різної тривалості: швидкі, середні та повільні. Вони підбираються до наступних за ними піснями за тональністю, настроєм, змістом, ритмом, швидкістю тощо.

Лід – вступний абзац, яким відкривають текст публікації; своєрідний зачин, що виконує функцію заспіву або зачину. На радіо лідову систему подачі інформації використовують у випусках новин: на початку ведучий коротко розповідає про найважливіші події у світі, країні або місті за останню годину. Іноді Л. формують так, щоб зацікавити й затримати слухача на певній хвилі протягом тривалого часу.

Літературний театр – вид радіоспектаклю, у якому поєднуються елементи сценічної дії й авторського оповідання, за допомогою акустичних засобів розкривається зміст художнього твору.

Лого – звуковий логотип радіостанції, який складається з різноманітних елементів (чітка назва радіостанції, частота в ефірі, зазначення точного часу, музична композиція, що асоціюється з радіостанцією тощо).

Локальна програма – програма, що підготовлена місцевою програмою мовлення (без участі мережі).

Магнітофільм – фонограма, отримана в результаті запису на магнітній стрічці.

Магнітофон (грец. magnetis litos – букв, камінь з Магнесії (давнє місто в Малій Азії) і грец. phone – звук) – апарат, призначений для магнітного запису, чи відтворення магнітного запису, або магнітного запису та відтворення.

Міжнародне радіомовлення – цей термін широко використовують у науковій і популярній літературі, а також у журналістській практиці. Поряд з ним вживають терміни “іномовлення”, “мовлення на закордонні країни”, “зовнішнє радіомовлення”, “закордонне радіомовлення”. Усі вони є синонімами. У рамках країни-суб’єкта мовлення М. р. є важливою частиною системи національних засобів масової інформації. Водночас воно являє собою елемент системи глобального обміну інформацією, що включає також пресу, телебачення, туризм, різного роду міжнародні зв’язки й організації, дипломатичні канали. Підготовка і випуск в ефір радіопередач, призначених для радіослухачів за кордоном, – особливий вид мовлення. Воно ведеться як іноземними мовами, так і мовою країни-суб’єкта мовлення.

Місцеве радіомовлення – ланка системи радіомовлення країни, що існує відповідно до адміністративно-територіального розподілу України. До М. р. належать обласні, міські (районні) редакції радіомовлення. Найбільше їх у обласних містах, які транслюють передачі українською мовою і висвітлюють місцеве життя. Кілька разів на тиждень тривалістю до години ведеться мовлення у районах, через ретрансляційні вузли здійснюється радіомовлення у сільських населених пунктах, на промислових підприємствах. Хвилі, на яких працюють станції М. р., визначаються міжнародною конвенцією. Програми М. р. містять у собі інформаційні випуски, тематичні передачі з загальнополітичних і соціально-економічних питань, побудовані на місцевому матеріалі, а також концерти на замовлення. Обов’язкова частина програми М. р. – оголошення рекламного характеру. Обсяг передач М. р. може бути різним.

Мікрофон (грец. micros – малий і phone – звук) – пристрій, що перетворює звукові коливання на електричні. Використовується як неодмінна частина апаратури радіо.

Мікрофонна папка – папка, що містить технічні і творчі дані передачі, підготовленої до ефіру: мікрофонний матеріал, інформацію про учасників, хронометраж, режисерський сценарій і т. д.

Мікрофонний матеріал – текст, призначений для читання біля мікрофону і передачі в ефір.

Мікшер (від англ. mixer – змішувач) – прилад для мікшування.

Мікшування – регулювання рівнів електричних сигналів передачі, поступове виведення звуку і наступне таке саме введення їх. Це специфічна форма переходу від однієї музичної фрази до іншої.

Модератор (лат. moderator – той, що стримує) – ведучий на радіостанції, журналіст, що повідомляє кілька окремих інформаційних матеріалів у передачі, поєднує чи відокремлює їх, доповнює коротким коментарем; редактор, що веде передачу як диктор із вступним, перехідним чи заключним словом у програмі, розділі програми. М. стежить за правильним розподілом часу висловлювань гостей студії і слухачів, які телефонують. Його мета – не “загубити” тему, не дати учасникам відхилитися від теми обговорювання. Найголовніший принцип: М. не є учасником дискусії, не займає позицію одного з учасників. Приклад М. – це ведучий програм, що стосуються передвиборних дебатів.

Мовлення – процес поширення інформації засобами радіо- чи телевізійної техніки. М. має на увазі одночасний прийом інформації, переданої з одного редакційно-технічного центру, великою кількістю людей, за допомогою індивідуальних прийомних пристроїв. Розрізняють внутрішнє М. (передачу програм для населення своєї країни) та іномовлення, або міжнародне мовлення (передачу програм для населення інших країн). За технічними характеристиками М. ділять на ефірне і проводове (кабельне радіомовлення і радіотрансляційна мережа).

Музикальна година – тип програми радіомовлення, коли передачі музикальних записів перетинаються з повідомленнями про точний час, прогнозом погоди, чисельними рекламними зверненнями та іншими різновидами радіоповідомлень.

Музичний супровід – мелодія, що увиразнює текстовий матеріал радіопередачі, створює фон, на якому ведеться розповідь. М. с. сприяє глибшому розкриттю змісту, робить передачу емоційно забарвленою, створює певний настрій у слухача.

Навчальне радіомовлення – галузь мовлення, що використовує акустичні засоби радіо в навчально-освітніх цілях. Організовує передачі для учнів і студентів, чим прискорює і полегшує засвоєння матеріалу. До програм включає лекції, уроки. Найчастіше Н. р. використовують для вивчення іноземних мов.

Наростання – поступове та рівномірне звукове посилення радіопередачі. Є одним із засобів музичного оформлення матеріалу, який передається в ефір.

Невербальна інформація (лат. verbalis – словесний) – інформація, що міститься не стільки в слові, вимовленому журналістом у мікрофон, скільки в інтонації, з якою ці слова вимовляються. Може додавати тексту іронічний, а іноді і протилежний зміст. До поняття Н. і. часто відносять звукопис подій чи окремих фактів реального життя, зібраних разом за принципом арт-акустики, тобто у такий спосіб, коли кожен звуковий фрагмент зберігає семантичне значення, тобто має змістовне наповнення.

“Новини одним рядком” (англ. – headlines) – анонсування випусків новин, в яких дуже коротко розповідається про найголовніші події.

Обласне радіомовлення – див. Місцеве радіомовлення.

Оглядач – журналіст, який готує огляди для радіомовлення. Його виступи, як правило, порушують актуальні проблеми, аналізують численні факти, події. Це кваліфікований працівник, людина широких політичних горизонтів, високої журналістської культури.

Оголошення – передане по радіо повідомлення про певну подію, може бути рекламного типу.

Партитура передачі (італ. Partitura – буква, поділ, розподіл) – розгорнута форма режисерського сценарію, що найбільш повно відбиває послідовність епізодів радіопередачі. Робота над П. п. завершується в процесі трактових (генеральних) репетицій. За П. п. радіорежисер чи асистент режисера видають в ефір передачу чи ведуть її запис, знаходячись у апаратній за режисерським пультом.

Пауза – тимчасове зупинення голосу, невелика затримка в бесіді, розмові, читанні. Це важливий чинник логічного членування тексту на домірні частини, засіб психологічної підготовки слухача до сприймання матеріалу. Правильне додержання П. позитивно позначається на якості мовлення перед мікрофоном: може надавати передачі відповідної (розповідної, окличної, питальної) тональності, певного колориту й емоційно впливати на слухача.

Передавач – радіоелектронний апарат, що використовують у зв’язку, радіомовленні для передачі в ефір електромагнітних сигналів, адекватних переданим звуковим сигналам, музичним мелодіям. П. здійснює два фізичні процеси: створює електричні хвилі високої частоти (внаслідок трансформації енергії джерела) і направляє ці хвилі для передачі сигналів.

Перехідна аудиторія – аудиторія, що лишається біля приймачів після прослуховування попередньої програми тієї самої станції чи мережі.

Підводка – складова (композиційна) частина твору радіожурналістики, яка вводить слухача в курс теми, допомагає зорієнтуватися в обстановці, ознайомитися з учасниками передачі, репортажу тощо.

Підложка – музично-шумове оформлення радіопередачі, на фоні якого ведучий, диктор або діджей працює в ефірі. Вона допомагає слухачу відрізнити одну передачу від іншої, додає змістове навантаження радіопередачі, створює настрій і емоційно забарвлює.

Позастудійний запис – звукозапис, здійснюваний поза радіостудією за допомогою переносної чи пересувної апаратури. П. з. може вироблятися також через постійно діючі трансляційні пункти, обладнані в театрах, концертних залах, на стадіонах, у лекційних аудиторіях і інших приміщеннях, де регулярно відбуваються суспільно значимі події.

Позастудійне мовлення – процес створення радіопередачі та його звукового супроводу безпосередньо на місці подій і передача їх на студію для негайного посилання в ефір. П. м. здійснюється пересувним комплексом апаратури, яка забезпечує самостійну підготовку передачі без технічних засобів радіостанції.

Позивні – поєднання звукових сигналів і музичних мелодій, що передують передачам і дають можливість розрізняти радіостанції одну від одної, налаштовуватися на їх хвилю.

Постановочне читання – жанр художнього мовлення, що становить собою виконання перед мікрофоном одним чи кількома акторами літературного твору (цілком чи фрагменти) з використанням різних виражальних засобів радіомовлення. П. ч., поєднуючи в собі характерні риси театру й естради, дає змогу інтерпретувати прозу, максимально зберігаючи авторські відступи і міркування, і водночас дає можливість акторам глибоко досліджувати характери персонажів, перевтілюватися в повній відповідності з вимогами психологічної драми. П. ч. – своєрідна форма радіоспектаклю, що оснащується за задумом режисера музикою і шумами. Естетика жанру зумовлена схрещенням закономірностей театральної сценічної виразності та психології сприйняття радіопередачі, тобто сприйняття літературного твору на слух. П. ч. набуло значного поширення в програмах літературно-драматичного мовлення і мовлення для дітей і юнацтва ще наприкінці 20-х – початку 30-х років. Із середини 70-х років П. ч., як правило, являє собою серіали з 6-8, а іноді й більшої кількості передач.

Проводове мовлення (радіотрансляційна мережа) – процес передачі радіопрограм за допомогою розгалуженої системи проводів, по яких посилають електричні імпульси від передавальної станції до репродукторів. Недоліком П. м. є обмеженість програмного забезпечення (не більше 3 каналів). Серед його переваг – дешеве встановлення, простота користування гучномовцем, слабкий вплив радіоперешкод.

Цей спосіб мовлення в таких великих масштабах не використовувався ніде у світі, крім СРСР, де його широкий розвиток забезпечили насамперед ідеологічні і політичні розуміння комуністичного керівництва: створити надійний засіб централізованої оперативної інформації і пропаганди з урахуванням дешевизни простих приймальних пристроїв – репродукторів – в умовах невисокого рівня життя населення, обмежити свободу вибору слухачами джерел повідомлень і виключити джерела закордонні. Важливим фактором, що сприяв розвитку П. м., була також можливість використовувати проводову радіомережу для цілей цивільної оборони в екстремальних ситуаціях, що і було масштабно реалізовано під час війни проти фашистської Німеччини.

Програма (грец. programma – оголошення, розпорядження) – 1) синонім терміна “радіопередача”; 2) список передач, що характеризують денну, вечірню, добову чи тижневу мережу радіомовлення. Іноді використовують як синонім терміна “мережа мовлення” на конкретну дату; 3) П. передач, позначення змісту мовлення, що публікується зазвичай у місцевих чи національних друкованих ЗМІ.

Програми за співучастю – радіопередача зі студії, у якій бере участь студійна аудиторія.

Продюсер – особа, яка організує, або організує та фінансує постановку аудіовізуальних творів.

Прямий ефір – 1) вид радіо- чи телевізійного мовлення, відмінна риса якого – одночасність, трансляції події в ефір і прийому слухачами, тобто безпосередній вихід у ефір з місця події і протягом неї. 2) синонім поняття “трансляція події”. П. е. може бути студійним (вестися з радіостудії) і позастудійним. Він надає можливості глядачу відчути себе очевидцем події, створює ефект присутності.

Радійність – комплекс спеціальних якостей, що відповідають вимогам ефіру, відбивають його радіофонічні особливості. Р. передачі досягається наявністю документальних радіокартинок та звукових образів, живих голосів учасників та безпосередніх вражень очевидця, тональністю розмовної мови.

Радійні форми – специфічні, властиві для радіожурналістики творчі засоби вираження змісту й донесення його до слухача, які виявляються в калейдоскопічному перебігу розповіді, застосуванні рубрикаційного способу групування матеріалів.

Радіо – передача інформації на відстані без проводів за допомогою електромагнітних хвиль.

Радіовузол – комплекс апаратури для здійснення радіозв’язку та трансляції передачі місцевою мережею.

Радіогазета – форма радіожурналістики, що набула значного поширення в початковий період радіомовлення, що являє собою комплексну програму інформаційних, пропагандистських і художньо-публіцистичних матеріалів, кожний з яких має оперативний привід для передачі матеріалу в ефір. Р. була за суттю прообразом сучасної радіомовної програми дня: вона поєднувала інформаційні випуски, політичні доповіді, актуальні репортажі, бесіди на наукові теми, економічні огляди, інтерв’ю з керівниками різних рангів, концерти на замовлення, сатиричні віршовані фейлетони, літературно-музичні композиції і т. д.

Радіодень – одна з форм побудови програми мовного дня, що включаються в таку форму передачі тематично, композиційно об’єднані на основі будь-якого загального принципу, головної ідеї, основної теми.

Радіожурналістика – 1) вид журналістської діяльності, заснований на використанні технічних засобів радіомовлення; 2) сукупність радіопередач, що належать до сфери журналістики, результат діяльності радіожурналістів. Радіожурналістика має специфічні властивості, що відрізняють її від інших видів журналістики, зокрема: надзвичайно високий рівень оперативності, особливий характер емоційного впливу на аудиторію і внаслідок цього – структурна своєрідність композиційних рішень вихідного журналістського (життєвого і літературного) матеріалу, спеціальні прийоми організації уваги аудиторії тощо.

Радіоканал – 1) смуга частот, на якій ведеться передача; технічна система пристроїв, що поєднують передавачі з приймачами; джерело програми (мікрофон), підсилювальні та регулюючі пристрої, споживач (динамік, гучномовець). Наявні в радіостанції канали визначають кількість програм, що можуть передаватися одночасно; 2) радіопередача журнального типу, у якій різноманітні за матеріалами сюжети поєднуються тематикою одного з напрямів радіомовлення чи адресою аудиторії. Має постійних одного чи кількох ведучих. Зазвичай займає в ефірі тривалий час – від 2 до 5 – 6 годин. На відміну від радіожурналу, Р. містить матеріали, що мають, як правило, оперативний інформаційний привід.

Радіомовлення – спосіб передачі різноманітних звукових програм широкій аудиторії через ефір, по проводах або через Інтернет. Принцип дії: передача виголошується перед мікрофоном, мікрофон перетворює звукові коливання на електричні імпульси, які підсилюються і подаються до передавача. У передавачі вони управляють високочастотними коливаннями, що подаються до передавальної антени, яка випромінює в ефір електромагнітні хвилі. Прийняті з ефіру приймальною антеною електромагнітні хвилі перетворюються в ній на електричні сигнали, а далі переходять до радіоприймача, який відтворює радіопередачу, виголошену перед мікрофоном.

Радіомовлення для дітей та юнацтва – один з видів радіомовлення, спрямований на виховання юних громадян нашої країни. До його програм входять літературно-драматичні композиції і спектаклі, казки, передачі пізнавального і розважального характеру і на теми, пов’язані з життям школярів.

Радіомовлення для молоді – вид мовлення по радіо, який включає до своїх програм різні цикли, передачі, жанри і форми, спрямовані на виховання підростаючого покоління. До його програм також входять музичні, розважальні, освітні, пізнавальні, історико-культурологічні програми.

Радіоновини – оперативна і традиційна форма радіомовлення, яка порушує найактуальніші питання суспільно-політичного життя, повідомляє про новини науки, культури і спорту. Р. можуть бути міжнародного, національного та регіонального характеру. Досить часто у випуску новин використовують лідову систему подачі інформації. Залежно від формату радіостанції, новини можуть виходити в ефір як через кожні півгодини, так і тричі на добу.

Радіопередавач – технічний пристрій, який використовують для передачі в ефір електромагнітних сигналів, що після перетворення їх у радіоприймачі трансформуються у звукову інформацію.

Радіоприймач – технічний пристрій, призначений для прийому програм радіомовлення, переданих в ефір, і їх акустичного відтворення.

Радіоп’єса (радіодрама) – літературний твір, написаний чи адаптований спеціально для постановки в радіостудії й орієнтований на слухове сприйняття. За різновидами Р. ділять на оригінальні радіоп’єси, радіоінсценування і документальні радіодрами. За жанровими характеристиками Р. містить у собі все багатство традиційної драматичної літератури, створеної для сценічного втілення (див. також Радіотеатр).

Радіопрограма – план передач редакції радіомовлення на певний період. Основною часовою одиницею програмування є тиждень: через кожні сім днів завершуються і знову повторюються основні програмні блоки, тематичні цикли, об’єднані спільністю проблематики.

Радіореклама – рекламне повідомлення, що поширюється засобами радіо. Певна програма чи передача розглядаються у тісному зв’язку з часом передачі (тобто часу, коли здійснюється контакт з найбільшою кількістю слухачів) та з кількістю слухачів, що у цей момент слухають передачі. Цю концепцію покладено в основу діяльності приватних радіокомпаній, які намагаються створювати передачі, що дають задоволення слухачам, а тим самим, намагаються одержати замовлення на рекламу під час цієї програми. Розрізняють два основних різновиди Р. – рекламні повідомлення і програми, що фінансуються і використовують такі радіожанри як вставки, діалоги, бесіди, радіосценки, п’єси, радіомонтажі, рекламні репортажі, конкурси та вікторини, концерти тощо. Переважають короткі повідомлення, що пов’язані із закликом, та передачі з музичним супроводом. Р. звернена переважно до широкого загалу. Тарифи на Р. визначають залежно від величини та підготовленості рекламної аудиторії, популярності передачі, від ефірного часу тощо. Підготовка Р. оплачується окремо.

Радіостанція – інженерне спорудження з обладнанням для передачі і прийому інформації за допомогою радіохвиль. Для радіомовлення використовують стаціонарні і пересувні Р., що, як правило, здійснюють передачу з місця події не в ефір, а на антени стаціонарної Р. для наступного його поширення.

Радіостудія – спеціально обладнане приміщення, що має суворо задані акустичні параметри, які мають звукозаписувальну й передавальну апаратуру і призначені для звукозапису на магнітну стрічку та відтворення радіопередач в ефірі, а також для ведення прямоефірних передач. Існують малі, так звані “мовні” Р., призначені для запису і передачі в ефір літературних програм, концертні студії, студії для запису і трансляції музичних, літературно-драматичних радіопередач.

Радіотеатр – один із провідних напрямів художнього радіомовлення, який включає різноманітні за жанрами і тематикою радіоп’єси й інсценування. Спектаклі Р. розраховано на уяву людини, а не тільки на його логічне мислення. Осмислення описуваних у Р. життєвих явищ і вчинків людей зумовлене готовністю і схильністю слухачів перевести словесно-звуковий ряд у “зорові картини”, породжені їх фантазією. Для Р. особливо важлива конкретність і точність у доборі вихідного матеріалу, точність інтонації, об’ємність і чіткість звукошумових рішень.

Районне радіомовлення – розгалужена мережа радіомовлення, що готує передачі на місцевому матеріалі для слухачів районного регіону. Творчу роботу районного радіо здійснює громадська організація, очолювана кореспондентом-організатором, який перебуває у штаті районної газети. Методичну допомогу надає обласний комітет телебачення і радіомовлення, за технічну базу відповідають органи зв’язку. Обсяг мовлення – кілька разів на тиждень тривалістю до години.

Ревербератор – пристрій для створення штучної реверберації електричними чи електроакустичними методами; застосовують для створення спеціальних акустичних ефектів (наприклад, об’ємності звучання і т. п.) у радіо- і телевізійних передачах при здійсненні музичних записів.

Реверберація (лат. reverberare – відбити) – процес поступового загасання звуку в приміщенні після припинення дії джерела звуку, зумовлений повторними відбиттями звукових хвиль від різних поверхонь (природна Р.); штучну Р. створюють за допомогою ревербератора.

Репродуктор (лат. re – приставка, що означає поновлення дії і producere –робити) – 1) технічний пристрій, призначений для прийому й акустичного відтворення програм радіомовлення, переданих по мережі проводового мовлення (радіотрансляційна мережа); 2) застосовуваний у радіоприймачах, магнітофонах силовий перетворювач електрохвиль звукової частоти в голосовий чистий звук.

Рейтинг програми – показник популярності програми. Визначається процентом вибірки радіослухачів, що прослуховують її в цей час.

Риторика – наука ораторського мистецтва, теорія, що розкриває секрети красномовства.

Риторичне звертання – використовувана у публіцистичному письмі чи в усному мовленні на радіо мовностилістична фігура, що має форму звертання журналіста до якогось явища, щоб привернути до них більшу увагу слухачів. Від звичайного відрізняється тим, що спрямоване до відсутніх людей, до неживих предметів з метою виявити до них авторське ставлення, надати мові твору чи передачі емоційності, поетичної виразності. Звичайне звертання передбачає встановлення контакту автора з особою, до якої він адресується, риторичне такої мети не має: воно не потребує відповіді.

Саундтрек (англ. soundtrack – звукова доріжка) – 1) позначення музики чи шумового оформлення, що супроводжує зображення в кіно- і відеопродукції. Використовують як самостійну одиницю під час програмування у радіомовленні (наприклад, пісня з кінофільму). Термін з’явився як елемент професійного арго, але поступово усталився в мові; 2) звукова доріжка, що займає окремий номер на аудіодискові чи грамплатівці.

Свіпер – вихідний джингл.

Серіал (лат. series – ряд) – форма радіо- і телевізійної передачі, що складається з великої кількості окремих частин (серій), кожна з яких, як правило, має самостійний, завершений сюжет. Програми С. поєднуються зазвичай загальними сюжетними колізіями, тими самими героями і, як правило, єдністю місця, де відбуваються основні події.

Сітка мовлення – 1) розгалужена система (проводові лінії, підсилювачі, домові вводи, абонентські пристрої), за допомогою якої радіостанція (радіовузол) посилає слухачам прийняті з ефіру або по проводах передачі; 2) програма радіопередач на тиждень.

Слоган – це спресована у формулу сутність рекламної концепції, доведена до лінгвістичної досконалості думка, яка добре запам’ятовується. Це словесний портрет фірми, корпорації, політичного діяча, політичного об’єднання, найрізноманітніших урядових, фінансових, комерційних та інших інститутів. Крім того, С. може бути і самодостатнім – виступати як самостійна форма звернення, котра може обійтися без розгорнутого тексту і візуального ряду.

Слухачі – коло осіб, на яких розраховані і до яких звернені радіопередачі.

Скетч – невеличка п’єса жартівливого змісту, що розкриває ідею реклами побічно, у формі логічно-емоційних висновків самого слухача. С. будується на грі акторів, шумових і музичних ефектах.

Соуп-опера – рекламні радіопередачі на 10 – 15 хвилин, що компонуються на базі популярних оперних арій, опереткових сцен та пісеньок, а до тексту включають рекламні аргументи. За цими передачами стежать жінки (особливо домогосподарки). Їм властива широка запроваджуваність.

Соціальне радіомовлення – передачі чи програми освітнього, навчального та довідкового характеру для сліпих, глухих, людей з послабленим слухом.

Спецвипуск – програма мовлення тривалістю на годину та більше, що передається один раз (або тільки з одним повтором).

Спотворення звуку – в радіомовлення імітація перешкод з метою досягнення потрібного звукового ефекту.

Стереофонія (грец. stereos – просторовий і phone – звук) – особливість відтворених звуків, що викликає в слухача ілюзію просторового розташування їх джерел. С. під час запису забезпечується кількома мікрофонами, розміщеними в різних точках, а при відтворенні досягається за допомогою встановлених у різних місцях динаміків. Принцип багатоканальної С. використовують у радіомовленні.

Сумарна аудиторія – кількість слухачів, що у своїй сукупності становить аудиторію програми мовлення у певний проміжок часу.

Сценарій – детальний план, основа радіотвору. Це виклад сценічного, звукового способу реалізації теми, розгортання сюжету. Високоякісний С. є справжнім літературно-художнім, публіцистичним твором. С. як докладний, логічно послідовний і конкретний опис складається з окремих сцен та епізодів, містить діалоги і монологи дійових осіб.

“Театр у мікрофона” – один з найбільш поширених різновидів художнього радіомовлення – передача по радіо театрального спектаклю, постановка якого здійснена на сцені драматичного чи музичного театру. Містить у собі: а) трансляції театральних спектаклів зі сцени театру (пряма передача чи звукозапис, при яких зберігається реакція глядацької аудиторії); б) монтаж спектаклю – передача окремих фрагментів, що зберігають основні сюжетні лінії театральної вистави; в) монтаж по трансляції – форма радіоадаптації театрального спектаклю, що набула поширення із значним упровадженням звукозапису. Вона являє собою звукозапис сценічної дії, перероблений для сприйняття на слух. При цьому виникає ряд труднощів через необхідність описати і пояснити слухачу мізансцени, особливості сценографічного і пластичного режисерсько-постановочного рішення. Протокольний конферанс – читання авторських ремарок диктором, як правило, руйнує гармонію художньої структури спектаклю. В “Т. у м.” розроблені різні способи коментування. Найбільш часто в композицію передачі вводять ведучого. У такій ролі може виступати персонаж спектаклю, автор п’єси чи режисер, глядач з числа професійних критиків і т. д. Програми “Т. у м.” включають також просвітницькі передачі про різні театральні колективи, про творчість драматургів, режисерів, акторів і т. д.

Тег – коротка інформація про спонсора програми напередодні її виходу в ефір або в самій програмі.

Тембр – своєрідне звукове забарвлення, властиве голосу чи музичному інструментові. Залежить від обертонів, що виникають навколо основного тону, від особливостей матеріалу, який звучить, і від способу утворення звуку.

Техніка мови (грец. techne – мистецтво, майстерність) – навчальна дисципліна, що відіграє значну роль у процесі професійної підготовки теле- і радіожурналістів, дикторів, а також усіх тих, хто за родом діяльності пов’язаний з усним мовленням, – акторів, ораторів, педагогів. Т. м. містить у собі такі розділи, як анатомія, фізіологія і гігієна мовного апарату; постановка подиху, голосу, дикції; логіко-інтонаційні основи мовлення. Призначення Т. м. – виховання умінь, що дають можливість виступаючому усвідомлено використовувати всі елементи мовного звучання і навмисно викликати потрібну розумову, емоційну і вольову реакцію аудиторії. Таким чином, володіння Т. м. допомагає знаходити оптимальну форму звукового вираження думки в конкретних умовах спілкування і для конкретних цілей.

Трансляція (лат. translatio – перенесення) – 1) передача радіомовних чи телевізійних програм на відстань за допомогою радіо- чи кабельної системи; 2) передача спектаклю, концерту, спортивного змагання, мітингу, демонстрації чи будь-якої іншої події з місця, де вони відбуваються.

Успадкована аудиторія – частина слухачів, що залишилася біля приймачів після прослуховування попередньої програми.

Фон – звукова атмосфера, у якій відбуваються розмови і розгортається сюжет. Однотипний звуковий Ф. нерідко служить сполучним елементом, що дає змогу розпізнати різноманітні за формою і тематикою програми.

Фонограма (грец. phone – звук і gramma – запис) – запис мови, музики і т. д. на пластинці, магнітофонній стрічці, плівці, чи іншому носії.

Фонотека (грец. phone – звук і theke – сховище) – зібрання фонограм, звукозаписів.

Формат – тип мовлення, спосіб існування радіостанції в ефірі. Це стиль музичних радіопрограм, покликаний задовольняти потреби і смаки певної цільової аудиторії.

Час домогосподарки – у радіомовленні час з 10 до 16 години, коли, так прийнято вважати, основними слухачами є жінки-домогосподарки.

Час пік – час з 7 до 9 години ранку та з 16 до 19 години вечора, коли люди включають радіоприймачі автомобілів, прямуючи на роботу і з роботи.

Час (хронометраж) радіопередач – тривалість радіопередачі або її частина (епізод) у хвилинах або секундах.

Чиста позиція – особлива значимість програми радіопередач.

Шуми – різні звуки, утворені рухом предметів чи внаслідок злиття людських голосів. У радіомовленні вони є ефектними чинниками, що сприяють виразності передачі, створюють відповідну специфічну атмосферу, викликають ілюзію реальності обставин, про які розповідається у передачі (гул заводського цеху, колони демонстрантів, трибуни стадіонів, дзюрчання струмка, пташиний спів, грозовий грім, паровозний свисток, гудіння літака тощо). Існують також численні прилади й інструменти, на яких імітують звуки, потрібні для радіопередачі.

Шумотека – зібрання систематизованих і зареєстрованих у відповідній послідовності фонограм, на яких записано різні шуми, що використовують в програмах на радіо.

Додаток 1

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про телебачення і радіомовлення

Із змінами і доповненнями,

внесеними Законами України

від 28 лютого 1995 року № 75/95-ВР,

від 2 червня 1995 року № 198/95-ВР,

від 14 лютого 1997 року № 70/97-ВР,

від 22 жовтня 1997 року № 595/97-ВР,

від 5 березня 1998 року № 196/98-ВР,

від 20 жовтня 1998 року № 193-ХІV,

від 16 липня 1999 року № 998-ХІV,

від 6 квітня 2000 року № 1642-ІІІ,

від 11 травня 2000 року № 1709-ІІІ,

від 13 вересня 2001 року № 2680-ІІІ

(У тексті Закону слова «Державний комітет телебачення і радіомовлен­ня України» в усіх відмінках замінено словами «спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань телебачення і радіомовлення» у відповідних відмінках згідно із Законом України від 6 квітня 2000 року № 1642-ІІІ)

Цей Закон відповідно до Закону України «Про інформацію» регулює діяльність телерадіоорганізацій на території України, визначає правові, економічні, соціальні, організаційні умови їх функціонування, спрямовані на реалізацію свободи слова, прав громадян на отримання повної, достовірної та оперативної інформації, на відкрите і вільне обговорення суспільних питань.