Тема 13. Авторські програми на радіо

За часів тоталітарного режиму поняття “авторської програми” взагалі не існувало, оскільки вважалося, що журналістика має бути “об’єктивною”, і будь-яке власне волевиявлення журналіста сприймається негативно. Висловлювання типу “я вважаю”, “мені здається”, “я гадаю” не дозволялися. Все повинні були робити “ми” заради “нас”.

Нетрадиційні думки, неординарні висловлювання, модерні режисерські задуми, неформатні стильотворчі та формотворчі засоби не допускалися в ефірі.

Пізніше, в роки “хрущовської відлиги”, власне “я” почало з’являтися в ефірі, що стало важливою подією в авторській публіцистиці, але журналіст ще не мав права говорити те, що він думає.

Сьогодні з’явилася велика кількість радіостанцій – інформаційні, розважальні, музичні, кожна з яких намагається бути унікальною. Специфіка діяльності сучасних радіожурналістів, які працюють над власними авторськими програмами, полягає насамперед у нестандартному висвітленні подій, явищ.

Програми можуть бути найрізноманітнішими: аналітичні, пізнавальні, музичні, спортивні, про модні течії, рекламні. Є літературні програми, які теж можна зробити розмовно-музичними, і тим самим привернути увагу молодіжної аудиторії.

Під час створення авторської програми, необхідно чітко розуміти поняття “формат”. Необхідно, щоб теми програми пересікалися з форматом радіостанції і цікавили аудиторію, яку вона збирає.

Ясна річ, що інформаційна радіостанція, котра працює у форматі CNN, аудиторія якої намагається завжди “тримати руку на пульсі”, не буде створювати програму про долі героїнь мексиканських серіалів, або про те, як маринувати огірки. Це може бути дуже цікавим, але тільки не для цієї аудиторії. І навпаки, новини біржі не зацікавлять слухачів радіо “Шансон”.

Важливу роль у створенні авторської програми відіграє співвідношення музики і тексту. Цей фактор необхідно тестувати, виходячи з потреб та психографічного портрета аудиторії.

Створюючи програму, необхідно розуміти і враховувати специфіку міста, на яке мовить радіостанція. А дослідивши аудиторію, треба правильно вибрати ракурс і форму викладу матеріалу.

Існує декілька факторів впливу, які визначають інтереси і потреби аудиторії і впливають на вибір жанру та наповнення програм:

• якщо радіостанція розрахована на велике місто, у якому свій ритм життя, часу на звичайне спілкування людям іноді не вистачає;

• в умовах життя сучасного суспільства людина не завжди може виявити своє “Я”;

• людина має отримувати підтримку своїх поглядів, їй необхідні однодумці по той бік ефіру;

• потреба в співрозмовникові, який допоможе людині, спілкуючись на рівних, проаналізувати ситуацію, розібратися в темі, в поглядах;

• процес “підміни родини”;

• недостатність інформації (під час програм можна закладати “систему легких знань”).

В авторських програмах також необхідно враховувати такі елементи: ведучі, тема, питання, дзвінки в студію.

Риси ведучих авторських програм:

• комунікабельність;

• ерудованість;

• наявність нетривіального погляду на життя;

• власна думка (іноді може бути трохи провокаційною);

• полюсність позиції;

• чесність (брехати не можна, слова ведучих не мають розходитися з їхніми поглядами);

• інтелект;

• свій “голос” в ефірі.

• Питання для теоретичного опрацювання

  1. Функціональні особливості авторської програми.

  2. Структурування авторської програми на радіо.

  3. Тенденції розвитку авторських програм.

  4. Різновиди авторських програм:

• аналітичні;

• суспільно-політичні;

• пізнавальні (див. додатки 7, 8, 13);

• освітні;

• спортивні;

• рекреативні.

7. Професійні якості журналіста.

8. Творча підготовка до авторської програми.

9. Інтерактивність в авторських програмах.

10. Основні групи характеристик ведучих авторських програм.

11. Компетентність ведучого в авторській програмі.

• раціональний аспект;

• емоційний аспект;

• поведінковий аспект;

• ставлення до аудиторії.

• Завдання для практичного опрацювання

  1. Визначте особливості авторських програм на регіональному радіо та їх місце у структурі мовного дня.

  2. З’ясуйте, як орієнтовані авторські програми на слухачів.

  3. Назвіть, яких професійних якостей вимагає від журналіста підготовка до проведення в ефірі авторської програми.

  4. Запишіть авторську програму, що виходить в ефір з активною участю слухачів. Проаналізуйте, коли, у якому випадку і що саме запитують слухачі. Яким чином їх запитання пов’язані з темою обговорення? Як на них реагує ведучий, як відповідає учасникам передачі?

  5. Розробіть концепцію власної авторської програми.

• Література

1. Авраамов Д. Профессиональная этика журналиста: Учебное пособие. – М.: Издательство Московского университета, 1999. – 224 с.

2. Баева О. Ораторское искусство и деловое общение: Учебное пособие. – Мн.: Новое знание, 2001. – 328 с; ил.

3. Ваніна О. Значення голосу і манери говорити для теле- і радіожурналістів // Телевізійна і радіожурналістика: Збірник науково-методичних праць. – Вип. 4. – Львів, 2001. – С. 155-158.

4. Вересень Микола. Табу. – К.: “Джерела М”, 2001. – 320 с.

5. Гоян О. Радіоринок України: специфіка ринкових відносин. Українська журналістика – 97. – К., 1997. – С. 63-67.

6. Засорина Т., Федосова Н. Профессия – журналист. – Ростов-на-Дону. – Издательство “Феникс”, 1999. – 320 с.

7. Іда Ворс. “Чиста тупо взрослое радио” // Політика і культура. – 29 січня – 4 лютого 2002 року.

8. Капелюшний А. Типові помилки в мовленні ведучих інформаційних та музичних програм “Радіо Люкс” // Телевізійна і радіожурналістика: Збірник науково-методичних праць. – Львів, 1997. – С. 113-118.

9. Качкан В., Лизанчук В. Особливості підготовки матеріалів для телебачення і радіо: Навч. посібник. – Львів, 1987. – 68 с.

10. Кузнецов Г. ТВ-журналистика: критерии профессионализма. – М.: РИП-холдинг, 2002. – 220 с.

11. Летунов Ю. Время. Люди. Микрофон. – М.: “Искусство”, 1974. – 279 с.

12. Летунов Ю. Что скажешь людям? – М.: Мысль, 1980. – 192 с.

13. Лещенко Т. Засоби вираження теми в авторській сторінці молодіжної програми // Телевізійна і радіожурналістика: Збірник науково-методичних праць. – Вип. 4.– Львів, 2001. – С. 148-151.

14. Лизанчук В.В. Радіожурналістика: засади функціонування. – Львів: ПАІС, 2000. – 366 с.

15. Радиожурналистика: Учебник / Под ред. А.А. Шереля. – М.: Издательство Московского университета, 2000. – С. 406-428.

16. Розенталь Д. Язык и стиль средств масовой информации и пропаганды. – М.: Издательство Московского университета, 1980. – 256 с.

17. Саруханов В. Азбука телевидения: Учебное пособие для вузов. – М.: Аспект Пресс, 2002. – 223 с.

18. Сербенська О. Ефірне мовлення у взаєминах з усною мовою // Телевізійна і радіожурналістика: Збірник науково-методичних праць. – Вип. 4. – Львів, 2001. – С. 121-127.

19. Сербенська О. Феномен звукового мовлення // Телевізійна і радіожурналістика: Збірник науково-методичних праць. – Вип. 3. – Львів, 2000. – С. 349-358.

20. Смирнов В. Жанры радиожурналистики: Учебное пособие. – М.: Аспект Пресс, 2002. – 288 с.

21. Смирнов В. Формы вещания. Функции, типология, структура радиопрограмм: Учебное пособие для вузов. – М.: Аспект Пресс, 2002. – 203 с.

22. Хомин О. Модерні інформаційні тенденції та їхній вплив на українське радіомовлення // Телевізійна і радіожурналістика: Збірник науково-методичних праць. – Вип. 4. – Львів, 2001. – С. 75-86.

23. Честара Дж. Деловой этикет: Паблик рилейшнз для всех и для каждого. – Пер. с англ. Л. Бесковой. – М.: ФАИР-ПРЕСС, 2001. – 336 с.

24. Яремчишин Л. Тематика і зміст передач молодіжного радіо “Європа-центр” // Телевізійна і радіожурналістика. Історія, теорія, практика: погляд у майбутнє. – Збірник науково-методичних праць. – Вип. 2. – Львів, 1999. – С. 192-198.