Додаток 9 папська рада з питань соціальних засобів масової комунікації

4 травня 2000 року Папська Рада соціальних комунікацій, у день Ювілею журна­лістів, а також з нагоди Світового дня соціальних комунікацій запропонувала доку­мент "Етика в соціальних комунікаціях".

У сьогоденні, коли соціальні комунікації обіймають одну з провідних ділянок у глобалізації суспільства, етична проблематика стала однією з найважливіших та дискусійніших. Масові комунікації, трансформуючи суспільству спосіб життя та вибору, інформацію, різноманітну гаму поглядів тощо, можуть пропонувати кон­структивне чи деструктивне, добро чи зло, гуманізм чи насильство. Саме тому в сьогоденні питання етики актуальні як ніколи, а недотримування християнсько-моральних засад насторожують як Церкву, так і суспільство в цілому.

Цей документ складається із вступу, трьох розділів (соціальні комунікації у служінні особі, позитивний вплив соціальних комунікацій на особу, деякі важливі етичні принципи), і висновку.

Документ "Етика в соціальних комунікаціях" декларує позицію Католицької церкви у ділянці етики, даючи богословсько-моральні принципи та аргументи в застосуванні їх у масових комунікаціях, підкреслюючи необхідність у пропагуванні етичних засад, добра, гуманності, а тим самим підкреслюючи необхідність християнської концепції в мас-медійній діяльності.

Михайло Перун, аспірант факультету наук соціальних комунікацій Папського Салезіянського Університету

Переклад з німецької Ореста Семотюка

Етика соціальної комунікації і. Вступ

Використання людьми засобів соціальної комунікації може мати позитивні та негативні наслідки. Навіть коли ми говоримо, що “медіа” чинять так чи інакше, то розуміємо, що тут мова йде не про сліпу дію природних сил поза будь-яким контролем людини. Якщо комунікаційні процеси часто мають незумисні наслідки, то від рішення людини все ж таки залежить використання медіа для добрих чи поганих цілей.

Ці рішення, що мають центральне значення для етики, приймають не лише адресати комунікацій – глядачі, слухачі, читачі, але і ті, хто контролює засоби соціальної комунікації та визначає їх структуру, політику та зміст. Серед них варто назвати державні органи, менеджерів, членів урядових організацій, власників ЗМІ, видавців, редакторів радіо і ТБ, продюсерів, авторів, кореспондентів і т. д. Для них особисто питання етики стоїть особливо гостро: як використовують мас-медіа – для добрих чи поганих цілей?

Вплив медіа є надзвичайним. Люди контактують одне з одним та з іншими подіями і творять власні думки і цінності. Через медіа люди передають і приймають не лише інформацію та ідеї, але і творять життєвий досвід як опосередкований медіадосвід.

Технологічні зміни швидко посилюють могутність та впливовість медіа. Стрімкий розвиток інформаційного суспільства є справжньою культурною революцією, вражаючі новації двадцятого століття є лише прологом до того, що принесе нове століття.

Кількість та розмаїття медіа, які доступні мешканцям заможних країн, є вражаючою: книги і часописи, радіо і ТБ, фільми і відео, кабельне і сателітарне ТБ, Інтернет. Зміст цього величезного комунікаційного процесу сягає від простих новин до розважальних програм, від молитви до порнографії, від угодовства до насильства. Залежно від того, як люди використовують медіа, вони можуть розвинути в собі здатність співчувати або ж ізолюватися у власному світі нарцисизму.

Крім цих мотивів, Церква має власні причини цікавитися засобами соціальної комунікації. Через призму віри історія людської комунікації бачиться як довга мандрівка, яка веде від Вавилона (символ зруйнованої комунікації) до зішестя Святого Духа і огненних язиків (відновлення комунікації силою посланого Сином Духа Святого). Церква, яка була послана у світ, щоб проголосити Радісну Звістку, проповідує Євангеліє аж до кінця світу. І Церква знає, що проголошення віри сьогодні неможливе без використання мас-медіа.

Церква також знає, що вона є “communio”, спільнотою осіб та євхаристичних спільнот, які походять із Спільноти Святої Трійці та відображають її. Насправді уся людська комунікація базується на комунікації Отця, Сина і Святого Духа. Та більше: триєдина спільнота поширюється на людство: Син є вічним Словом Отця, який через це Слово, що стало плоттю, сходить на чоловіків та жінок і освячує їх. Вихідним пунктом комунікації в Церкві і через Церкву є спільнота любові між Божими особами та їх спілкування з нами.

Церква ставиться до засобів соціальної комунікації позитивно та заохочувально. Вона не спиняється на упередженості та засудженні, а вбачає у цих засобах не лише продукти людської винахідливості, а й чудесні дари Господа і правдиві знаки часу. Церква підтримує тих, хто професійно працює у сфері медіа, даючи їм позитивні принципи діяльності, і виступає за діалог, у якому можуть брати участь усі зацікавлені. Ці принципи лежать в основі документа.

Ми повторюємо: медіа не роблять нічого самі по собі, вони є інструментами, знаряддями, що їх використовують люди на власний розсуд. Коли ми аналізуємо засоби соціальної комунікації, мусимо поставити собі “істотне” запитання, яке ставить технічний прогрес: “Чи людина як істота стає у цьому поступі дійсно кращою, духовно зрілішою у своїй гідності, відповідальнішою, відкритішою для ближніх, передусім потребуючих і слабких?”

Ми припускаємо, що велика більшість тих, хто має той чи інший сто­сунок до медіа, є сумлінними людьми, які хочуть чинити правильно. Гро­мадські та державні діячі, редактори, інтенданти хочуть поважати і поглиб­лювати громадський інтерес. Читачі, слухачі і глядачі хочуть використати свій час з користю для себе, для свого розвитку, щоб жити повним і щасли­вим життям. Батьки турбуються про те, щоб усе, що через медіа потрапляє до їх дітей, було для них корисним. Більшість журналістів прагнуть засто­сувати власні таланти, щоб послужити людству, і занепокоєні зростаючим економічним та ідеологічним тиском на медіа, що знижує існуючі етичні стандарти.

Зміст численних рішень, які приймають у сфері медіа, відрізняють­ся між собою, але усі вони мають етичну вагу і оцінюються з точки зору мо­ральності. Передумовою для правильного рішення і правильного вибору є “знання принципів морального світопорядку і готовність їх реального засто­сування на практиці”.

Церква вносить у розмову нові аспекти.

Вона приносить із собою довголітню традицію моральної мудрості, що бере свій початок у Божому одкровенні та людському мисленні. Сюди нале­жить і зростаюча вага соціальних учень, теологічне наповнення яких є важ­ливою противагою “атеїстичному вирішенню”. Приміром, церковна культура може захистити інформаційну культуру медіа від загрози бездумного нако­пичення фактів. Церква вносить і щось інше у дискусію, її особливий вне­сок у порядок людського існування, включаючи світ соціальної комунікації, полягає у її баченні людської гідності особи, яка повністю проявляється у таємниці слова, що стало плоттю. У формулюваннях Другого Ватиканського Собору “Господь, Христос, новий Адам, являючи людям таємниці Отця і його любов, наповнює людину і дає їй найвище покликання”.