1. Мова радіо і усне і розмовне мовлення

Мова радіо – особлива. Радіожурналіст завжди має пам'ятати, що він читатиме свій текст в ефірі.

Якщо речення задовгі, сповнені заскладними описовими конструкціями, - є люди, які надають перевагу складнопідрядним і складносурядним реченням, - а є ті, хто дуже часто користується вставними, як то кажуть, словосполученнями! - (також треба враховувати специфіку економічно-фінансової термінології на тлі глобальної кризи), - такі речення, як, скажімо, оце, буде важко прочитати й зрозуміти на радіо.

Журналістам, які прийшли в радіо з друкованих ЗМІ чи телебачення, варто пам'ятати: тут історію можна розповісти тільки звуком, авторським текстом, інтерв'ю чи шумовими ефектами. Слухач не може повернутися й перечитати речення. Не допоможе йому й відео-картинка, яка в гарних телесюжетах доповнює, але не повторює закадровий текст. Радіослухачі мають тільки одну нагоду почути, що ми їм скажемо. І ми маємо сказати це так, щоб вони зрозуміли одразу.

Мова радіо мусить бути гранично проста. Але це не означає, що ми маємо спрощувати поняття: тільки мову, якою їх пояснюємо. Короткі речення легше зрозуміти, але вони не мусять бути всі однакової довжини, щоб мова лунала природньо.

Деякі спеціалісти з радіожурналістики рекомендують намагатися починати текст із події, яка сталася останньою. Наприклад, навіть якщо репортаж переважно стосується вчорашнього скандалу навколо певного політика, ми почнемо з реакції, заяв чи критики, які пролунали сьогодні. Радіо - це не лише новини, а й ілюстровані звуками репортажі, дебати, інтерактивні інтерв'ю, замальовки. Різні жанри вимагають різних стилів, але всі вони вимагають стислості, простоти й чіткості.

Живе розмовне мовлення становить центр кожної мови.

В сучасній міській комунікації виділяють три основні типи спілкування: стереотипні міські діялоги незнайомих осіб, спілкування знайомих осіб у побутових обставинах, спілкування знайомих і незнайомих осіб у виробничій і соціяльно-культурній сфері (ситуації неофіційного спілкування і ситуації офіційного спілкування).

Літературний варіант усного мовлення, що вживається у публічних лекціях, виступах урядовців, мовленні на радіо й телебаченні, вимагає від мовця самоконтролю, суворого дотримання мовних норм, уважного ставлення до вибору відповідних слів.

Натомість контакти в неофіційних побутових ситуаціях – у приватному, товарисько-родинному житті, неофіційному виробничому спілкуванні, у неформальній соціяльно-культурній сфері дозволяють значно вільнішу вербальну поведінку.

Побутово-розмовне мовлення має наддіялектний загальнонаціональний характер. Водночас до нього легко проникають елементи вузько локальних утворень – територіяльних діялектів, а також соціолектів, жаргонів, і т.д.+ молодіжний сленг.

Відмінною рисою радіореклами є використання живої мови. При підготовці

реклами на радіо прагнуть того, щоб текст був стислим і обгрунтованим,

складеним у дотепній формі. Фрази повинні бути короткими і містити не

більше однієї думки. Важливо заволодіти увагою слухачів уже на початку

звернення. Велике значення в радіорекламі має музика. Добре підібрана,

вона допомагає сприйняттю тексту. Але, у той же час, не можна

припускати, щоб музичний супровід, акустичні ефекти відривали радіо- або

телеглядача від суті оголошення.