29. Типологія і класифікація управлінських актів прокуратури

Класифікації рішень не тільки дають змогу правильно підійти до аналізу й оцінки, виявлення внутрішнього зв'язку і визначення чіткої системи рішень, а й сприяють поліпшенню практики прийняття і виконання рішень, пошукам шляхів їх оптимізації.

Класифікація актів управління за суб'єктом здійснення управлінського впливу дає змогу визначити їхню масштабність, ступінь узагальнення й абстрагування від приватних питань, глибин впливу на сферу управління .

Управлінські рішення в органах прокуратури приймаються на рівні Генеральної прокуратури України, обласних та прирівняних до них прокуратур, у прокуратурах міст і районів та прирівняних до них прокуратурах, а також уповноваженими прокурорами на рівні відповідних апаратів, підрозділів та інших структур. Відповідно, управлінські рішення поділяються на діючі в масштабі всієї системи органів прокуратури України, у масштабі системи органів прокуратур, області, автономного утворення, Києва та Севастополя, у системі міста з районним поділом, району, апарату, підрозділу тощо.

Суб'єктами прийняття актів управління в органах прокуратури є:

1) Генеральний прокурор України (накази, розпорядження, інструкції, вказівки, завдання і доручення, рішення, листи); заступники Генерального прокурора України (накази з кадрових питань, розпорядження, вказівки, рішення, завдання (позапланові за погодженням з Генеральним прокурором України)); керівники структурних підрозділів (завдання, доручення, листи, рішення, рекомендації, зауваження, пропозиції); Науково-методична рада Генеральної прокуратури (рішення, доручення (секретарю та членам ради)); Колегія Генеральної прокуратури (рішення); Атестаційна комісія (рішення, пропозиції, зауваження);

2) Прокурори прокуратур обласного рівня (накази, вказівки, рішення, завдання, клопотання, рекомендації); заступники прокурора (вказівки); керівники структурних підрозділів (завдання); науково-методична рада прокуратури (рішення, доручення (секретареві та членам ради)); колегія прокуратури (рішення); атестаційна комісія (рішення, пропозиції, зауваження);

3) Прокурори прокуратур міст з районним поділом (наказ, рішення); - керівники структурних підрозділів (завдання);

4) Прокурори міських, районних і прирівняних до них прокуратур (наказ, рішення).

Класифікація здійснюється за назвою актів управління. Керівники прокурорської системи видають акти управління в різних формах, під якими маються на увазі визначені законом назви актів. Формою актів управління не слід нехтувати, оскільки за її допомогою можна визначити характер того чи іншого акта і розпоряджень, що містяться в них, форма актів сприяє забезпеченню стрункості відомчого нормативного матеріалу, організації правотворчого процесу всередині прокурорської системи. Виділяють: наказ, розпорядження, вказівка, рішення, завдання, доручення, плани, оглядові та інформаційні листи.

За юридичними властивостями керуючого впливу акти управління в органах прокуратури бувають двох видів: нормативні - ті, що визначають (змінюють чи відміняють) правові норми, і ненормативні (індивідуальні) - ті, що лише закріплюють, застосовують вимоги правових норм щодо конкретних осіб та життєвих обставин.

За терміном дії управлінські рішення поділяються на оперативні (поточні), середньострокові і довгострокові. За цим же критерієм розрізняють стратегічні і тактичні рішення. Стратегічні рішення стосуються вузлових,, пріоритетних проблем і спрямовані на вирішення основних проблем, що впливають на стан законності та роботу прокуратури. Вони діють протягом тривалого часу, зазвичай, впродовж кількох років, приймаються для розв'язання перспективних завдань. Акти управління стратегічного характеру, що мають загальне значення, виносяться у формі наказів, вказівок, рішень колегій. Тактичні рішення пов'язані зі здійсненням поточних (оперативних) завдань. Вони хоч і повинні виноситися в руслі стратегічних, але на них динамічно впливає оперативна обстановка. Дані акти управління приймаються з конкретних справ, за матеріалами, скаргами, що розглянуті нижчестоящими прокурорами, і за винесеними ними наглядовими актами. Порушення науково обґрунтованих правил і вимог при здійсненні керівництва виявляється у тому, що виділяються пріоритети нагляду, не відповідні дійсним потребам додержання законності.

За характером розпоряджень і ступенем обов'язковості для посадових осіб чи органів, яким вони адресовані, акти управління можуть бути розділені на дві групи директивні та рекомендаційні Особливістю актів управління в органах прокуратури є їхній у переважній більшості обов'язковий - директивний характер.

За метою використання акти управління в органах прокуратури доречно поділяти на: 1) акти, що регулюють роботу прокурорів у рамках кожної галузі прокурорського нагляду (щодо участі прокурора в господарському, цивільному, кримінальному процесах і адміністративному провадженні; діяльності прокурора щодо представництва прав громадян і держави в судах; координації правоохоронних органів; організації та здійснення прокурорського нагляду; здійснення міжнародного співробітництва); 2) акти, що регулюють позагалузеву роботу прокурорів (організаційно-правові засади діяльності; організацію управління, порядок управлінської діяльності та взаємовідносин; кадрову роботу).

Особливу групу складають нормативні акти управління Генерального прокурора України, прокурорів прокуратур обласного рівня та прокурорів прокуратур міст з районним поділом, що регулюють структуру органів прокуратури.

За способом фіксації акти управління в органах прокуратури бувають письмовими й усними. У переважній більшості вони виносяться в письмовій формі. Офіційний характер акта управління, необхідність його документальності, точності, ясності формулювання правових положень керівних органів прокуратури вимагають, аби акти були викладені в суворо визначених формах.

Поряд з письмовими актами існують усні (накази, вказівки, розпорядження, команди тощо). Найчастіше вони приймаються в процесі оперативного рішення питань управління . Усні рішення також носять юридичний характер, оскільки приймаються в межах компетенції органу, мають обов'язковий характер тощо. їхнє виконання гарантується примусовою силою держави. Усні рішення, забезпечуючи оперативність у вирішенні управлінських справ, водночас обмежують можливості нагляду за їх законністю і виконанням. Відмова від виконання чи невиконання, неналежне виконання усного рішення можуть спричинити юридичну відповідальність. Складніше визначити способи їх фіксації та контролю. Зважаючи на це, особливо важливим є контроль вищих органів за діяльністю органів і посадових осіб, що найбільш часто вдаються до прийняття рішень в усній формі.

Однак саме вдосконалення правового обґрунтування винесення актів управління - це основа покращення практики їх винесення та реалізації.