Відповіді на залік з організації роботи і управління в органах прокуратури України

1. Поняття організації роботи і управління в органах прокуратури.

На практичному рівні своєчасність і якість виконання завдань, які стоять перед прокуратурою, досягається шляхом застосування комплексу організаційних й управлінських заходів по впливу вищих за рівнем прокуратур на підлеглі органи та окремих її працівників з тим щоб отримати позитивні результати чи то на напрямі прокурорського нагляду , слідчої або іншої роботи. Тобто належний рівень організації роботи є запорукою успіху на будь-якому напрямі прокурорсько-слідчої діяльності і позитивно позначається на іміджі прокуратури в цілому. Організація роботи у прокуратурах усіх рівнів, а також у їх підрозділах забезпечується низкою організаційних чинників, які включають: розподіл обов”язків, планування, проведення колегій, координаційних, міжвідомчих, оперативних нарад, аналітичної роботи тощо.

Прокуратура – це автономна, самодостатня система. Управлінський вплив здійснюється лише в системі органів прокуратури. Ведеться дискусія з приводу того, яке поняття ширше – організація роботи чи управління. Частина вчених вважає, що управління входить в організацію роботи, інші - організація роботи входить в управління, деякі вважають, що ці поняття тотожні.

Термін управління з’явився в НПА з організації роботи в органах прокуратури, а саме Наказ ГПУ.

Організація – упорядкування, приведення будь-чого до певного порядку, визначеної системи.

Термін «управляти» означає керувати, спрямовувати діяльність когось на що-небудь.

Основними елементами організації роботи в органах прокуратури є:

1. Розподіл прокурорської роботи і службових обов’язків;

2. Створення та підтримання в органах прокуратури організаційного порядку;

3. Визначення системи контролю за її виконанням та ін. заходи організаційного характеру.

Організаційний порядок існує на найнижчій ланці прокуратури і організується шляхом розподілу службових обов’язків. Він не можливий без системи контролю (контрольні підрозділи).

Основні елементи управління:

1. Прийняття управлінських рішень та доведення їх до безпосередніх виконавців (прокурор приймає рішення, працівники під розпис ознайомлюються з ним);

2. Контроль за їх виконанням (Управлінську рішення – це накази, розпорядження, завдання, інші акти, які виходять від вищестоящих прокурорів).

Організація – це система заходів, спеціально створених та підтримуваних прокурором у підлеглому йому труд колективі.

Управління – це щодення його діяльність з упорядкування цієї системи, вирішення конкретних завдань, що постають перед прокуратурою і її органами в цілому.

Управління в органах прокуратури – це вплив на всю систему органів прокуратури або конкретні її ланки з метою упорядкування цієї системи (її ланок), забезпечення її оптимального функціонування та розвитку для ефективного вирішення завдань, що перед нею стоять.

2. Організаційна структура системи управління в органах прокуратури. Структура органів прокуратури характеризується:

1. За принципом рівнів ієрархії – багаторівнева – має 3 рівні з неоднорідними ланками;

2. За характером підпорядкованості – суворо централізована – всі нижчестоящі прокурори підпорядковуються вищестоящим, а вищестоящі – Генеральному прокурору України;

3. За цільовим призначенням та функціями, що виконуються – фіксована – визначена в законі, а її структура – перемінна – визначати структуру і штати має право лише Генеральний прокурор;

4. За принципом групування елементів системи на підсистему – складна – є територіальні та спеціалізовані (предметно-галузеві прокуратури).

5. За побудовою просторових зв’язків в системі органів та в окремих органах – лінійно-функціонального типу;

6. За порядком прийняття управлінських рішень – єдиноначального типу організації діяльності з елементами колегіальності (колегії, науково-методичні ради). Колегія – дорадчий орган, їх рішення вводяться в дію наказом керівника.

Найбільшим обсягом управлінських повноважень володіє Генеральний прокурор України. Далі – обласні - в нас є 31 прокуратура обласного рівня. В містах з районним поділом, поряд з прокуратурами районів, є прокуратури міст, які здійснюють координаційні і ін. функції управління стосовно районних прокуратур. Останньою найчисельнішою ланкою є прокуратури міст, районні, міжрайонні, районні в містах, а також прирівняні до них прокуратури (822 прокуратури).

3. Класифікація і характеристика основних організаційно-управлінських функцій прокуратури. Функції зумовлені завданнями прокуратури. Зовнішні функції – ті, що передбачені в законі. Внутрішні – для вирішення питань внутрішнього зарактеру.

Функції управління в органах прокуратури – це основні напрями цілеспрямованої діяльності, що здійснюються в органах прокуратури з метою досягнення узгодженості щодо організації прокурорського нагляду і досудового слідства, що реалізується в управлінському процесі через визначені процедури.

Для аналізу сутності функцій і для управлінської практики істотне значення має класифікація функцій управління.

Класифікація функцій прокуратури:

• за змістом виконуваних робіт:

1. загальні функції управління – властиві всій системі управління в цілому і окремим її ланкам (прогнозування, планування, раціоналізації системи управління, контролю, керівництво) – вони викладені в наказі ГПУ № 1 від 19.09.2005 (див монографію – «Проблеми управління в органах прокуратури України: теорія і практика»). Це універсальні види (напрями) діяльності суб'єктів соціального управління. Це більш-менш відокремлені групи певних видів управлінської діяльності, котрі закріплюються за суб'єктами управління, напрямів їхньої робо­ти, що характеризуються спільністю властивих їм ознак, які здійснюються на всіх рівнях системи управління та розрізняють­ся лише за обсягом і межами свого здійснення відповідно до уп­равлінської ієрархії⁴⁸⁶. Без них не може здійснюватися сам про­цес управління. Вони об'єктивно властиві будь-якому процесові управління і є такою діяльністю, що визначається загальними за­кономірностями управління як соціальної категорії в цілому. У їхніх межах обмірковуються найбільш загальні, що мають відно­шення до всіх суб'єктів і об'єктів, завдання управлінської діяль­ності. Зважаючи на наведені характерні риси, вони позначають­ся як функції управління, що мають наскрізний характер;

2. забезпечуючі (допоміжні) функції управління (кадрова, організація статистики, фінансово-господарська, систематизації законодавства, діловодство, матеріально-технічне забезпечення).

3. Спеціальні - У науковій літературі пи­тання про спеціальні функції управління не розглядається. Цей факт не свідчить, однак, що таких у системі управління органа­ми прокуратури немає. Просто рівень досліджень функцій управ­ління залишається дуже низьким. Спеціальні функції мають ще 2 групи: 1 - уп­равлінські функції, що реалізуються щодо органів прокуратури; 2 - функції управління системи, що спрямовані на ус­танови, які є в оперативному управлінні органів прокуратури, управлінські функції, пов'язані з реалізацією галузевих функцій та завдань системи органів прокуратури, функції управління в органах прокуратури, не пов'язані з реалі­зацією завдань, що покладені на прокуратуру відповідно до Кон­ституції України.

Загальні, спеціальні та забезпечуючі функції існують поряд і у взаємодії одна з одною.

Планування – мета – забезпечення виконання завдань прокуратури – створюється план. Є 3 види планування: перспективне (не застосовується у нас), поточне, оперативне.

Керівництво – мета – досягнення узгодженості. Є стратегічне, оперативне керівництво.

Контроль – мета – щоб завдання були вчасно і правильно виконані. Види: поточний, підсумковий, перевірка виконання на місці.

4. Характеристика і класифікація загальних функцій управління. Основну увагу необхідно звернути на загальні функції управління, а саме: на прогнозування, плану­вання, організацію, керівництво, регулювання та контроль. У них віддзеркалюються основні напрями управлінської діяльності.

1. Функція прогнозування є визначальною, такою, що повин­на створити гарантії певної ефективності управлінського рішен­ня. Зовні вона здається непрактичною. Але якщо уявити собі певний об'єкт, на який вона розрахована, то ця визначальність стає очевидною. Функція прогнозування тим відповідальніша, чим відповідальнішого об'єкта вона сто­сується. Ця функція деякими науковцями розглядається як скла­дова планової функції. Але це самостійний напрям управлінської діяльності, результатом якої є прогноз — основа цілевизначення. Як управлінська функція прогнозування є напрямом діяль­ності, спрямованим на одержання й обробку інформації про май­бутній можливий стан організації та діяльності органів прокура­тури, що завершується формулюванням прогнозу щодо виник­нення, розвитку та припинення існування тих чи інших управлінських ситуацій, що мають значення для системи управління органів прокуратури. Прогноз як результат процесу прогнозування нерідко назива­ють передбаченням,що засноване на фактах майбутніх подій. На їхній основі про­курор має можливість більш об'єктивно підійти до виявлення потреби в реалізації своїх повноважень щодо виявлення пору­шень законів, реагування на ці порушення і відновлення пору­шень законних прав і інтересів держави і громадян. Водночас ви­явлені потреби є підставою для формування цілей майбутньої діяльності прокурора. Тому нерідко прогнозування називають функцією формування цілей.

Працівникам органів прокуратури більш відоме криміноло­гічне прогнозування. Однак і в управлінській діяльності органів прокуратури прогнозування повинно мати місце, оскільки є важ­ливим елементом ефективного управління. На жаль, практика свідчить, що в системі управління органами прокуратури прогно­зуванню приділяється недостатньо уваги. До цієї діяльності не зобов'язують ні законодавчі акти про прокуратуру, ні накази і вказівки Генерального прокурора України.

Цілями функції прогнозування в органах прокуратури є: 1) зниження ступеня невизначеності управлінських ситуацій; 2) уявлення про можливий результат (наслідки) прийнятих управлінських рішень.

На практиці прогноз — це до­кумент, що фіксує можливий ступінь досягнення тих чи інших цілей залежно від способу майбутніх дій. Прогнози є результатом свідомо-вольової діяльності, пов'язаної з вивченням і оцінкою прогностичної інформації. Щоб стати предметом прак­тичного застосування в управлінні органів прокуратури, вони повинні бути оформлені та представлені у вигляді документів. Це нормативна функція прогнозу, що за своїм характером є вимогою — умовою.

Зміст прогнозу у формі самостійного документа вбачається таким:

• завдання на прогнозування стану зацікавленого замовника об'єкта;

• опис інформаційно-аналітичної роботи із зазначенням мето­дики дослідження;

• висновки, що випливають з аналізу інформації про май­бутній стан зацікавленого об'єкта, і пропозиції про модель май­бутньої організації і діяльності.

Якимчук вважає, що з огляду на важливість прогнозування для розв'язання за­вдань управління було б доцільно в системі управління органів прокуратури визначити органи, що здійснювали б функцію про­гнозування й організовували прогностичні дослідження. Замов­никами прогностичних досліджень могли б стати організаційно-контрольні підрозділи органів прокуратури, а для підготовки прогнозів необхідно створити підрозділи, що мають у своєму штаті не тільки юристів, а й економістів, математиків, демогра­фів, кримінологів, статистиків і інших фахівців. Користувачами результатів прогнозування повинні стати насамперед керівники органів прокуратури всіх рівнів управління.

2. У системі заходів удосконалення організації роботи важли­ве місце належить функції планування, яка, покликана забезпечи­ти виконання покладених на органи прокуратури завдань, що формулюються на основі прогнозу цілей діяльності прокуратури. Так, планування являє собою загальну функцію, здійснення якої спрямоване на виконання різноманітних завдань, пов'язаних з перспективним, поточним, оперативним плануванням, розробкою спеціальних планових документів, що враховують особливості розвитку керованої системи, забезпечують організаційну упоряд­кованість, послідовність і погодженість дій, раціональний розподіл сил і засобів, який здійснює прокуратура, тощо.

Планування не виконає своєї ролі, якщо не буде здійснюватися контроль за його виконанням. Контроль за ходом виконання прийнятого плану є органічною частиною загальної наукової організації роботи в органах проку­ратури.

Генеральна прокуратура України, прокурори обласних і при­рівняних до них прокуратур надають дуже важливого значення плануванню роботи як власних апаратів, так і підлеглих проку­ратур.

У прокурорській практиці відомі три види планування: пер­спективне, поточне й оперативне. Перспективні плани розробля­ються на термін від одного до п'яти років і мають за мету ство­рення умов для послідовної роботи прокуратури щодо зміцнення законності та правопорядку. Ос­новою перспективного планування роботи прокуратури є аналіз стану законності та правопорядку на момент планування і науко­вий прогноз даного явища на тривалу перспективу. Перспективний план роботи обласної прокуратури повинен складатися, на думку Якимчука, на п'ятирічний термін. Поряд з п'ятирічним планом на додаток і розвиток його можуть розроб­лятися предметно-цільові плани. Останні складаються на терміни від одного до трьох років. Загальний план є програмою діяльності прокуратури на п'ятирічний термін у всіх напрямах прокурорської роботи. Предметно-цільові плани — це програми діяльності прокуратури щодо зміцнення законності та правопо­рядку в окремих сферах життєдіяльності чи з окремих найбільш актуальних питань прокурорської практики. Вони повинні скла­датися в апаратах обласних прокуратур лише тоді, коли в цьо­му дійсно є потреба. Загальний план забезпечує стабільність і спрямованість діяльності прокуратури на виконання довгострокових завдань зміцнення законності та правопорядку. Предметно-цільові плани дають змогу прокуратурі враховувати динамізм громадського життя в країні, вчасно й адекватно реагувати на зміни, що відбу­ваються у правовій сфері.

Поточне планування є основним видом планування роботи в органах прокуратури. Поточний план є фактично робочим пла­ном для кожного працівника прокуратури. Він відрізняється від перспективного не лише за терміном виконання, а й за змі­стом. Якщо перспективний план складається на тривалий період і основний його зміст утворюють пріоритетні завдання прокуратури, то поточний план роботи містить конкретні заходи, націлені на досягнення цих завдань. Поточний план роботи по­кликаний конкретизувати перспективний план. Поточне планування здійснюється шляхом прийняття що­квартальних або щорічних планів. Щоквартальне планування роботи прокуратур здійснюється на підставі глибокого аналізу стану законності та криміногенної обстановки, з урахуванням рі­шень колегій, планів роботи вищестоящих прокуратур, резуль­татів прокурорських перевірок, матеріалів контролюючих ор­ганів, іншої інформації про порушення законності. До планів включають найбільш важливі заходи: проведення пе­ревірок додержання законів на пріоритетних напрямах діяль­ності, вивчення стану правопорядку, проведення узгоджених дій із державними органами влади, правоохоронними і контролюю­чими відомствами щодо протидії злочинності та корупції; усунен­ня порушень конституційних прав і свобод людини та законів, які охороняють інтереси держави; надання практичної допомоги, вжиття заходів щодо підвищення ділової кваліфікації проку­рорів і слідчих. Плани роботи обговорюють на оперативних на­радах, після чого їх затверджує керівник прокуратури.

У результаті оперативного планування приймаються, напри­клад, індивідуальні плани роботи стажування молодих спеціалі­стів у прокуратурах районів і міст - це так звані індивідуальні плани стажування Окрім цього, в разі відрядження працівників також складається план роботи у відрядженні з переліком запла­нованих слідчих дій і обов'язковим зазначенням обсягу роботи кожного працівника, якщо їх декілька.

План роботи має бути єдиним для всього апарату відповідної прокуратури. Його обов'язковими складовими повинні бути: цілеспрямованість (спрямування на виконання пріоритетних (ос­новних) завдань прокурорської діяльності), комплексність (до нього включаються заходи, які належать до всіх галузей і на­прямів прокурорської діяльності), конкретність (чітке і зро­зуміле, без двозначності, формулювання планових заходів, ви­значення об'єктів перевірки і закону, додержання та застосуван­ня якого належить вивчити, визначення конкретних виконавців, встановлення виважених, точних строків виконання), послідов­ність (врахування заходів попереднього плану, щоб розроблений план продовжував розпочате попереднім), напруженість (спря­мування зусиль працівників прокуратури на досягнення макси­мально високих результатів), реальність (врахування як необ­хідності виконання назрілих завдань, так і поточних розрахун­ків, наявних сил, можливостей і часу).

При формуванні планів роботи доцільно дотримуватися пев­ної структури (моделі). Практикою напрацьована така структу­ра планів:

1. Загальні питання: підведення й обговорення на операгивних нарадах,засіданнях колегії підсумків роботи прокуратури за­галом, за галузями діяльності або періодом щодо її внеску в зміцнення правопорядку і законності, визначення шляхів і за­вдань подальшої роботи; заслуховування звітів прокурорсько-слідчих працівників; стан контролю виконання і виконавської дисципліни тощо.

2. Аналіз стану законності: вивчення стану законності в цілому по регіону, на підприємствах, у галузях еко­номіки, у певній сфері або категорії населення

3. Нагляд за додержанням та застосуванням законів: пе­ревірки додержання законів про власність, підприємництво, при­ватизацію, кредитно-банківську діяльність, проведення аграрної реформи, охорону природного середовища та інші питання, які випливають із наказів Генерального прокурора України

4. Питання організації прокурорського нагляду за додержан­ням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство.

5. Координація діяльності правоохоронних органів в боротьбі зі злочинністю.

6. Організація підтримання державного обвинувачення, пред­ставництва інтересів громадянина і держави в суді

7. Заходи щодо здійснення нагляду за додержанням законів, спрямованих на попередження правопорушень серед неповно­літніх, захист їхніх прав.

8. Заходи щодо впровадження в практику прокуратури по-зитивного досвіду інших прокуратур, підвищення професійної майстерності, зміцнення трудової і виконавської дисципліни, оздоровлення психологічної атмосфери в колективах

План повинен передбачати найбільш важливі заходи, які випливають з пріоритетних напрямів діяльності прокуратури, стану законності та злочинності. Прокурори всіх рівнів повинні самі вирішувати, коли і які заходи, спрямовані на виконання ви­мог наказів Генерального прокурора України, необхідно включа­ти до поточних планів роботи.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про прокуратуру" на ор­гани прокуратури не можуть покладатися функції, не передбачені законами України. Тому до плану роботи органів прокуратури не повинні включатися заходи, виконання яких притаманне іншим відомствам також ті,що належать до повсякденної діяльності про­курора: перевірка слідчих ізоляторів, місць тримання затриманих, законність затримання підозрюваних, участь у судовому розгляді кримінальних і цивільних справ, прийом громадян тощо. У планах роботи прокуратури обласної ланки і вище, крім внутрішніх заходів, передбачаються заходи зі здійснення керів­ництва і контролю за діяльністю органів прокуратури нижчого підпорядкування. Окрім цього, на нашу думку, належить зазначити в планах мету, на досягнення якої спрямований той чи інший захід плану, а також для спрощення контролю з боку керівника й оцінки діяльності підпорядкованої прокуратури і для самоконтролю потрібно у структурі плану передбачити графу про фактичний результат, що дало би можливість судити про ступінь досягнен­ня мети.

Процес планування складається з чотирьох стадій. На першій проводиться збір необхідної інформації: дані про злочин­ність, порушення законності на піднаглядних об'єктах, зведення про діяльність підлеглих прокуратур, інших правоохоронних ор­ганів тощо. На другій стадії зібрана інформація аналізується; формулюються основні проблеми (пріоритетні завдання). На третій стадії планування визначаються шляхи виконання пріори-тетних завдань, вибираються конкретні заходи їхнього вирішен­ня, визначається, хто, коли і якими засобами забезпечує їхнє розв'язання. Четверта стадія пов'язана з написанням і затверд­женням плану.

У прокуратурах міст і районів з невеликим і середнім обся­гом роботи доцільно, аби проекти планів готували особисто про­курори, а в прокуратурах з великою чисельністю оперативних працівників ці обов'язки прокурор може покласти на заступни­ка прокурора. Однак у формуванні планів повинні брати участь усі працівники. Проекти планових заходів попередньо обговорюються на опе­ративних нарадах у структурних підрозділах, за необхідності уз­годжуються з іншими правоохоронними органами.

3. Функція раціоналізації системи управління зводиться до формування керуючої та керованої систем (об'єкта і суб'єкта уп­равління), інакше кажучи до забезпечення динамічної рівноваги внутрішніх процесів системи і до її упорядкування. Процес створення системи припускає далі формування її ор­ганізаційної структури. У даному випадку головним є визначен­ня складу структурних підрозділів органу прокуратури залежно від виконуваних ними конкретних функцій. Формування орга­нізаційної структури вимагає дотримання такого правила: кожен елемент системи повинен спеціалізуватися на здійсненні однієї функції або групи однорідних чи тісно взаємозалежних функцій (підфункцій). З огляду на жорстку спеціалізацію підрозділів ор­ганів прокуратури дана функція спрямована також на забезпе­чення погодженості їхньої діяльності для виконання загальних завдань.

Формування організаційної структури вимагає з'ясування потреб системи в штатній чисельності працівників і визначення номенклатури посад (керівників, фахівців, технічного персона­лу). Важливе значення має також установлення між співробітни­ками організаційних зв'язків, що закріплюють субординаційні, реординаційні та координаційні відносини в системі управління. При цьому визначаються склад і повноваження керівників орга­ну, його окремих ланок.

Розглядаючи організацію роботи підрозділу як визначену си­стему і структуру управління, можна зробити висновок, що ос­новним питанням, яке віддзеркалює зміст організації роботи, є забезпечення взаємодії.

Отже, метою керівників підрозділів апарату прокуратури будь-якої ланки, що здійснюють організацію роботи очолювано­го органу, є створення ефективної системи управління. При цьо­му передбачається як створення нової системи, так і вдоскона­лення існуючої.

Щодо будь-якої системи організація управлінської діяльності припускає: визначення чітких завдань, форм використання наяв­них умов і вибір методів досягнення поставлених цілей. Функ­ціональне призначення діяльності з організації зводиться до то­го, щоб сформувати в системі організаційні відносини, здатні за­безпечити досягнення її цілей з мінімальними витратами.

Раціоналізація роботи в прокуратурі передбачає також ство­рення сприятливих умов для виконання прокурорами і слідчими, іншими фахівцями, що працюють в органах прокуратури, функ­ціональних обов'язків. Йдеться про створення системи стимулів і санкцій, що підвищує матеріальну та моральну зацікавленість прокурорських працівників в одержанні необхідних резуль­татів.

Організація управління здійснюється шляхом організаційно­го проектування, реорганізації чи ліквідації діючих систем, а та­кож раціоналізації управління з використанням методів і засобів наукової організації управлінської праці. Поліпшення органі­заційного управління досягається завдяки підвищенню рівня ор­ганізованості системи управління, ступеня її впорядкування, пе­реміщення кадрів і їх спеціальної підготовки і перепідготовки. З огляду на те, що один раз створена система управління (у тому числі й в органах прокуратури) має властивості залишатися в ко­лишньому стані відносно довго і через це відставати від функ­ціональної діяльності, перед керівництвом прокуратури постійно стоїть завдання вдосконалювати та підвищувати її ефективність шляхом поліпшення організаційного боку справи. Тому голов­ною метою функції раціналізації в розглянутому випадку є по­стійне вдосконалення системи управління в органах прокура­тури.

4. З функцією раціоналізації системи управління тісно зв'я­зане керівництво. Головним елементом у керівництві є досягнен­ня узгодженості дій підлеглих працівників органів прокуратури при виконанні покладених на них завдань прокурорсько-слідчої діяльності. Завданнями функції керівництва є: розміщення сил органів прокуратури зі зміцнення законності відповідно до обстановки, що змінюється, і наявних можливостей, визначення основних на­прямів діяльності на даному етапі, визначення недоліків у роботі і вживання заходів щодо їх усунення; узагальнення і поширення позитивного досвіду. Керівництво в органах прокуратури ви­являється в системі заходів щодо підбору, розміщення і закріп­лення кадрів, підвищення їхньої кваліфікації тощо, в стимулю­ванні працівників прокуратури і вживанні заходів впливу щодо порушників виробничої дисципліни.

Ця функція закріплена законодавцем у ст. 15 Закону Украї­ни "Про прокуратуру", де зазначено, що Генеральний прокурор України керує органами прокуратури України, видає накази, вказівки, розпорядження й інструкції, обов'язкові для виконан­ня всіма працівниками органів прокуратури. Прокурори проку­ратур обласного рівня керують діяльністю прокуратур міст і районів, інших прирівняних до них прокуратур, видають нака­зи, вказівки, розпорядження, обов'язкові для виконання всіма підлеглими працівниками. Прокурори міст із районним поділом керують діяльністю районних і прирівняних до них прокуратур.

Прокурори-керівники займають різне положення в ієрархіч­ній структурі управління органами прокуратури. Тому серед ке­рівників виділяються, хоча і дуже умовно, такі категорії, як адміністратори, організатори та фахівці

Розглядаючи функцію керівництва, необхідно виділяти стра­тегічне (загальне) і оперативне (поточне) керівництво.

Стратегічне - керівництво, при якому визначаються цілі, завдання, виділяються функції для очолюваних органів чи підрозділів прокуратури. Загальне керівництво в ор­ганах прокуратури варто розглядати в контексті подій, що відбу­ваються в країні. Тому в такий спосіб загальна політика органів прокуратури визначається на відносно тривалий період часу. Під політикою в цьому випадку розуміється визначений курс, що прийнятий і ґрунтуючись на якому здійснюють управлінський вплив керівники органів прокуратури. Рішення стратегічного характеру, які мають загальне значен­ня, виражаються у формі наказів, вказівок нормативного харак­теру прокурорів відповідного рівня, рішень колегії, оперативних нарад тощо. До різновиду загального керівництва можна віднести методичне керівництво, основною особливістю якого є відсутність влздно-розпорядницьких повноважень прокурора щодо органів нижчого підпорядкування прокуратури та її співробітників.

Оперативне керівництво, на відміну від загального, пов'язане з виконанням поточних завдань,що виникають при здійсненні за­планованих заходів прокуратури. Оперативне управління, яке повсякденно здійснюється керівником, передбачає прийняття но­вих управлінських рішень і внесення змін у раніше прийняті. Во­но припускає також розподіл завдань між підлеглими, розміщен­ня працівників для виконання певних напрямів роботи, навчан­ня, інструктування співробітників щодо прийомів і методів вико­нання завдань, надання їм допомоги. Оперативне керівництво проявляється в прийнятті рішень з конкретних справ, матеріалів, звернень, розглянутих нижчєстоя-щими прокурорами, з внесених ними актів прокурорського реа­гування.

Керівництво — функція управління, що забезпечує функціо­нування керованих процесів у межах параметрів, заданих пла­ном, програмою, регламентом. Керівництво як функція засноване на одержанні інформації (найчастіше про відхилення), що над­ходить від керованого об'єкта і використовується з метою усу­нення певних відхилень її функціонування. Основне призначення керівництва управління в усіх випадках по­лягає в тому, щоб ідентифікувати основні причини відхилень і домогтися повернення системи до планового розвитку.

5. Функцією контролю є перевірка виконання. Головна мета контролю полягає в тому, щоб поставлені перед органами проку­ратури завдання були вчасно і правильно виконані. Перевірка не повинна проводитися заради перевірки, а для того, щоб у ході чи в результаті її проведення були вироблені найбільш діючі, раціональні шляхи усунення виявлених недоліків. Важливо, щоб контроль був систематичним і динамічним, охоплював усі сфери діяльності прокурорської системи. Діє­вість контролю може бути досягнута за умови, що: він здійс­нюється надійно і своєчасно, забезпечує перевірку роботи по суті; проводиться систематично; охоплює діяльність всього апа­рату прокуратури. Епізодичний і запізнілий контроль прирівню­ється до його відсутності.

Крім спільних для всіх систем рис, контрольна діяльність в органах прокуратури має чимало особливостей. Зважаючи на це, на нашу думку, доцільно виділити такі основні аспекти контро­лю. способи його здійснення, включаючи методи збору й оцінки аналітичної інформації, суб'єкти контрольної діяльності; об'єкти контролю (вся система або частина, стан виконання тих чи інших прийнятих щодо неї рішень тощо); організація контрольної ді­яльності .

До основних видів (підфункцій) контролю, що застосовують­ся на практиці в органах прокуратури, варто віднести поточний і підсумковий контроль. Дехто з науковців розрізняє також по­передній контроль як напрям діяльності,яка покликана здійсню­вати оцінку обґрунтованості постановки завдань і вибору засобів їх виконання. На думку Якимчука, попередній контроль у тако­му його розумінні — це складова частина, підфункція функції організації управління. Необхідно звернути увагу на те, що чіт­кого поділу між поточним та наступним контролем немає, оскільки їх можна чітко розмежувати лише щодо виконання індивідуальних актів управління. Контроль потрібно здійснювати не тільки по завершенні, а в самому процесі виконання завдань системи, щоб вчасно почати коригувальні дії і попередити можливі помилки. Умовою ефективності поточного контролю є вчасне одержання необхідної інформації задля можливості через її практичне вико­ристання позитивно врегулювати, вплинути на систему органів прокуратури, її окремі елементи. При поточному контролі пра­цівник прокуратури, що здійснює цю функцію, одержує й аналізує інформацію з визначених вузлових питань. Завдання поточного контролю полягає в систематичній оцінці стану справ і їх регулюванні шляхом впровадження організа­ційних і технічних заходів.

За місцем здійснення контролю розглядають такі його види, як перевірки на місцях та перевірки на основі документальної інформації про виконану роботу. Контроль виконання без виїзду на місце розглядають як пря­мий та непрямий. При прямому контролі інформація про вико­нання завдання чи визначеного роду роботи виходить безпосе­редньо від об'єкта контролю. При непрямому контролі інфор­мація про результати чи умови діяльності підлеглих органів про­куратури надходить до керівника опосередковано — через кана­ли, прямо не пов'язані з нижчестоящою прокуратурою (надіслали до ниж-честоящої прокуратури письмовий запит, одержали відповідь, і на цьому процес контролю завершується).

Наступна форма контролю — це перевірка виконання на місці. Перевага цієї форми полягає в тому,що при перевірці на місці можна не тільки визначити причини невиконання завдання чи заспізнілого його виконання, а й надати практичну допомогу в організації та реалізації необхідних заходів. Найбільш поширеними діючими формами контролю виконан­ня безпосередньо на місцях є перевірка роботи органів нижчого підпорядкування прокуратури, що здійснюється у таких проце­суальних формах, як комплексні,галузеві (функціональні),спе­ціальні та контрольні перевірки.

Комплексні перевірки здійснюються в повному обсязі роботи відповідної прокуратури по боротьбі зі злочинами й іншими пра­вопорушеннями. Галузеві (функціональні) перевірки проводять­ся з метою визначення стану роботи нижчестоящої прокуратури з певного функціонального напряму її діяльності в повному об­сязі. Спеціальна перевірка проводиться для визначення стану ро­боти нижчестоящої прокуратури з окремих функціональних пи­тань або з питань зміцнення законності у порядку виконання відповідних нормативних наказів Генерального прокурора Ук­раїни. Контрольні перевірки проводяться на основі прийнятих керівником прокуратури або колегією рішень у визначений тер­мін з метою перевірки виконання пропозицій, рекомендацій з усунення певних недоліків, подальшого удосконалення роботи зі зміцнення законності і здійснюються з урахуванням вимог відпо­відних наказів Генерального прокурора України.

Контроль може бути плановим і позаплановим.

За часом проведення контроль розглядають також як постій­ний (наприклад, керівником відповідного органу, підрозділу, "зональним" прокурором) і тимчасовий (щотижневий, щомісяч­ний, щоквартальний, щопіврічний, щорічний і т.д.).

Отже, функції управління в органах проку­ратури - це основні напрями різного роду цілеспрямованої діяльності, що здійснюється в органах прокуратури, підрозділах і посадовими особами з метою досягнення узгодженості щодо ор­ганізації прокурорського нагляду і попереднього слідства, що ре­алізуються в управлінському процесі через визначені процедури. Для аналізу сутності функцій і для управлінської практики ісготне значення має класифікація функцій управління. Основна з класифікацій — за змістом виконуваних робіт, відповідно до якої розрізняються: загальні, спеціальні та забезпечуючі (допо­міжні) функції управління.