6. Середовище функціонування підприємства: поняття, різновиди, основні складові та характер їх впливу.

Сучасні підприємства розвиваються в умовах прискореного зростання складності внутрішньо фірмових і, особливо, зовнішніх відносин. Тому однією з найважливіших проблем управління є збереження та посилення конкурентоспроможності суб’єктів господарювання, які змушені постійно адаптуватися до динамічних змін, пов’язаних з економічним середовищем. Запорукою ефективності та успішності діяльності підприємства є стабільність. Підприємницьке середовище характеризується постійним зростанням невизначеності і ризиками внаслідок прийняття неадекватних управлінських рішень, а також посиленням та урізноманітненням форм конкуренції, що трансформує його з стійкого у варіативне.

Згідно з сучасною концепцією середовище функціонування підприємства складається з:

• Зовнішнє (макро-) середовище – це сукупність факторів, що формують довгострокову результативність діяльності підприємства і на які воно не може впливати взагалі або має незначний вплив; Можна охарактеризувати як сукупність господарських суб’єктів, економічних, суспільних і природних умов, національних і міждержавних інституційних структур та інших, зовнішніх щодо підприємства чинників. Фактори зовнішнього середовища: техніко-технологічні; економічні; міжнародні; політико-інституційні; демографічні; соціально-культурні; географічно-екологічні; ринкові.

• Проміжне (мезо-) середовище – це сукупність факторів, що формують довгострокову результативність діяльності підприємства, і на які воно може впливати через встановлення ефективних комунікацій. Проміжне середовище враховує в себе аналіз: галузі; споживачів; постачальників; виробників товарів-замінників; конкурентів; партнерів.

• Внутрішнє (мікро-) середовище – це сукупність факторів, що формують довгострокову результативність підприємства і перебувають під безпосереднім контролем його власників, керівників і працівників. Аналіз внутрішнього середовища здійснюється з урахуванням тенденцій, що склалися в зовнішньому середовищі. У процесі цього аналізу перевіряється вся система господарювання підприємства та окремих його підсистем щодо реалізації можливостей, які зовнішнє середовище надає підприємству, а також вживаються заходи щодо запобігання й послаблення загрози його існуванню, тобто виявляються сильні та слабкі сторони з оцінкою ймовірності реалізації перших і подолання останніх.

Стратегічний аналіз користується всією сукупністю інструментів, які існують для визначення механізмів впливу середовища на діяльність організацій, методів аналізу діяльності окремих підсистем. Мистецтво менеджера полягає у виборі напрямків аналізу та відповідного інструментарію, які б дали змогу скласти уявлення про оточення та його вплив на стан справ у його організації.

7. Управління підприємством: сутність, основні моделі та методи здійснення.

   Управління як процес, або функція, може відбуватися лише за допомогою спеціального апарату, який відповідає за збереження, цільове використання ресурсів, здійснює контроль за роботою виконавців щодо виконання програми бізнес-плану та господарських операцій технологічного процесу підприємницької діяльності.

Управління на підприємствах здійснюється у двох сферах: виробничо-технічній, коли виконуються роботи з організації, координації та регулювання виробничого процесу, та соціально-економічній, коли регулюються взаємовідносини між учасниками виробничого процесу в умовах поділу і кооперації праці, формування відносин між управлінцями та виконавцями.

Відомий вчений-дослідник Г. Хофштеде виділив 8 моделей управління, які характеризуються різними співвідношеннями кількісних значень наведених критеріїв: 1) розвинені латинські (високий рівень зони влади та ухилення від невизначеності; середній рівень індивідуалізму та мужності); 2) менш розвинені латинські (високий рівень влади та ухилення від невизначеності; низький рівень індивідуалізму та мужності); 3) Японія (високий рівень ухилення від невизначеності та мужності; середній рівень зони влади та індивідуалізму); 4) менш розвинені азіатські (високий рівень зони влади; середній рівень мужності; низький рівень ухилення від невизначеності та індивідуалізму); 5) близькосхідні (високий рівень зони влади та ухилення від невизначеності; середній рівень мужності; низький рівень індивідуалізму); 6) германські (середній рівень ухилення від невизначеності, індивідуальності та мужності; низький рівень зони влади); 7) англосаксонські (високий рівень індивідуалізму та мужності; низький рівень зони влади та ухилення від невизначеності); 8) нордичні (середній рівень індивідуалізму; мужності; низький рівень зони влади та мужності).

Під методами управління розуміють способи впливу на окремих працівників (членів трудового колективу) чи трудові колективи в цілому, необхідні для досягнення поставлених цілей підприємства. Потреби підлеглих задовольняються на організаційній, матеріальній і соціальних засадах. Існують такі методи управління: організаційні (примусове); економічні (матеріальний інтерес); соціально-психологічний.

За традиційною системою класифікації стиль може бути автократичним і ліберальним (це буде стиль, зосереджений на роботі чи на людині).

Ефективність управління розглядається у двох аспектах: зовнішня ефективність, що вимірюється ступенем досягнення цілей підприємства; внутрішня ефективність, яка визначається найкращим використанням ресурсів і досконалістю бізнес-процесів.