21. Оплата праці: сутність, функції, державна політика і основи організації.

Оплата праці – це будь-який заробіток, обчислений у грошовому виразі, який за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконання робіт або надання послуг. Оплата праці складається з основної ЗП та додаткової ЗП. Основна оплата праці залежить від результатів праці та визначається тарифними ставками. Рівень додаткової оплати праці залежить від кінцевих результатів діяльності підприємства. До додаткової оплати відносять: премії, інші заохочувальні та компенсаційні виплати. Дієвість оплати праці визначається тим як вона виконує свої функції: відтворювальну, стимулюючу, регулюючу, соціальну. Реалізація 1-ої функції передбачає встановлення норм оплати праці на такому рівні, який забезпечить відтворення робочої сили відповідної кваліфікації та додасть змогу застосовувати обґрунтовані норми праці, що гарантують власнику отримання необхідного результату господарської діяльності. Функція стимулювання передбачає, що можливий рівень оплати праці має спонукати кожного працівника до найефективніших дій. Регулююча функція реалізує загальноприйнятий принцип диференціації рівня заробітку за професією і кваліфікацією відповідної категорії персоналу, важливістю та складністю трудових завдань. Соціальна функція ЗП спрямована на забезпечення однакової оплати за таку однакову роботу; вона має поєднувати державне й договірне регулювання, а також реалізувати принцип справедливості за одержання власного доходу. Державна політика ОП реалізується через механізм її регулювання, який є складовою загального механізму реалізації соціально-економічної політики держави.

Держава встановлює: мінімальну ЗП; умови визначення частини доходу, що спрямовується на оплату праці; міжгалузеві співвідношення в ОП; умови і розміри ОП в бюджетних операціях та установах; рівень оподаткування підприємств та власників доходів; максимальні розміри посадових окладів керівників державних підприємств. Політика ОП підприємств формується та реалізується на основі чинного законодавства, передусім Закону України «Про ОП». Конкретна реалізація політики ЗП здійснюється на підставі договірного регулювання ОП найманих працівників, тобто на підставі укладення системи тарифних угод за 3 рівнями: міжгалузевому (генеральна тарифна угода); галузевому (галузева тарифна угода) або комунальному (регіональна тарифна угода); виробничому (тарифна угода як складова частина колективного договору). Тарифна угода – це договір між представниками сторін переговорів з питань ОП та соціальних гарантій. Практична організація ОП базується на державному та договірному регулюванні абсолютного рівня та механізмі визначення ЗП всіх окремих категорій працівників підприємств та установ різних форм власності. Основним організаційно-правовим інструментом обґрунтування диференціації ЗП працівників є тарифно-посадова система, основні елементи якої: тарифно-кваліфікаційні довідники; кваліфікаційні довідники посадових керівників, спеціалістів і службовців; тарифні сітки і ставки; схеми посадових окладів або єдина тарифна сітка. Тарифна сітка встановлює відповідні співвідношення в ОП. Існують дві форми оплати праці : відрядна і почасова.