4.Цивільне право як наука та навчальна дисципліна.

Цивільне право як науку ще називають цивілістикою, що означає систему знань, положень та висновків про цивільно-правові явища.Предметом цивільно-правової науки є чинне законодавство, практика його застосування, історія розвитку, досвід цивільно-правового розвитку в зарубіжних країнах. Окрім того, цивілістика вивчає також поняття цивільного права, його місце в правовій системі, його походження та закономірності розвитку, систему та зміст цивільно-правових норм, інститутів та підгалузей, їх роль у правовому оформленні життя суспільства та ефективність їх застосування.Зміст цивілістичної науки становить сукупність знань про цивільно-правові явища, що стосується, насамперед, розроблених основних наукових положень, правових категорій та конструкцій, які дозволяють пояснити та аналізувати цивільно-правові явища, а певною мірою і прогнозувати їх розвиток та отримувати обґрунтовані знання про нові явища в цій сфері. Цивілістичні знання самі по собі не наділені загальнообов'язковістю, проте є підґрунтям для правотворчої діяльності.З огляду на це, наука цивільного права — це систематизована сукупність знань про цивільно-правове регулювання суспільних відносин, властивості та закономірності його функціонування та розвитку, способи досягнення його ефективності, засоби отримання нових знань, необхідних для подальшого вдосконалення цивільного права.

Предметом вивчення цивільного права як навчальної дисципліни є цивільно-правова наука, цивільне право як правова галузь та цивільне право як галузь законодавства. Предмет курсу цивільного права не обмежується вивченням чинного законодавства. До нього входять також і положення, що не мають законодавчого закріплення, а також положення законодавства, що втратили чинність.Система цивільного права як правової галузі має бути вибудувана таким чином, щоб її найбільш повно та ефективно було засвоєно в процесі навчання студентами.

5.Поняття цивільного законодавства. Акти цив законодавства.

Співвідношення між цивільним правом І цивільним законодавс¬твом виглядає таким чином: цивільне право — це сукупність кон¬цепцій, правових ідей, юридичних норм; цивільне законодавство — це система нормативних актів, що регулюють цивільні відносини. Таким чином, цивільне право може бути охарактеризоване як внутрішня форма права, зміст якого визначається соціальними та економічними особливостями регульованих ним суспільних відно¬син, а цивільне законодавство — як зовнішня форма права, зумов¬лена його змістом. Звідси випливає, що цивільне право становить зміст цивільного законодавства, а останнє є формою вираження цивільного права. Характеризуючи акти цивільного законодавства України, слід звернути увагу на те, що ЦК розрізняє основу цивільного законодавс¬тва України (Конституція) і акти цивільного законодавства як такого. Конституція України не є актом цивільного законодавства у прямому значенні. Окремі її положення є нормами цивільного права, які прямо регулюють цивільні відносини і можуть безпосередньо зас¬тосовуватися судами для захисту цивільних прав та інтересів як пе¬редбачених, так і не передбачених у ЦК. Зокрема Конституція містить серед інших низку норм цивільно-правового характеру, які визначають принципові положення регулювання відносин власності (ст.ст. 13, 14, 41), регулювання особистих немайнових відносин (ст.ст.21, 23, 24, 27, 28) та інші. Акти цивільного законодавства як такого в свою чергу поділя¬ються на головний акт — ЦК та інші закони України, які видають¬ся відповідно до Конституції та ЦК. Цивільні відносини можуть також регулюватися актами Прези¬дента України. Стаття 106 Конституції України передбачає, що Президент України на основі та на виконання Конституції і зако¬нів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України. Актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів, що мають загальнонормативний характер і регулюють цивільні відносини. вимогою до актів Президента та Кабінету Міністрів у галузі цивільного права є від¬повідність останніх Конституції, ЦК або іншому закону; водночас вимогами до актів інших органів влади України є, по-перше, наяв¬ність у законі вказівки про те, що вони можуть видавати норматив¬но-правові акти, які регулюють цивільні відносини, а, по-друге, відповідність цих актів положенням ЦК та інших законів.