Стаття 367. Поділ майна, що є у спільній частковій власності

Майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. При цьому поняття «поділ» та «виділ» не є тотожними. При поділі майно, що знахо­диться в спільній частковій власності, поділяється між усіма співвласниками, і правовідно­сини спільної власності припиняються, оскільки кожному з співвласників буде належати його частина вже на праві приватної власності. При виділі частки правовідносини спільної часткової власності, як правило, зберігаються, а припиняються лише для співвласника, частка якого виділяється. Винятком з цього правила є ситуація, коли майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, — тоді має місце поділ спільного майна. Частина 3 статті, закріплює вимогу про письмову форму з нотаріальним посвідченням договору про поділ нерухомого майна.

75. Загальна характеристика права спільної сумісної власності. Виділ частки та поділ майна, що є у спільній сумісній власності.

Стаття 368. Право спільної сумісної власності

Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юри­дичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено за­коном.Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі. Для виникнення права спільної сумісної власності на певне майно необхідна наявність двох умов: 1) майно має бути придбане в період перебування в зареєстрованому шлюбі (або в період проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу (ст. 74 СК); 2) воно повинно бути результатом їх праці, тобто, в даному випадку необхідно, щоб подружжя спільно проживали та вели спільне господарство.

Стаття 372. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановле­но домовленістю між ними або законом. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності, має наслідком припинення права спільної сумісної власності. Аналізуючи зміст коментованої статті, можна дійти висновку, що він може бути здійснений: 1) за домовленістю між співвласниками; 2) у судовому по­рядку. за рішенням суду частка співвласника може бути збільшена (наприклад, ч. З ст. 70 СК) або зменшена (наприклад, ч. 2 ст. 70 СК) з ура­хуванням обставин, які мають істотне значення.

Стаття 370. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності

У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

ЦК регулює відносини, що складаються між співвласниками стосовно майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, визначаючи порядок володіння, корис­тування та розпорядження таким майном, що складає зміст права спільної сумісної влас­ності (див. коментар до ст. 369 ЦК). Хоча при праві спільної сумісної власності розмір частки кожного з співвласників не визначений, це не позбавляє можливості кожного з них права на виділ частки з майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, у на­турі (ч. 1 ст. 370 ЦК). При реалізації права одного з співвласників на виділ частки із спільного майна необ­хідно попередньо визначити розмір частки в праві спільної сумісної власності, що нале­жить цьому співвласникові, адже при спільній сумісній власності частки заздалегідь не визначені. Частина 2 коментованої статті закріплює презумпцію, аналогічну щодо права спільної часткової власності (див. коментар до ст. 357 ЦК), відповідно до якої частки кож­ного із співвласників є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, зако­ном або рішенням суду.