41.Умовні правочини. Відмова від правочину.

Стаття 212. Правочини, щодо яких правові наслідки пов'язуються з настанням певної обставини

1. Особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

2. Особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити припинення прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (скасувальна обставина).

3. Якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала.

4. Якщо настанню обставини недобросовісно сприяла сторона, якій це вигідно, обставина вважається такою, що не настала.

1. У цивільному праві існують правочини, які вчиняються під умовою, так звані умовні правочини. Під ними розуміють звичайні правочини, але відносно до яких виникнення, зміна, або припинення прав та обов'язків пов'язана з настанням якоїсь події. Для того, щоб угода була визнана умовною, ця подія має бути в майбутньому і до того ж невідомо, настане вона чи ні.

2. Умова в правочині може бути відкладною або скасувальною.

Правочин вважається вчиненим під відкладною умовою, якщо сторони пов'язують виникнення прав та обов'язків з обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні. Це означає, що у момент укладення правочину права та обов'язки сторін ще не виникають: їх виникнення відсунуто до настання певної події. Наприклад, ящо між власником квартири та наймачем укладено угоду по якій виникнення прав та обов'язків відсунуто до від'їзду сина до місця навчання.

Правочин вважається вчиненим під скасувальною умовою, якщо сторони пов'язують припинення прав та обов'язків з обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні. Характерним для таких правочинів є те, що права та обов'язки сторін виникають у момент її укладення та існують до тих пір, поки не настане певна подія.

Закон перешкоджає сторонам недобросовісно сприяти чи перешкоджати настанню чи ненастанню умови, оскільки це вигідно лише одній стороні. Якщо настанню умови недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, то умова вважається такою, що настала, а якщо настанню умови недобросовісно перешкоджала сторона, якій настання умови вигідно, то умова вважається такою, що не настала.

Стаття 214. Відмова від правочину

1. Особа, яка вчинила односторонній правочин, має право відмовитися від нього, якщо інше не встановлено законом. Якщо такою відмовою від правочину порушено права іншої особи, ці права підлягають захисту.

2. Особи, які вчинили дво- або багатосторонній правочин, мають право за взаємною згодою сторін, а також у випадках, передбачених законом, відмовитися від нього, навіть і в тому разі, якщо його умови повністю ними виконані.

3. Відмова від правочину вчиняється у такій самій формі, в якій було вчинено правочин.

4. Правові наслідки відмови від правочину встановлюються законом або домовленістю сторін.

42. Недійсність правочинів та її правові наслідки. Момент недійсності правочину.

1. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою — третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК.

2. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

3. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

1. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, — відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

2. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

3. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

4. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

5. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

1. Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Стаття 236. Момент недійсності правочину

1. Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

2. Якщо за недійсним нравочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.