23. Філії та представництва юридичних осіб.

Стаття 95. Філії та представництва

1. Філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій.

2. Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи.

3. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

4. Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності.

5. Відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до єдиного державного реєстру.

На відміну від ЦК УРСР новий ЦК України, а також ГК України визначають поняття філії і представництва як відокремлених підрозділів юридичної особи.

Виходячи з легального визначення філії та представництва, запропонованих законодавцем у коментованій статті, основною їх відмінністю є характер діяльності та обсяг повноважень, якими їх наділяє юридична особа.

Керівники філій та представництв діють як представники юридичної особи, яка створила відповідний відокремлений підрозділ, на підставі довіреності, що видається зазначеною юридичною особою (статті 244—250 ЦК).

Оскільки філії та представництва не вважаються юридичними особами, вони не підлягають державній реєстрації. Водночас інформація про створення зазначених відокремлених підрозділів юридичної особи повинна включатися до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб—підприємців відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців».

24. Порядок виникнення юридичних осіб.

Стаття 87. Створення юридичної особи

1. Для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження.

2. Установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом.

Товариство, створене однією особою, діє на підставі статуту, затвердженого цією особою.

3. Установа створюється на підставі індивідуального або спільного установчого акта, складеного засновником (засновниками). Установчий акт може міститися також і в заповіті. До створення установи установчий акт, складений однією або кількома особами, може бути скасований засновником (засновниками).

4. Юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.

Залежно від порядку створення виділяють юридичні особи приватного та публічного права.

Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів.

Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування (ч. 2 ст. 81 ЦК).

Юридичні особи публічного права можна класифікувати залежно від джерел фінансування:

- юридичні особи, що перебувають на господарському розрахунку, мають закріплені за ними основні й оборотні засоби та самостійний баланс (державні підприємства та організації);

- юридичні особи, що перебувають на державному бюджеті й мають самостійний кошторис, керівники яких користуються правами розпорядників кредитів (установи та інші державні організації);

- юридичні особи, що фінансуються за рахунок інших джерел і мають самостійний кошторис і самостійний баланс.

Для створення юридичної особи передусім потрібні засновники. Засновниками можуть бути власники майна або уповноважені власником майна органи, а у передбачених законодавчими актами випадках - не власники, а інші особи.

Залежно від того, хто є засновником юридичної особи, встановлені такі способи їх утворення: розпорядчий, нормативно-явочний, дозвільний, договірний.

Розпорядчий порядок утворення юридичної особи полягає в тому, що компетентний орган державної влади або управління приймає рішення (розпорядження) про створення організації -юридичної особи - і затверджує її статут чи положення про неї. Таким чином створюються юридичні особи публічного права.

Нормативно-явочний порядок полягає в тому, що умови створення юридичної особи зафіксовані в законодавчому акті у вигляді загального дозволу держави. Для створення конкретної юридичної особи потрібна відповідна ініціатива її засновників і реєстрація її у відповідному органі. У такому порядку виникають юридичні особи приватного права.

При їх реєстрації перевіряється дотримання засновниками чинного законодавства. Якщо буде виявлено невідповідність установчих документів чинному законодавству, то в реєстрації може бути відмовлено. Відмову в реєстрації юридичної особи можна оскаржити в судовому порядку.

Дозвільний порядок утворення юридичної особи передбачає наявність ініціативи засновників і дозволу відповідного органу державної влади. Наприклад, припинення юридичної особи шляхом злиття або приєднання може потребувати згоди Антимонопольного комітету України. Дозвільний порядок застосовується при створенні юридичних осіб, діяльність яких пов´язана з грошово-кредитним обігом, здоров´ям громадян, одержанням ними освіти та в інших випадках, передбачених законодавством.

Договірний порядок утворення юридичної особи застосовується тоді, коли громадяни або юридичні особи добровільно об´єднуються для досягнення певної мети. Свідченням такого об´єднання є належним чином оформлений установчий договір. У такому порядку виникають різноманітні господарські асоціації, концерни та інші об´єднання підприємств.

Незалежно від порядку створення усі юридичні особи повинні мати установчі документи - правову основу своєї діяльності. Уста­новчими документами юридичної особи є розпорядчий акт, статут (положення); установчий договір і статут; протокол зборів тощо.

Установчий договір юридичної особи укладається між її засновниками. У випадках, передбачених законодавчими актами, юридична особа може діяти на основі положення1 про організації відповідного виду.

В установчих документах повинно зазначатися: найменування юридичної особи, місце її знаходження, цілі та предмет діяльності, склад і компетенція органів, а також інші відомості, передбачені законодавчими актами щодо юридичних осіб відповідного виду.

В установчому договорі засновники зобов´язуються створити юридичну особу, визначають порядок сумісної діяльності по її створенню, умови передачі в її володіння, користування, розпорядження свого майна та участі в її діяльності. Договором визначаються також умови і порядок розподілу між засновниками прибутку і збитків, управління діяльністю юридичної особи, виходу засновників з її складу.

Установчий договір укладається його учасниками, а статут затверджується.

Стадію розробки і затвердження установчих документів можна назвати підготовчою стадією створення юридичної особи. Після неї наступає реєстраційна стадія.

Реєстраційна стадія починається зверненням засновника до компетентного органу із заявою про державну реєстрацію юридичної особи. Реєстрацію юридичних осіб здійснюють виконкоми районних (міських) рад, а також Міністерство юстиції України чи його органи на місцях, які реєструють новостворені громадські організації як юридичні особи.

У випадках, передбачених законодавчими актами, досить однієї стадії - реєстраційної. Юридична особа вважається створеною з моменту її державної реєстрації.

25. Припинення юридичних осіб.

Стаття 104. Припинення юридичної особи

1. Юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам — правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації.

2. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

3. Порядок припинення юридичної особи в процесі відновлення її платоспроможності або банкрутства встановлюється законом.

1. Припинення юридичної особи може відбуватися в разі переходу всіх її прав та обов'язків іншим особам (правонаступникам) або без такої передачі. Із аналізу змісту коментованої статті можна зробити висновок про те, що законодавець, хоча і відмовився від використання терміна «реорганізація», у цілому зберіг загальні підходи до визначення підстав припинення юридичної особи. Як і ч. 1 ст. 37 ЦК УРСР, ч. 1 ст. 104 чинного ЦК визначає, що юридична особа припиняється в результаті її злиття, поділу або приєднання або внаслідок ліквідації. До речі, термін «реорганізація» зберігся у ст. 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб—підприємців» так само, як і у ст. 59 ГК України.

2. Слід зауважити, що новий ЦК України поряд із припиненням юридичної особи внаслідок її злиття, поділу або приєднання в якості самостійної підстави цього правового явища називає також і перетворення (ст. 108 ЦК).

3. Ліквідацією юридичної особи є її припинення без правонаступництва з підстав, передбачених ст. 109 ЦК.

4. Відповідно до ч. 2 ст. 104 ЦК днем припинення юридичної особи вважається день внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб—підприємців згідно з вимогами згаданого Закону.

5. Особливості припинення юридичної особи у процесі відновлення її платоспроможності або банкрутства визначаються Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». З метою відновлення платоспроможності юридичної особи або погашення її заборгованості Закон передбачає можливість поділу юридичної особи—боржника, її перетворення або ліквідацію.

Стаття 106. Злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи

1. Злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, — за рішенням суду або відповідних органів державної влади.

2. Законом може бути передбачено одержання згоди відповідних органів державної влади на припинення юридичної особи шляхом злиття або приєднання

1. Стаття 106 ЦК визначає підстави для припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу та перетворення. За загальним правилом таке припинення здійснюється за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами. Порядок прийняття відповідного рішення визначається установчими документами юридичної особи, що припиняється.

2. Правова характеристика понять «злиття», «приєднання», «поділ» та «перетворення» міститься у ст. 59 ГК України. Так, у разі злиття суб'єктів господарювання усі майнові права та обов'язки кожного з них переходять до суб'єкта господарювання, що утворений внаслідок злиття. У разі приєднання одного або кількох суб'єктів господарювання до іншого суб'єкта господарювання до останнього переходять усі майнові права та обов'язки приєднаних суб'єктів господарювання. У разі поділу суб'єкта господарювання усі його майнові права і обов'язки переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках до кожного з нових суб'єктів господарювання, які утворені внаслідок цього поділу. У разі виділення одного або кількох нових суб'єктів господарювання до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках майнові права і обов'язки реорганізованого суб'єкта. У разі перетворення одного суб'єкта господарювання в інший до новоутвореного суб'єкта господарювання переходять усі майнові права і обов'язки попереднього суб'єкта господарювання.

3. Враховуючи певну некоректність визначення терміна «перетворення», запропонованого у ст. 59 ГК, вбачається за доцільне у практичній діяльності використовувати легальне визначення «перетворення», закріплене у ст. 108 ЦК, за якою перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми.

4. Слід також зазначити, що у випадках, передбачених законом, припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу та перетворення може здійснюватися за рішенням суду або відповідних органів державної влади. Такими повноваженнями, зокрема, наділено Антимонопольний комітет України (ст.53 Закону України «Про захист економічної конкуренції»).

5. Крім того, згідно зі ст. 22 вказаного Закону за наявності певних ознак припинення юридичної особи шляхом злиття або приєднання може бути кваліфіковано як економічна концентрація. У випадках, передбачених ст. 24 цього Закону, здійсненню економічної концентрації обов'язково має передувати отримання дозволу Антимонопольного комітету України на концентрацію суб'єктів господарювання.

26. Визнання юридичної особи банкрутом. Процедура банкрутства.

Під банкрутством, розуміється пов'язана з недостатністю активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності задовольнити в установлений для цього строк пред'явлені до нього з боку кредиторів вимоги і виконати зобов'язання перед бюджетом.

Визначення юридичної особи банкрутом здійснюється арбітражним судом за заявою будь-кого з кредиторів або самого боржника. Кредитор може звернутися з заявою про порушення справи про банкрутство юридичної особи у разі, коли остання неспроможна задовольнити протягом одного місяця визнані нею претензійні вимоги або сплатити борг за виконавчими документами. Боржник може звернутися до арбітражного суду з власної ініціативи у разі його фінансової неспроможності або загрози такої неспроможності. До заяви боржника додаються список його кредиторів і боржників, бухгалтерський баланс та інша інформація про його фінансове і майнове становище.

Після прийняття заяви арбітражний суд не пізніше п'яти днів з дня її надходження виносить і надсилає боржникові, кредиторам і банкам, які здійснюють розрахунково-касове , обслуговування боржника, ухвалу про порушення провадження по справі. Не пізніш як через місяць після цього арбітражний суд у попередньому засіданні оцінює подані документи, заслуховує пояснення сторін і банків і в разі необхідності призначає розпорядника майном боржника і зобов'язує заявника подати до офіційного друкованого органу Верховної Ради чи Кабінету Міністрів оголошення про порушення справи про банкрутство. Розпорядником майна боржника може бути призначений банк, фонд державного ( комунального) майна або інша особа за пропозицією боржника чи кредиторів. Повноваження розпорядника майна втрачають силу з моменту утворення ліквідаційної комісії.

У місячний термін з дня опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство кредитори подають до арбітражного суду письмові заяви з майновими вимогами до боржника, які суд визнає або відхиляє. В цей же строк арбітражний суд виносить ухвалу, в якій зобов'язує всіх осіб, що подали заяви з майновими вимогами, скликати збори за їх участю, на яких в разі необхідності створюється їх повноважний комітет. Якщо знайдуться фізичні чи юридичні особи, які бажають взяти участь у санації (оздоровленні фінансового стану) боржника, то вони повинні у той же місячний строк подати до арбітражного суду заяви з письмовим зобов'язанням про переведення на них боргу. Санація можлива за умови, що збори (комітет) кредиторів згідні на її проведення. Право вибору умов проведення санації шляхом реорганізації, приватизації залишається за боржником у випадку, якщо він сам звернувся до арбітражного суду з заявою про визнання його банкрутом.

Арбітражний суд або приймає ухвалу про проведення санації, або постанову про визнання боржника банкрутом у разі відсутності пропозицій щодо проведення санації чи незгода кредиторів з умовами її проведення. В постанові про визнання юридичної особи банкрутом визначаються ліквідатори з числа представників зборів кредиторів, банків, фінансових органів, а також фонду державного (комунального) майна, якщо банкрутом визнане державне підприємство. На ліквідаторів, які утворюють ліквідаційну комісію, покладаються обов'язки проведення процедури задоволення вимог кредиторів.

Існує черговість задоволення претензій кредиторів при ліквідації юридичної особи внаслідок визнання й банкрутом. Відповідно до ст.21 Закону «Про банкрутство» з коштів, виручених від продажу майна банкрута, передусім покриваються витрати, пов'язані з провадженням справи про банкрутство в арбітражному суді та роботою ліквідаційної комісії, функціонуванням розпорядника майна, а також задовольняються вимоги кредиторів, забезпечені заставою. Далі у першу чергу виконуються зобов'язання перед працівниками підприємства-банкрута (наприклад, виникаючих з трудових відносин тощо). У другу чергу задовольняються вимоги по державних і місцевих податках та неподаткових платежах до бюджету і вимоги органів державного страхування та соціального забезпечення. У третю чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою; у четверту чергу — вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства та виплат по акціях членів трудового колективу; у п'яту чергу погашаються усі інші вимоги.

У разі недостатності майна для повного задоволення всіх вимог однієї черги претензії задовольняються пропорційно належній кожному кредиторові сумі. Вимоги, заявлені після закінчення строку встановленого для їх подання, або не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.

27. Правове положення господарських товариств.

Стаття 113. Поняття та види господарських товариств

1. Господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками.

2. Господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства.

1. Відповідно до ст. 83 ЦК України юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариства, у свою чергу, поділяються на підприємницькі, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками, та непідприємницькі, які не мають такої мети. Згідно із ст. 84 ЦК підприємницькі товариства можуть бути створені лише як господарські товариства або як виробничі кооперативи.

Господарські товариства почали з'являтися в Україні з 1991 р. Розпад СРСР сприяв виникненню потреби нових підходів до розвитку суспільних відносин у незалежних державах, що утворилися. Застарілі методи бюрократичного управління давно вже не давали позитивного результату і посилювали застійні явища в усіх сферах діяльності людини, економіка дійшла до кризового стану.

У держави виникла потреба в перебудові усіх галузей управління, господарювання, виробництва тощо, щоб швидше підняти країну до рівня передових промислових країн світу. Саме тому у 1991 р. був прийнятий Закон України «Про господарські товариства». Він визначив поняття і види, порядок створення та діяльності, права і обов'язки учасників та засновників господарських товариств. З моменту прийняття цього Закону в Україні створено близько 280 тисяч господарських товариств, переважно у формі товариств з обмеженою відповідальністю та акціонерних товариств. Господарські товариства належать до підприємницьких товариств — юридичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками. Характерною ознакою господарських товариств є наявність статутного (складеного) капіталу, що поділяється на частки між учасниками.

Крім коментованої статті, яка визначає господарське товариство як юридичну особу, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками, визначення господарського товариства міститься також в інших нормативних актах чинного законодавства. Так, згідно з ч. 1 ст. 79 ГК України господарськими товариствами визнаються «підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та(або) громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі у підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку». Відповідно до ст. 1 вищезгадуваного Закону «Про господарські товариства» господарськими товариствами визнаються «підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку».

2. ЦК передбачає можливість створення господарського товариства в одній із п'яти форм: повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю, акціонерне товариство. Правове становище кожного з цих товариств регулюється відповідними нормами ЦК (див. коментар до статей 119—162) та Законом України «Про господарські товариства» у частині, що не суперечить нормам ЦК. Питанню регулювання правового становища господарських товариств також присвячена глава 9 ГК.

28. Поняття та види кооперативів.

Поняття та класифікація кооперативів.

Загальне поняття кооперативу міститься у ст. 2 Закону України "Про кооперацію", відповідно до якої кооператив - це юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.

Основні види кооперативів також встановлюються Законом України "Про кооперацію", згідно зі ст. 6 якого відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на: виробничі, обслуговуючі та споживчі.

Виробничий кооператив - кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних осіб для спільної виробничої або іншої господарської діяльності на засадах їх обов'язкової трудової участі з метою одержання прибутку. Виробничі кооперативи можуть здійснювати виробничу, переробну, заготівельно-збутову, постачальницьку, сервісну і будь-яку іншу підприємницьку діяльність, не заборонену законом (ч. 2 ст. 95 ГК України).

Обслуговуючий кооператив - кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20% загального обороту кооперативу.

У галузі сільського господарства обслуговуючі кооперативи, залежно від виду діяльності, поділяються на переробні, заготівельно-збутові, постачальницькі, сервісні та інші (ст. 2 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію").

До переробних належать кооперативи, які займаються переробкою сільськогосподарської сировини (виробництво хлібобулочних, макаронних виробів, овочевих, плодово-ягідних, м'ясних, молочних, рибних продуктів, виробів і напівфабрикатів з льону, коноплі, лісо- і пиломатеріалів тощо).

Заготівельно-збутові кооперативи здійснюють заготівлю, зберігання, передпродажну обробку, продаж продукції, надають маркетингові послуги тощо.

Постачальницькі кооперативи створюються з метою закупівлі та постачання засобів виробництва, матеріально-технічних ресурсів, необхідних для виробництва сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки; виготовлення сировини і матеріалів та постачання їх сільськогосподарським товаровиробникам.

Сервісні кооперативи здійснюють технологічні, транспортні, меліоративні, ремонтні, будівельні, еколого-відновні роботи, здійснюють ветеринарне обслуговування тварин і племінну роботу, займаються телефонізацією, газифікацією, електрифікацією в сільській місцевості, надають медичні, побутові, санаторно-курортні, науково-консультаційні послуги, послуги з уведення бухгалтерського обліку, аудиту та інше.

У разі поєднання кількох видів діяльності утворюються багатофункціональні кооперативи.

Споживчий кооператив (споживче товариство) - кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для організації торговельного обслуговування, заготівель сільськогосподарської продукції, сировини, виробництва продукції та надання інших послуг з метою задоволення споживчих потреб його членів.

Так, наприклад, з метою утримання будинку та прибудинкової території у належному стані його мешканці можуть створити споживчий кооператив, що буде як власними силами, так і з залученням інших фізичних та юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності виконувати відповідні ремонтні, оздоблювальні та інші роботи, вивозити сміття тощо. Власне споживчий кооператив не є суб'єктом підприємницької діяльності (див. ст. 86 ЦК України), проте з метою забезпечення фінансування своєї діяльності може створювати відповідні підприємницькі структури (ч. 7 ст. 111 ГК України).

Також за напрямами діяльності кооперативи можуть бути житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.

Ознаки кооперативів

1. Кооператив є юридичною особою. Стаття 6 Закону України "Про кооперацію" прямо підкреслює наявність у кооперативі самостійного балансу, поточного та інших рахунків в установах банків, печатки зі своїм найменуванням - атрибутів, притаманних будь-якій юридичній особі.

Кооператив є власником будівель, споруд, грошових та майнових внесків його членів, виготовленої продукції, доходів, одержаних від її реалізації та провадження іншої передбаченої статутом діяльності, а також іншого майна, придбаного на підставах, не заборонених законом.

2. Кооператив утворюється фізичними та/або юридичними особами. Як випливає з наведених вище визначень видів кооперативів, участь фізичних осіб можлива у будь-якому з них. Що стосується юридичних осіб, можливість їх участі в кооперативах є обмеженою. Так, вони не мають права бути членами виробничого кооперативу, зважаючи на передбачену Законом України "Про кооперацію" обов'язкову трудову участь членів виробничого кооперативу (що є притаманним, звичайно, лише фізичним особам) у його діяльності. Проте у виробничих та інших видах кооперативів мають право брати участь асоційовані члени - фізичні чи юридичні особи, які визнають статут кооперативу, внесли пайовий внесок і користуються правом дорадчого голосу в кооперативі (ст. 14 Закону України "Про кооперацію"). Це не суперечить положенням ст. 163 ЦК України, яка передбачає можливість участі "у діяльності виробничого кооперативу на засадах членства також інших осіб".

3. Засновники кооперативу з метою його створення добровільно об'єднуються на основі членства. Згідно зі ст. 10 Закону України "Про кооперацію" членами кооперативу можуть бути фізичні особи, які досягли 16-річного віку і виявили бажання брати участь у його діяльності, юридичні особи України та іноземних держав, що діють через своїх представників, які внесли вступний внесок та пай у розмірах, визначених статутом кооперативу, додержуються вимог статуту і користуються правом ухвального голосу. Чисельність членів кооперативу не може бути меншою ніж 3 особи (ч. 5 ст. 7 Закону).

4. Кооператив утворюється для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб його членів.

5. Кооператив діє на засадах самоврядування. Термін "самоврядування" стосовно кооперативу означає право та реальну здатність його членів самостійно вирішувати питання діяльності кооперативу в межах законодавства України та статуту кооперативу.