Стаття 506. Майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю

Published by Jurist on Пнд, 12/22/2008 - 13:18

1. Майновимиправамиінтелектуальноївласностінакомерційнутаємницює: і) правонавикористаннякомерційноїтаємниці; 2) виключнеправодозволятивикористаннякомерційноїтаємниці; 3) виключнеправоперешкоджатинеправомірномурозголошенню, збираннюабовикористаннюкомерційноїтаємниці; 4) іншімайновіправаінтелектуальноївласності, встановленізаконом. 2. Майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю належать особі, яка правомірно визначила інформацію комерційною таємницею, якщо інше не встановлено договором.

1. Сутність права на комерційну таємницю полягає в забезпеченій власнику інформації можливості засекречувати цю інформацію від широкої публіки і вимагати, щоб треті особи утримувалися від використання незаконних методів одержання даної інформації. Розглянуте право має, як це можна помітити, дві тісно взаємозалежні, проте відносно самостійні сторони. Першу з них утворює можливість правовласника на власні активні дії, спрямовані на збереження конфіденційності інформації. Оскільки право на комерційну таємницю базується на фактичній монополії правовласника, на ньому самому лежить головна турбота про те, щоб зберегти цю монополію. Для цього суб'єкт права на комерційну таємницю може використовувати всі допущені законом засоби по забезпеченню таємності інформації. Арсенал цих засобів досить багатий. Сюди належать різноманітні організаційні заходи, пов'язані, зокрема, з підбором працівників, організацією документообігу, введення пропускного режиму і т. ін. Найважливіше значення має розроблення і прийняття локальних правових актів, таких, наприклад, як Правила внутрішнього трудового розпорядку, Положення про охорону комерційної таємниці. Забезпечення охорони комерційної таємниці — це покладання на осіб, які володіють відповідними відомостями в силу своєї службової діяльності, юридичного обов'язку по їх нерозголошенню. У цих цілях у трудові договори і контракти з працівниками, а також іншими залучуваними особами, може включатися спеціальна умова про збереження конфіденційності і відповідальності за її порушення. Можливе оформлення і спеціального зобов'язання про нерозголошення комерційної таємниці. Нарешті, власник комерційної таємниці може застосовувати будь-які технічні засоби, що допущені законом, охорони приміщень, захисту телефонних переговорів від прослуховування тощо. Іншу сторону розглянутого права складає можливість вимагати від третіх осіб утримування від незаконного заволодіння інформацією, що складає комерційну таємницю. Важливо підкреслити, що мова в даному випадку йде не про заборону використання даної інформації третіми особами без згоди її власника. Власник комерційної таємниці має лише фактичну, а не юридичну монополію на її використання. Забороняється лише посягати на цю монополію за допомогою незаконних засобів. Якщо інформація отримана зацікавленою особою законним чином, хоча б і без санкції її власника, наприклад, у зв'язку з яким-небудь недоглядом останнього, він порушником не вважається. Хоча чинне законодавство не вказує, які методи одержання інформації є незаконними, дане питання не являє собою складності. В усьому світі такими методами вважають промислове шпигунство, підкуп службовців власника комерційної таємниці, проникнення в приміщення, прослуховування засобів зв'язку, розкриття кореспонденції і т. ін. Більшість із названих засобів заборонено спеціальним законодавством і утворюють склади адміністративних чи кримінальних правопорушень. У тих випадках, коли спеціальної заборони на використання деяких засобів у чинному законодавстві не міститься, слід виходити зі змісту правил, що забороняють несумлінну конкуренцію. 2. До числа правових можливостей власника комерційної таємниці належить віднести також його можливість розпорядження приналежним йому об'єктом інтелектуальної власності. Насамперед, він може в будь-який момент розкривати перед публікою ті відомості, що складали комерційну таємницю, якщо це не порушує прийнятих ним зобов'язань перед контрагентами. Далі, власник інформації, що є конфіденційною, може продати чи іншим способом переуступити цю інформацію зацікавленій особі. Зокрема, предметом такого договору можуть бути результати проведених маркетингових досліджень, технологія чи інше технічне нововведення (секрет виробництва, ноу-хау) і т. п. Умовами такої переуступки інформації є звичайно відмова самого правовласника від її подальшого використання, а також його зобов'язання не передавати цю інформацію іншим особам. Виробничі, комерційні і ділові секрети (комерційна таємниця) можуть бути предметом договорів відчуження і використання. Договори називаються ліцензійними чи договорами передачі ноу-хау. Предметом передачі можуть бути і несекретні ноу-хау. Це можливо, коли набувач розраховує на швидкий, ефективний спосіб досягнення того стану, що забезпечується застосуванням несекретного ноу-хау. У таких договорах центр ваги переміщається з ноу-хау як такого на додаткову діяльність, за допомогою якої забезпечується більш ефективне його використання.