74. Загальна характеристика права спільної часткової власності. Виділ частки та поділ майна, що є у спільній частковій власності.

Стаття 356. Право спільної часткової власності

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві влас­ності є спільною частковою власністю. Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юри­дичні особи, держава, територіальні громади. Для спільної часткової власності характерним є: 1) множинність суб'єктів (співвласників); 2) єдність об'єкта (за­вжди індивідуально визначена річ, а не частина вартості спільної речі); 3) визначення час­ток кожного з співвласників у спільному майні, тобто для спільної часткової власності ха­рактерно, що кожному власнику належить певний розмір частки в праві власності на спіль­ну річ (майно). Спільна часткова власність може виникати з будь-яких підстав, передбачених законом або договором (ч. З ст. 355 ЦК). Припинення права спільної часткової власності може бути: 1) при відчуженні частки одним із двох спів­власників іншому; 2) при відчуженні часток всіма співвласниками одному з них; 3) при переході до одного з двох співвласників частки іншого в спадщину; 4) при реалізації майна, що знаходиться в спільній частковій власності; 5) у разі виділу частки із спільного майна; 6) у разі поділу майна, що належить співвласникам на праві спільної часткової власності.

Стаття 364. Виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності

1. Співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

2. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

3. Договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

1. Юридичне значення виділу полягає в тому, що учасник отримує у натурі певне майно, яке відповідає його частці, а у разі неможливості - компенсацію за нього, у власність.

На практиці відносини за участю двох співвласників, один з яких бажає отримати свою частку у натурі, в багатьох випадках оформляються укладенням договору про виділ частки із спільного майна, а не про поділ майна, що є у спільній частковій власності.

2. Виділ у натурі частки із спільного майна може бути заборонений законом або бути неможливим в силу самої природи спільної речі, яка є неподільною (ч. 2 ст. 183 ЦК). Верховний Суд України у абзаці першому пункту 6 постанови Пленуму "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право власності громадян на жилий будинок" від 4 жовтня 1991 р. N 7 підкреслює, що судам при вирішенні справ про виділ у натурі часток жилого будинку, що є спільною частковою власністю, слід мати на увазі, що це можливо, якщо кожній із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку з самостійним виходом (квартиру). Виділ також може мати місце при наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири.