91. Види покарання для неповнолітніх.

Основні види покарання у ст. 98 КК вказані у відповідному порядку — від менш тяжких до більш тяжких. До неповнолітніх також можуть бути застосовані додаткові покарання, але тільки у вигляді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Штраф застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійний дохід, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення. Розмір штрафу встановлюється судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану неповнолітнього в межах до п’ятисот встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 99 КК).

Відповідно до ч. 1 ст. 100 КК громадські роботи можуть бути призначені неповнолітньому у віці від 16 до 18 років на строк від тридцяти до ста двадцяти годин і полягають у виконанні неповнолітнім робіт у вільний від навчання чи основної роботи час. Тривалість виконання даного виду покарання не може перевищувати двох годин на день.

Частина 2 ст. 100 передбачає, що виправні роботи можуть бути призначені неповнолітньому в віці від 16 до 18 років за місцем роботи на строк від двох місяців до одного року. Із заробітку неповнолітнього, засудженого до виправних робіт, здійснюється відрахування в дохід держави в розмірі, встановленому вироком суду, в межах від п’яти до десяти відсотків.

Арешт полягає у триманні неповнолітнього, який на момент постановлення вироку досяг шістнадцяти років, в умовах ізоляції в спеціально пристосованих установах на строк від п’ятнадцяти до сорока п’яти діб (ст. 101 КК).

Позбавлення волі на певний строк — це найбільш суворе покарання в системі покарань, які застосовуються до неповнолітніх. Воно має призначатися тоді, коли, на переконання суду, решта більш м’яких покарань не дозволять досягти мети кримінального покарання. Особливості застосування покарання у вигляді позбавлення волі щодо неповнолітніх закріплені в ст. 102 КК.

Покарання у вигляді позбавлення волі особам, які не досягли до вчинення злочину вісімнадцятирічного віку, не може бути призначене на строк більше десяти років, а за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини, — більше п’ят­надцяти років. Неповнолітні, засуджені до покарання у вигляді позбавлення волі, відбувають його у спеціальних виховних установах.

Позбавлення волі не може бути призначене неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості.

Покарання у вигляді позбавлення волі призначається неповнолітньому:

1) за вчинений повторно злочин невеликої тяжкості — на строк не більше двох років;

2) за злочин середньої тяжкості — на строк не більше чотирьох років;

3) за тяжкий злочин — на строк не більше семи років;

4) за особливо тяжкий злочин — на строк не більше десяти років;

5) за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини, — на строк до п’ятнадцяти років.

92. Судимість та її правові наслідки.

Судимість обмежує права людини лише певний, чітко визначений у законі строк. Громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, не може бути обраний народним депутатом України (ст. 76 Конституції України); особа, яка має судимість, не може бути суддею (ст. 7 Закону «Про статус суддів»).

Судимість — це правове становище особи, яке є наслідком засудження особи вироком суду до кримінального покарання.

Особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості (ч. 1 ст. 88 КК).

Кримінально-правове значення судимості:

1) судимість впливає на визнання злочину повторним (ч. 4 ст. 32 КК);

2) судимість за умисний злочин є обов’язковою ознакою визнання рецидивом злочинів вчинення особою нового умисного злочину (ст. 34 КК);

3) повторність злочину та рецидив є обставиною, що обтяжують покарання (п. 1 ч. 1 ст. 67);

4) за наявності судимості неможливе звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК), примиренням винного з потерпілим (ст. 46 КК), передачею особи на поруки (ст. 47 КК), зі зміною обстановки (ст. 48 КК), із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 97 КК);

5) судимість в деяких кримінально-правових нормах Особливої частини є кваліфікуючою обставиною. Наприклад, хуліганство, вчинене особою, яка раніше була судимою за хуліганство (ч. 3 ст. 296 КК);

6) передбачає більш суворі умови умовно-дострокового звільнення особи від відбування покарання, якщо вона до погашення чи зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який засуджується до позбавлення волі (п. 2 ч. 3 ст. 81 КК), а також за умови заміни невідбутої частини покарання більш м’яким щодо особи, яка до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин будь-якої тяжкості, за який вона була засуджена до позбавлення волі (п. 2 і 3 ч. 4 ст. 82 КК).