35. Спеціальний суб'єкт та його види.

Спеціальним суб’єктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб’єктом якого може бути лише певна особа (ч. 2 ст. 18 КК).

До спеціальних відносяться: громадянство (ст. 111 КК «Державна зрада», ст. 114 «Шпигунство»); фах (ст. 139 КК Ненадання допомоги хворому медичним працівником»); член виборчої комісії (ст. 158 КК «Неправомірне використання виборчих бюлетенів, підлог виборчих документів або неправильний підрахунок голосів чи неправильне оголошення результатів виборів»); родинні стосунки (ст. 164 КК «Ухилення від сплати аліментів на утримання дітей», ст. 165 КК «Ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків»); попередня злочинна діяльність (ч. 2 ст. 201 «Контрабанда»); вид діяльності особи (ст. 203 «Зайняття забороненими видами господарської діяльності»); службова особа (ст. 367 КК «Службова недбалість»); військовослужбовець (ст. 403 КК «Невиконання наказу»); стать (ч. 1 ст. 152 «Зґвалтування»).

Ознаки спеціального суб’єкта завжди доповнюють обов’язкові ознаки загального суб’єкта. Такими ознаками, наприклад, є ознаки громадянства для суб’єкта державної зради (ст. 111 КК); ознаки службової особи для суб’єкта службової недбалості (ст. 367).

Ці додаткові ознаки можуть прямо вказуватися в тексті диспозиції конкретної статті або безпосередньо випливати з тексту відповідної кримінальне правової норми.

Відповідальною за злочин зі спеціальним суб’єктом може бути лише особа, яка має його ознаки. Співучасниками (організаторами, підмовниками та пособниками) цих злочинів можуть бути всі особи, тобто і ті, які спеціальних ознак суб’єкта не мають.

В тих складах, в яких суб’єкт визначається ознаками, які характеризують його минулу злочинну діяльність (повторність, рецидив), інші особи не відповідають, навіть співучасники.

36. Суб'єктивна сторона складу злочину (поняття, ознаки).

Суб’єктивна сторона злочину - це внутрішня сторона злочину, тобто психічна діяльність особи, що відображує ставлення її свідомості й волі до суспільне небезпечного діяння, котре нею вчиняється, і до його наслідків.

Слід зосередити увагу на тому, що до ознак, які утворюють суб’єктивну сторону злочину, відносяться: вина, мотив, мета злочину та емоційний стан. Слід зазначити, що останню ознаку суб’єктивної сторони виділяють не всі вчені.

Вина - основна й обов’язкова ознака суб’єктивної сторони будь-якого злочину. У ст. 62 Конституції України зазначено, що особа вважається невинуватою у вчинені злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Це конституційне положення закріплено у ч. 2 ст. 2 КК: особа вважається невинуватою у вчинені злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком.

Мотив і мета - це факультативні ознаки суб’єктивної сторони злочину. Вони вимагають свого встановлення лише у тих випадках, коли про це прямо зазначено у законі (в диспозиції статті Особливої частини КК) або коли вони однозначно випливають із змісту злочину.

У деяких випадках кримінальний закон вказує на особливий емоційний стан як ознаку суб’єктивної сторони. Так відповідно до ст.ст. 116, 123 КК такий емоційний стан, як сильне душевне хвилювання, входить до змісту суб’єктивної сторони.

Суб’єктивна сторона складу злочину має велике практичне значення. Кримінальна відповідальність можлива і настає лише при наявності в діянні встановлених законом суб’єктивних ознак – свідомості, інтелекту, волі. Отже, повне і всебічне встановлення ознак, що характеризують суб’єктивну сторону злочину є необхідною умовою правильної кваліфікації злочину, визначає ступінь суспільної небезпеки діяння й особи, яка його вчинила, впливає на застосування покарання.