44. Обставини, що виключають злочинність діяння (поняття, види).

Обставини, що виключають злочинність діяння, — це передбачені КК, зовнішньо схожі зі злочинами суспільно корисні (соціально прийнятні) і правомірні вчинки, які здійснені за наявності певних підстав і виключають злочинність діяння, а тим самим і кримінальну відповідальністю особи за завдану шкоду.

КК у Розділі VIII Загальної частини формулює види обставин, що виключають злочинність діяння, — це:

необхідна оборона (ст. 36); уявна оборона (ст. 37); затримання особи, що вчинила злочин (ст. 38); крайня необхідність (ст. 39); фізичний або психічний примус (ст. 40); виконання наказу або розпорядження (ст. 41); діяння, пов’язане з ризиком (ст. 42); виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ст. 43).

Ознаки обставин, що виключають злочинність діяння:

1) всі вони являють собою свідомі і вольові вчинки людини у формі дії (наприклад, необхідна оборона) чи бездіяльності (наприклад, ненадання допомоги під час виконання наказу).; 2) зовнішня подібність (збіг) фактичних, видимих, об’єктивних ознак здійсненого вчинку і відповідного злочину; 3) обставини, що розглядаються, мають незлочинний характер, їм властива правомірність заподіяння шкоди. Така правомірність ґрунтується або на суб’єктивному праві, або на юридичному обов’язку, або на владних повноваженнях; 4) ці обставини є суспільно корисні, тобто такі, що відповідають інтересам особи, суспільства або держави; 5) кримінально-правові наслідки полягають у тому, що вчинення таких діянь, якщо вони відповідають приписам закону, виключає кримінальну відповідальність особи за заподіяну шкоду.

Значення наявності цих обставин у КК полягає в тому, що вони:

1) чітко розрізняють злочинний прояв від правомірного діяння, яке схоже на нього, а отже, забезпечують законність і справедливість рішення відносно поведінки конкретної особи, що не завжди очевидно;

2) сприяють підвищенню правової активності та правової свідомості громадян і службових осіб, які потребують законодавчих гарантій своєї захищеності в разі завдання ними шкоди під час здійснення свого права або виконання службових чи громадських обов’язків;

3) мають важливе профілактичне значення.

45. Необхідна оборона та умови її правомірності.

Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної й достатньої у даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони (ч. 1 ст. 36 КК).

Право на необхідну оборону є природним і невідчужуваним, абсолютним правом людини. У ч. 2 ст. 36 КК зазначено, що кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися по допомогу до інших осіб чи органів влади.

Необхідна оборона є суб’єктивним правом людини, а не її обов’язком. Вона може реалізувати його в межах вимог закону, виходячи зі своєї оцінки реалій конкретної ситуації.

У той же час для певного кола осіб необхідна оборона є обов’язком, ухилення від якого тягне відповідальність. Так, працівник міліції зобов’язаний захищати осіб, на яких вчиняється напад, а також і самого себе, суспільні й державні інтереси згідно з Законом «Про міліцію» та прийнятою ним Присягою. Військовослужбовець, що знаходиться на варті, повинен захищати об’єкт, що охороняється, згідно зі Статутом гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України, присягою Українському народові та отриманим наказом начальника.

Умови правомірності необхідної оборони:

1. Посягання повинно бути суспільно небезпечним, тобто загрожувати тяжкими наслідками важливим суспільним цінностям — життю, здоров’ю, власності, державному керуванню тощо. Це означає, що за своїм характером і можливими наслідками воно підпадає під ознаки кримінально-правових норм.

2. Посягання повинно бути наявним, тобто розпочатим, або таким, яке неминуче має початись.

Суспільно небезпечне посягання має початковий і кінцевий моменти. Стан необхідної оборони виникає не лише в момент суспільно небезпечного посягання, а й за наявності реальної загрози заподіяння шкоди тому, хто обороняється. Для з’ясування цього необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема, спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дає підставу особі, котра захищається, сприймати загрозу як реальну.

3. Своєчасність оборони. Дії особи, яка захищається, визнаються правомірними лише у разі, коли вони були вчинені протягом усього часу здійснення посягання.

Кінцевий момент посягання визначається тим, що загроза небезпеки минає повністю й остаточно: напад припинено самим посягаючим чи йому покладено край захистом (затримання, втеча нападника тощо).

4. За необхідної оборони заподіяння шкоди можливе тільки тому, хто посягає. Шкода, що завдається тому, хто посягає, може характеризуватися позбавленням його життя, нанесенням тілесного ушкодження, знищенням або пошкодженням його майна.

5. Необхідна оборона може здійснюватися для захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави. Тобто особа вправі захищати не тільки власні інтереси, а й інтереси інших громадян, суспільства та держави, а відповідні службові особи зобов’язані це робити в межах своїх повноважень.

6. У процесі необхідної оборони не повинно бути перевищення її меж (ексцесу оборони).

Відповідно до ч. 3 ст. 36 КК перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 і 124 КК.

Умови, за яких необхідна оборона неможлива:

1) під час правомірних дій, які не є суспільно небезпечними, посадових осіб (працівників міліції, судових виконавців і т. ін.);

2) під час нападу неосудного, про що знає той, хто захищається. У разі незнання особа, на яку здійснюється напад, має право захищатися за правилами крайньої необхідності;

3) при нападі тварин, які нападають самі;

4) у разі провокації необхідної оборони.

Провокацією необхідної оборони називають такі дії, які вчиняються з метою викликати на себе напад, аби потім була можливість помститися, посилаючись на те, що був змушений оборонятися, тобто знаходився в стані необхідної оборони.