46. Перевищення меж необхідної оборони.

Відповідно до ч. 3 ст. 36 КК перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 і 124 КК.

У Постанові Пленуму Верховного Суду України зазначається, що для встановлення наявності або відсутності ознак перевищення меж необхідної оборони слід враховувати не лише відповідність чи не відповідність знаряддя захисту і нападу, а й характер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалася, обставини, що могли вплинути на реальне співвідношення сил нападаючих і тих, хто захищається, а саме: місце і час, раптовість нападу, неготовність до його відбиття, кількість нападаючих і тих, хто захищається, їх фізичні дані (вік, стать, інвалідність, стан здоров’я) та інші обставини.

За законом ексцес оборони можливий там, де тому, хто посягає, заподіяна тяжка шкода (смерть або тяжкі тілесні ушкодження), котра явно не відповідала чи небезпеці посягання, чи обстановці захисту. Особа, котра захищається, повинна усвідомлювати явну невідповідність тяжкої шкоди, що заподіюється нею тому, хто посягає. Вирішальним тут виступає суб’єктивне ставлення особи, котра захищається, до завданої шкоди, перевищення меж необхідної оборони може мати місце лише за наявності умислу.

Отже, перевищення меж необхідної оборони — це умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди (смерті або тяжких тілесних ушкоджень), явно недомірної небезпечності посягання або явно невідповідної обстановці захисту.

Верховний Суд України роз’яснює, що розгляд справи передбачає обов’язкове з’ясовування, чи мала особа, котра захищалася, реальну можливість ефективно відбити суспільно небезпечне посягання іншими засобами, із заподіянням нападаючому меншої шкоди, і чому не використала такої можливості.

47. Крайня необхідність.

Крайня необхідність — це вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам з метою відвернення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо ця шкода в даній обстановці не могла бути відвернена іншими засобами і якщо заподіяна шкода рівнозначна або менш значна, ніж шкода відвернена

Частина 1 ст. 39 КК установлює, що не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для відвернення небезпеки, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.

У ч. 2 ст. 39 перевищення меж крайньої необхідності (ексцес крайньої необхідності) визначається як умисне заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо така шкода є більш значною, ніж відвернена шкода.

Для громадянина дії, вчинені у стані крайньої необхідності, є реалізацією його суб’єктивного права, а для певних категорій службових осіб (працівників міліції, пожежної охорони тощо) — обов’язком.

Умови наявності крайньої необхідності:

1. Небезпека може загрожувати особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави.

2. Загроза має бути наявною. Небезпека повинна загрожувати саме правоохоронюваним інтересам. Такими, насамперед, є піддані небезпеці інтереси особи (наприклад, життя, здоров’я, недоторканність, особиста свобода, статева свобода жінки, майнові, житлові, політичні та інші охоронювані законом права та інтереси).

3. Крайня необхідність здійснюється заподіянням шкоди третім особам, не винним у виникненні небезпеки. У стані крайньої необхідності шкода заподіюється правоохоронюваним інтересам держави, суспільства або особі.

4. Крайня необхідність припускає лише активну поведінку суб’єкта. Подібні дії за зовнішніми своїми ознаками здатні підпадати під різні види злочинних посягань. Так, умисне знищення або пошкодження чужого майна підпадає під ознаки ст. 194 КК, а розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, під погрозою вбивства, підпадає під ознаки злочину, передбаченого в ст. 328 КК, тощо.

5. Своєчасність заподіяння шкоди полягає в тому, що вона може бути заподіяна лише протягом часу, поки існує стан крайньої необхідності. Якщо ж такий стан ще не виник або, навпаки, уже минув, то заподіяння шкоди в цьому випадку може тягнути відповідальність на загальних засадах.

6. Небезпеку у даній обстановці не можна було відвернути іншими засобами, тобто без завдання шкоди.

7. Не повинно бути допущено перевищення меж крайньої необхідності. Вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності закон визначає як обставину, що пом’як­шує покарання (п. 8 ч. 1 ст. 66 КК).

Не може бути визнано правомірним заподіяння шкоди, яка є рівнозначною відвернутій шкоді. Скажімо, знищення чужої автомашини для врятування своєї і тим більше позбавлення когось життя для врятування власного.

Частина 3 ст. 39 КК встановлює, що особа не підлягає кримінальній відповідальності за перевищення меж крайньої необхідності, якщо внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного небезпекою, що загрожувала, вона не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди цій небезпеці.

Відповідно до ст. 445 ЦК шкода, заподіяна у стані крайньої необхідності, повинна бути відшкодована особою, яка її заподіяла. Враховуючи обставини, за яких була заподіяна шкода, суд може покласти обов’язок її відшкодування на третю особу, в інтересах якої діяла особа, яка заподіяла шкоду, або звільнити від відшкодування шкоди повністю чи частково як цю третю особу, так і того, хто заподіяв шкоду.