3. Наука кримінального права, її зміст та завдання.

Наука кримінального права – це система наукових положень і поглядів щодо самого кримінального закону, практики його застосування, підстав і меж кримінальної відповідальності, історії та перспектив розвитку кримінального права в Україні та за кордоном.

Наука кримінального права: 1) досліджує соціальну зумовленість і сутність кримінального закону, принципи його дії, ефективність застосування, шляхи удосконалення тощо, тому кримінальне право як галузь права виступає для науки як предмет її вивчення; 2) розробляє н6аукові рекомендації щодо удосконалення кримінального законодавства, практики його застосування, має своїм завданням вивчення зарубіжного досвіду законотворення у цій галузі та застосування в нашій державі цього досвіду на практиці; 3) вивчає діяльність правоохоронних органів та суду щодо застосування ними кримінального закону; 4) вивчає та узагальнює практику судів із застосування ними законодавства щодо окремих видів злочинів і дає відповідні рекомендації для подальшого удосконалення такої практики; 5) приділяє увагу вивченню підстав звільнення від покарання, застосування більш м’яких видів покарання, ефективність дії цих інструментів.

Серед основних методів, які використовує наука кримінального права, можна виділити такі: 1) діалектичний метод – як загальний метод пізнання в поясненні цілого ряду явищ; 2) конкретно-соціологічний метод – дає можливість оцінити ефективність кримінального закону, розробити пропозиції щодо його вдосконалення шляхом анкетування, інтерв’ювання, аналізу статистичних даних тощо.; 3) логіко-юридичний (догматичний) метод – за допомогою цього методу коментуються положення кримінального закону, здійснюється кваліфікація злочинів, що передбачає аналіз елементів складу конкретного злочину; 4) метод системного аналізу – передбачає вивчення кримінального права і його інститутів як цілісної системи, дає змогу виявити суперечності та прогалини в законодавстві і на цій підставі сформулювати пропозиції щодо його змін і доповнень; 5) метод порівняльного правознавства – полягає в порівнянні норм кримінального права України з нормами кримінального права інших країн, дає можливість дати правову оцінку та соціальну оцінку КПУ; 6) історичний метод – передбачає дослідження історії розвитку кримінального права.

4. Загальні та спеціальні принципи кримінального права.

Принципи кримінального права – це вихідні основоположні ідеї, котрі випливають зі змісту правових норм, закріплених у кримінальному законі. Визначають зміст кримінального права і його окремих інститутів.

Принципи кримінального права поділяються на:

Загальні – притаманні всім галузям права і водночас відображають специфічні ознаки кримінального права; спеціальні (галузеві) – притаманні лише кримінальному праву, характеризують його як самостійну галузь права.

Загальні: принцип верховенства права – полягає у відповідності кримінального закону КУ; принцип законності – означає, що ніхто не може відповідати за діяння, які на час учинення не визнавалися законом як злочинні (ч.2 ст.58 КУ); принцип гуманізму – це гуманне ставлення до особи, котра відбуває покарання, зумовлене піклуванням держави про безпеку людини та поважним ставленням посадових осіб до людської гідності; принцип демократизму – полягає в тому, що кримінальне право охороняє суспільні відносини, порушення яких завдає шкоди як всьому суспільству, так і окремим громадянам – членам цього суспільства; принцип рівності громадян перед законом – закріплює рівність всіх громадян перед законом незалежно від соціального, посадового становища, національної чи релігійної приналежності.

Спеціальні: принцип особистої відповідальності за наявності вини особи – полягає в неприпустимості покладати кримінальну відповідальність на особу за злочин, учинений іншою особою, а також неможливості притягти до кримінальної відповідальності юридичну особу; принци особистого характеру відповідальності – полягає в тому, що тільки особа, яка вчинила злочин, може нести кримінальну відповідальність і бути покарана; принцип невідворотності кримінальної відповідальності – виявляється у тому, що кожна винна особа, в діяннях якої є склад злочину, повинна понести кримінальну відповідальність. Така особа не може бути покарана за один і той самий злочин двічі; принцип індивідуалізації відповідальності та покарання – означає, що покарання, застосовуване судом до особи злочинця, повинно бути у межах закону, конкретним та індивідуальним, із урахуванням тяжкості вчинення злочину.