83. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності.

Умови звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності (ст. 49 КК):

1) закінчення зазначених у законі строків; 2) не вчинення протягом цих строків нового злочину середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого злочину; 3) не ухиляння особи від слідства або суду.

Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки (ч. 1 ст. 49 КК ): 1) два роки — у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі; 2) три роки — у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у вигляді обмеження або позбавлення волі; 3) п’ять років — у разі вчинення злочину середньої тяжкості; 4) десять років — у разі вчинення тяжкого злочину; 5) п’ятнадцять років — у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

Початковим моментом перебігу строку давності є день вчинення особою злочину.

Перебіг строку давності: для злочинів з формальним і матеріальним складом починається з дня завершення суспільно небезпечного діяння; для триваючих злочинів — з дня їх припинення незалежно від волі потерпілого (явка з повинною, затримання злочинця); для продовжуваного злочину — з моменту вчинення останнього із тотожних діянь; за готування або замаху — з дня припинення злочинного діяння з причин, не залежних від волі винного; щодо співучасника — це день вчинення ним діяння, яке він виконав відповідно до своєї ролі в умисному злочині, а не день вчинення кримінально караного діяння виконавцем.

Відповідно до ст. 89 КПК для обчислення строків не береться до уваги той день і та година, від яких починається строк. У зв’язку з цим строки давності починають спливати з 0-ї години тієї доби, яка настає після доби вчинення злочину; строк давності закінчується після того, як сплила передбачена ст. 49 КК кількість повних років, о 24-й годині останньої доби відповідного строку.

Згідно з ч. 2 ст. 49 КК перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилася від слідства або суду. В цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з’явлення особи зі зізнанням або її затримання.

Ухиленням від слідства або суду вважають будь-які умисні дії, вчинені особою з метою уникнути кримінальної відповідальності за вчинений злочин, що змушує правоохоронні органи вживати заходи, спрямовані на розшук і затримання правопорушника (нез’яв­лення без поважних причин за викликом до правоохоронних органів, недотримання умов запобіжного заходу, зміна місця проживання, зміна документів, які посвідчують особу, втеча з-під варти тощо).

Оскільки в ч. 2 ст. 49 КК ідеться не про переривання, а про зупинення строку давності, то з дня з’явлення особи, яка ухилялась від слідства або суду, із зізнанням або її затриманням, перебіг строку давності не відновлюється спочатку, а продовжує тривати. У цьому разі час, який минув від моменту вчинення злочину до моменту, коли особа почала ухилятись від правоохоронних органів, не анулюється, а підлягає зарахуванню у строк давності, зазначений у законі. Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення злочину минуло п’ятнадцять років і давність не була перервана вчиненням нового злочину.

Відповідно до ч. 3 ст. 49 КК перебіг давності переривається тоді, коли до закінчення вказаних у законі строків давності особа вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому разі починається з дня вчинення нового злочину. При цьому строки давності обчислюються окремо за кожний злочин і поглиненню та складанню не підлягають.

Якщо до закінчення строку давності особа вчинила новий злочин невеликої тяжкості, перебіг строку давності за попередній злочин продовжується, а строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за новий злочин спливає на загальних підставах.

Відповідно до ч. 4 ст. 49 КК до осіб, які вчинили особливо тяжкі злочини, за котрі згідно із законом може бути призначено довічне позбавлення волі, застосування інституту давності вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням характеру й ступеня суспільної небезпечності вчиненого злочину, особи винного, інших обставин. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі не може бути призначено і заміняється позбавленням волі на певний строк.

Відповідно до ч. 5 ст. 49 КК, а також положень норм міжнародного права, особи, які вчинили планування, підготовку, розв’я­зування та ведення агресивної війни (ст. 437 КК), порушення законів та звичаїв війни (ст. 438 КК), застосування зброї масового знищення (ст. 439 КК), геноцид (ч. 1 ст. 442 КК), повинні бути притягнені до кримінальної відповідальності і засуджені, у тому числі до довічного позбавлення волі, незалежно від того, скільки часу минуло з моменту вчинення ними цих особливо небезпечних злочинів міжнародного характеру.