5. Емпіричні методи псих. Дослідження.

Емпіричні, за допомогою яких відбувається безпосереднє дослідження і збираються факти про прояви тих чи інших психічних явищ, діяльність дослідника полягає у визначені показників, критеріїв пізнання, виборі та побудові адекватних методів і процедури дослідження.

До них відносять тести, інтервю, бесіда, аналіз прод. діяльності, , метод узагальнення незалежних характеристик, метод самооцінки, метод соціометрії і референтометрії.

6. Психіка: поняття, власт., ф-ії.

Психіка - субєктнивний образ об’єктивного світу, відображення дійсності у мозку.

Вищими формами психічного відображення є мислення та уява, які існують у нерозривному зв’язку з мовленням.

ІНФОРМАЦІЙНА ФУНКЦІЯ ПСИХІКИ

Інформаційна функція психіки полягає в отриманні сигналів з оточення про умови та властивості ситуації, в якій знаходиться суб’єкт. Очевидно, що для здійснення цієї функції необхідне спеціальне функціонування психічного апарату, тобто необхідне здійснення психічних пізнавальних процесів. За допомогою цих процесів відбувається пізнання оточуючої дійсності: отримання інформації про умови оточення (відчуття, сприймання), утримання цієї інформації (пам’ять), її переробка та планування відповідних способів дій (мислення, уява).

РЕГУЛЯТИВНА ФУНКЦІЯ ПСИХІКИ.

Регулятивна функція психіки полягає в організації поведінки людини відповідно до умов існування. Причому, сутність та особливості цих умов людина пізнає зо допомогою когнітивних процесів (відчуття, сприймання, пам’ять, мислення, уява) в процесі реалізації інформаційної функції психіки при відображенні оточення.

Регулятивна функція психіки забезпечується приведенням суб’єкта у відповідний атенційних стан (увага), вольовий стан (воля), емоційний стан (емоції та почуття).

Психічні властивості – сталі душевні якості, що утворюються у процесі життєдіяльності людини і характеризують її здатність відповідати на певні дії адекватними психічними діями (темперамент, характер, здібності).

7. Психіка: поняття, класифікація псих. Явищ.

Психіка - субєктнивний образ об’єктивного світу, відображення дійсності у мозку.

Існує три форми психічних явищ:

Процеси: а) пізнавальні; б) емоційно-вольові (емоції, почуття, воля).

Стани: активність, бадьорість, пасивність, втома, стійкий інтерес, творче піднесення, впевненість, сумнів, апатія, сон, гіпноз.

Властивості особистості: спрямованість особистості, темперамент, характер, здібності, тривожність особистості.

Психічні процеси ― це різні відображення об’єкту. Це різні форми єдиного, цілісного відображення суб’єктом за допомогою центральної нервової системи об’єктивної дійсності.

Психічні стани ― психічна характеристика особистості, що відбиває її сталі, тривалі душевні переживання. Настрій людини ― приклад емоційного психічного стану.

Психічні властивості ― сталі душевні якості людини, що утворюються в процесі її тривалої відображувальної дійсності, виховання і самовиховання.

8. Форми розв. Психіки: філогенез, антропогенез, соціогенез та онтогенез.

Філогенез – історичний розвиток психіки від хребетних до наших часів

В історії природознавства існували різні спроби "локалізувати" психіку в природі. Серед них можна назвати теорію "панпсихізму", згідно з якою душею наділена вся природа, у тому числі й нежива (наприклад, камені). Теорія "биопсихізму" приписувала психіку всьому живому, включаючи рослини. Напроти, сильно звужувала коло власників психіки теорія "антропопсихизма": згідно з нею психіка існує тільки в людини, а тварини, як і рослини, тільки "живі автомати".

Антропогенез – це історичний розвиток психіки людини, починаючи з моменту олюднення мавпи.

Соціогенез – історичний розвиток психіки людини в умовах людського суспільства. Результатами соціогенезу є суспільні форми свідомості: мораль, естетика, релігія, закон, економічні норми.

Онтогенез – це індивідуальний розвиток психіки особини (тварини) або індивіда (людини) від народження до смерті.

в умовах колективної праці вперше з'являються такі операції, які не спрямовані прямо на предмет потреби - біологічний мотив, а мають на увазі лише проміжний результат.

У рамках же індивідуальної діяльності цей результат стає самостійною метою. Таким чином, для суб'єкта ціль діяльності відділяється від. її мотиву, відповідно в діяльності виділяється її нова одиниця - дія.