Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
междунар.расчеты и валютные операци.doc
Скачиваний:
5
Добавлен:
08.12.2018
Размер:
319.49 Кб
Скачать

1. Поняття міжнародних розрахунків, характеристика факторів, що впливають на їх стан.

Міжнародні розрахунки — це грошові розрахунки між установами, підприємствами, банками та окремими особами, пов'язані з рухом товарно-матеріальних цінностей та послуг у міжнародному обороті. Основою для проведення міжнародних розрахунків є зовнішня торгівля, оскільки насамперед у ній виявляється відносно відокремлена форма руху вартостей у міжнародному обороті через розбіжності в часі виробництва, реалізації та оплаті товарів, а також завдяки територіальній розрізненості ринків збуту.

Міжнародні розрахунки охоплюють торгівлю товарами та послугами, а також некомерційні операції, кредити і рух капіталів між країнами, у тому числі відносини, пов'язані з будівництвом об'єктів за кордоном і наданням економічної допомоги країнам.

На стан міжнародних розрахунків впливає цілий комплекс чинників, до яких належать: політичні та економічні відносини між країнами; позиція країни на товарних та грошових ринках; ступінь використання та ефективність державних заходів щодо зовнішньоекономічного регулювання; валютне законодавство;

міжнародні торговельні правила та звичаї; регулювання міждержавних товарних потоків, послуг і капіталів; різниця в темпах інфляції в окремих країнах; стан платіжних балансів; банківська практика; умови зовнішньо-торговельних контрактів і кредитних угод; конвертованість валют. З урахуванням цих чинників між­народні розрахунки необхідно виділити в самостійну систему, нерозривно пов'язану з рухом товарно-матеріальних цінностей.

Міжнародні розрахунки здійснюються банківськими установами. У зв'язку з цим з організаційно-технічного погляду міжнародні розрахунки це регулювання платежів за грошовими вимогами і зобов'язаннями, які виникають між суб'єктами зов­нішньоекономічної діяльності.

Основними суб'єктами міжнародних розрахунків є експортери та імпортери, а також банки, що їх обслуговують. Усі вони вступають у відповідні відносини, які пов'язані з рухом товаророзпорядчих документів і операційним оформленням платежів. При цьому провідна роль у міжнародних розрахунках належить банкам. Ступінь їх впливу залежить від масштабів зовнішньо-економічних зв'язків країни, купівельної спроможності її національ­ної валюти, спеціалізації та універсалізації банків, їх фінансового стану, ділової репутації, мережі філій та кореспондентсь­ких рахунків.

2. Форми міжнародних розрахунків та особливості їх використання в міжнародній сферах.

Ефективність виконання зовнішньо-торговельних контрактів залежить від правильного вибору форми розрахунків.

Під формою розрахунків у зовнішній торгівлі розуміють способи оформ­лення, передання й оплати товаророзпорядчих і платіжних доку­ментів, які використовуються в міжнародній комерційній і бан­ківській практиці.

Основними формами розрахунків, які викорис­товуються в міжнародній торгівлі, є документарний акредитив та документарне інкасо, банківський переказ, платіж на відкритий рахунок та авансові платежі. Детально всі форми міжнародних розрахунків будуть розглянуті в третьому та п'ятому розділах.

Важливим моментом при обговоренні умов платежу є вибір країни, де буде здійснюватись платіж. Адже значний вплив на міжнародні розрахунки має валютне та зовнішньоторговельне ре­гулювання. Якщо в цих сферах є значні обмеження, то швидке та ефективне проведення розрахунків майже неможливе. Крім цьо­го, негативний вплив на швидкість проведення міжнародних роз­рахунків має платіжна система та розрахункова дисципліна, які, наприклад у багатьох країнах СНД, перебувають на низькому рі­вні. Так, у Росії, Україні та в інших країнах дуже часто спостері­гається ситуація, коли комерційні банки навіть при отриманні вчасно платіжних документів, зараховують кошти на рахунок своїх клієнтів зі значними затримками, що негативно впливає на розвиток відносин між торговельними партнерами

3.Валютні обмеження та їх форми.

Валютні обмеження це законодавча або адміністративна заборона, лімітування і регламентація операцій резидентів і нерезидентів з валютою та іншими валютними цінностями. Валютні обмеження звужують можливо­сті і підвищують витрати валютного обміну і платежів за міжна­родними угодами. Основними причинами валютних обмежень є:

  • нестача валюти,

  • тиск зовнішньої заборгованості,

  • розбіжності в платіжних балансах.

Головна мета їх введення — концентрація валютних цінностей у руках держави, а також вирівнювання пла­тіжного балансу і підтримання валютного курсу національної грошової одиниці. При цьому можливі різні форми валютних обмежень залежно від їх внутрішнього змісту і структури:

• блокування виручки експортерів від продажу товарів у даній країні, обмеження їх можливостей розпоряджатися цими коштами;

• обов'язковий продаж валютної виручки експортерів повніс­тю або частково центральному, та уповноваженим банкам;

• обмежений продаж іноземної валюти імпортерам (лише за наявності дозволу різних установ);

• заборона оплати імпорту деяких товарів іноземною валютою;

• регулювання строків платежів за експортом та імпортом;

• численність валютних курсів — різні курсові співвідношен­ня валют за різними видами операцій, товарними групами і регі­онами.

В Україні до подібних обмежень належать: обов'язковий продаж експортерами 50% валютної виручки на ринку, регулювання строків платежів за експортом та імпортом, зокрема, контроль за авансовими платежами за імпортом і платежами в розстрочку за експортом, 90-денний термін зарахування валютної виручки на рахунок експортера.

Валютні та інші обмеження, які заважають здійсненню зовнішніх операцій, примушують торговельні фірми у всьому світі ретельно вивчати питання експортно-імпортного ліцензування, валютного контролю, податкового законодавства; вимоги з екології й охорони праці; юридичні вимоги до товарів (послуг), їх упакування та маркування; особливості тарифів і квот; торговельного ембарго; антидемпінгового законодавства; наявності конвертованої валюти і стабільності місцевої валюти в країні потенційного партнера. З цією метою торговельні фірми можуть навіть призна­чати місцевих агентів для збору необхідної інформації в країнах потенційного покупця (продавця), проведення маркетингових досліджень

4. Порядок відкриття та функціонування банківських рахунків в іноземній валюті

Для здійснення міжнародних розрахунків банки відкривають валютні рахунки. Валютний рахунок — це рахунок, який від­кривається в комерційному банку для зберігання іноземної валю­ти і здійснення всіх видів банківських операцій. Порядок відкриття та ведення валютних рахунків у країнах регулюється чинним законодавством держави, нормативними актами центральних банків. Операції на рахунках здійснюються на підставі розрахункових документів установлених форм.

В Україні порядок відкриття та ведення валютних рахунків відбувається відповідно до Інструкції НБУ від 18 грудня 1998 p. № 527 «Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті».

Відкриття рахунків юридичним особам передбачає подання в комерційний банк відповідного набору документів.

До них належать:

а) заява на відкриття поточного рахунку;

б) копія довідки про внесення підприємства до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України,

в) копія свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи

г) копія належним чином оформленого положення про діяльність підприємства

д) картка з відбитком печатки та зразками підписів посадових осіб підприємства

е) клопотання підприємства до банку, в якому відкривається поточний рахунок із зазначенням місцезнаходження підприємства, ж) довідка про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України.

Банк приймає документи, перевіряє їх і оформляє відкриття рахунку клієнта на основі договору про розрахунково-касове обслугову-вання за валютними рахунками.

Надходження в іноземній валюті на користь підприємства, а також кошти, отримані в іноземній валюті на українській території, зараховуються на його рахунок в уповноваженому банку. Для цього паралельно відкриваються два рахунки:

1) розподільний рахунок для зарахування надходжень в іно­земній валюті у повному обсязі;

2) поточний валютний рахунок для обліку коштів, які зали­шаються у розпорядженні підприємств після обов'язкового про­дажу частини експортної виручки.