32.Характеристика типів та основних видів банківських гарантій.

Банківські гарантії поділяються на два типи — відкличні і безвідкличні. Відклична банківська гарантія являє собою таку гарантію, яка може бути відкликана або її умови можуть бути змінені без попереднього повідомлення бенефіціара. Така гарантія не містить твердого зобов'язання банку перед бенефіціаром і, отже, не є достатнім забезпеченням для бенефіціара. У практиці міжнародних розрахун­ків відклична банківська гарантія практично не використовується.

Бенефіціару, який хоче отримати тверде зобов'язання банку, доцільніше викори-стовувати безвідкличну банківську гарантію, яка не може бути відкликана, а її умови не можуть змінюватись без згоди бенефіціара.

Відкличні і безвідкличні банківські гарантії поділяються на: умовні й безумовні.

При виставленні безумовної гарантії мається на увазі, що банк-гарант виконує свої зобов'язання перед бенефіціаром (здій­снює йому платіж) проти його простої першої вимоги, навіть якщо вона нічим не обумовлена і не підтверджена поданням яких-небудь інших додаткових документів. Такий тип гарантії вигідний бенефіціару, оскільки максимально захищає його інтереси, і зовсім не вигідний принципалу.

Умовні гарантії являють собою такі гарантії, при реалізації яких необхідно виконувати певні умови. Вони менш вигідні бенефіціару. Як правило, до таких умов належать:

• бенефіціар повинен вказати причину заявления своєї вимоги за гарантією, наприклад, додавши сертифікат про те, що він ви­конав свої зобов'язання за контрактом, а його контрагент не здійснив платіж у встановлені строки;

• до вимоги бенефіціара на платіж у рахунок гарантії мають бути додані документи, які підтверджують виконання ним своїх зобов'язань за контрактом (комерційні і/або інші документи); такі гарантії, що пере-дбачають подання комплекту документів на відвантаження, називаються документарними;

• вимога бенефіціара в рахунок гарантії повинна бути підтвер­джена спеціальним документом — свідоцтвом повноважного представника третьої особи (наприклад, торговельної або торговель­но-промислової палати, органу сертифікації товару, арбітражу) про те, що контрагент (принципал) не виконав своїх зобов'язань;

• згода принципала на здійснення платежу в рахунок гарантії — така умовна гарантія найменш вигідна для бенефіціара.

33.Сутність, структура та регулювання валютного ринку України.

Основними суб'єктами валютного ринку є комерційні банки. У банках відкривають і утримують валютні рахунки інші учасни­ки ринку з метою здійснення необхідних конверсійних та депозитно-кредитних операцій у валюті. Банки акумулюють (через опе­рації з клієнтами) сукупні потреби ринку у валютних конверсіях, залучають і розміщують кошти через співробітництво з іншими банками. Крім задовольнення заявок своїх клієнтів, банки проводять валютні операції самостійно за рахунок власних коштів. У зв'язку з цим валютний ринок завжди розглядається як ринок міжбанківських угод, головне місце на якому відводиться комерційним банкам.

Діяльність комерційних банків на валютних ринках регламентується внутрішнім законо-давством, яке визначає права та обов'яз­ки банків, а також їх правила поведінки. Зрозуміло, що в країнах з перехідною економікою, де ринкові відносини перебувають у стадії розбудови (до таких належить і Україна), законодавство спрямоване на певні обмеження діяльності банків на валютному ринку, який також є об'єктом посиленої уваги з боку держави. Залежно від форм валютної політики та системи валютного регулю­вання в кожній країні формується своя структура валютного ринку.

Розвиток валютного ринку в Україні розпочався після проголошення незалежності держави. Складовою економічних реформ, спрямованих на перехід до ринкової економіки, стала побудова власного валютного ринку.. Головна його мета полягає в збалансуванні попиту та пропозиції на іноземну валюту та в обслуговуванні платіжного балансу держави.

Сьогодні структура валютного ринку зазнала значних змін. В Україні працюють тільки два сегменти валютного ринку — міжбанківський ринок і ринок продажу готівки.

Ефективна діяльність валютного ринку багато в чому зале­жить від системи його регулювання. Світова практика функціонування ринків знає два методи валютного регулювання — рин­ковий і державний. Ринкове регулювання валютного ринку діє на основі закону вартості і закону попиту та пропозиції і застосовується в умовах економічної стабільності. В умовах кризових ситуацій посилюється державне валютне регулювання (регламентація державою поведінки суб'єктів ва­лютного ринку), тоді як ринковому відводиться другорядна роль. Проблеми у фінансовій сфері України (великі зовнішні та внут­рішні борги, відсутність валютних резервів та інвестицій) при­звели до посилення державного регулювання валютного ринку і практичної відсутності ринкового регулювання.

Головною виконуючою установою валютного регулювання є Національний банк України,

Конкретними виконавцями валютного регулювання є комер­ційні банки. Вони проводять валютні операції відповідно до лі­цензії, яку отримують від НБУ, здійснюють контроль за дотри­манням клієнтами валютного законодавства і поданням звітності про укладення валютних угод.