33. Характер і основні цілі війни 1648—1654 рр.

Ця війна мала національно-визвольний характер. Основні цілі війни: Б. Хмельницький, козацька старшина та українська знать хотіла вигнати магнатів та шляхту з території України та зайняти їхні місця, здобути владу. Мова не йшла про вихід України зі складу Польщі. Хмельницький та його прибічники прагнули тільки змінити політичну систему Речі Посполитої так, щоби вона змогла задовольнити українське козацтво.

Селяни та козаки мріяли здобути свободу, землю, звільнитися від шляхти, ліквідувати кріпацтво в Україні. Але були й спільні інтереси. Всі вони мріяли позбутися польського національного та релігійного гноблення. Із самого початку цілі війни не були визначені чітко, в ході війни вони дещо змінювалися.

У січні 1648 р. Б. Хмельницький тікає на Січ, стає гетьманом, розбиває польський гарнізон, що був на Січі. Починається підготовка до повстання. Хмельницький вступає у союз із кримським ханом у боротьбі проти поляків. У той час надсилають загін під керівництвом Тугай-Бея (4 тис. чол.).

Очолив національно-визвольну війну українського народу гетьман Богдан (Зиновій) Хмельницький (1595—1657 рр.).

У перших же битвах з поляками виявився талант полководця Б. Хмельницького. Були здобуті перемоги в битвах під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями, що мали величезне значення для розгортання Визвольної війни. Український народ збирався під знаменами Б Хмельницького.

Уже влітку 1648 р. велика територія України була звільнена від поляків (Київське, Чернігівське, Брацлавське воєводства).

У грудні 1648 р. Хмельницький приїздить із військом до Києва, де його зустрічають як національного героя. Саме в Києві відбувається зміна поглядів Б. Хмельницького на кінцеву мету війни. Спочатку він намагався шляхом повстання примусити Річ Посполиту зробити поступки, надати права та привілеї козацькій старшині. Тепер гетьман вирішує звільнити Україну від «ляхів» та створити Українську державу.

Б. Хмельницький був видатним дипломатом та політиком. Він зумів уникнути соціальних протиріч між реєстровими та нереєстровими козаками, запорожцями, селянами та об'єднати їх у боротьбі за спільну справу — звільнення України від панування Речі Посполитої. Б. Хмельницький розумів, що в боротьбі з Польщею потрібні союзники. Він мав активні дипломатичні стосунки з Туреччиною, Кримом, Молдовою, вів переговори з правителями дунайських держав, підтримував дипломатичні зв'язки зі Швецією, сподіваючись, що вона почне війну проти Польщі.

Великі надії Б. Хмельницький покладав на союз з Московською державою як союзником через єдину віру, схожі культури, традиції. Між Москвою та Б. Хмельницьким починається обмін посольствами, що продовжувалося аж до 1654 р.

34. Переяславська угода 1654 р. Та її історичні наслідки

Після численних звернень України до Росії щодо можливого союзу, Земський собор у Москві 1 жовтня 1653 р. прийняв рішення про прийняття України під протекцію Російської держави. Для проголошення цього акту на Україну було направлено повноважне посольство, яке очолив В. В. Бутурлін 8 січня 1654 р. у Переяславі відбулася генеральна військова рада, на яку прибули представники багатьох полків і станів (старшина, козаки, міщани, селяни, духовенство). На ній одностайно було прийнято рішення про союз із Російською державою.

Конфлікт виник вже в самому Переяславі: коли козацька старшина присягала царю, вона зажадала, щоб царські посли також присягнули і від імені царя завірили козаків у виконанні прийнятих на себе зобов'язань стосовно України. Але посли відмовились присягати від імені царя, бо цар своїм підданим не присягає. Конфлікт завершився поступкою Б. Хмельницького російським послам. Не захотіли прийняти присягу на вірність Росії полковники Іван Богун і Іван Сірко, а також полки Уманьский і Брацлавский. Але в цілому в 117 містах України присяга пройшла спокійно. 26 березня 1654 р. цар Олексій Михайлович і Боярська дума затвердили «Статті Богдана Хмельницького» (так називані «Березневі статті»), що визначили положення України в союзі з Росією:

а) гетьмана обирає військо і тільки сповіщає царський уряд;

б) гетьман і військо можуть мати відносини з іншими державами, але з Польщею і Туреччиною — під контролем царської влади;

в) реєстр визначався в 60 тисяч;

г) про збір коштів на утримання козацького війська й оплату старшини;

д) про збереження станів, світських і духовних;

є) про збереження в містах виборного управління і т.д.

Богдан Хмельницький фактично зберіг статус незалежного глави держави. Сторони по-різному оцінювали положення Переяславскої угоди. Якщо Хмельницький і козацька старшина сподівались на розширення і зміцнення української автономії, то царський уряд прагнув розширити згодом свою участь у внутрішніх справах України, перетворюючи її поступово на звичайну провінцію Московської держави.

Оцінки діяльності Б. Хмельницького. Сучасники порівнювали його з О. Кромвелем в Англії, козацькі літописці вважали його «Мойсеєм, що вивів український народ із єгипетської неволі польської». Григорій Сковорода називав Б. Хмельницького «героєм і батьком вільності». Д. Дорошенко головним у його діяльності вважає те, що він зв'язав перервану в середньовіччі нитку української державності та створив українську козацьку державу.