48. Місце та значення товариства «Руська трійця» в національному відродженні українських земель

Початок XIX ст. характеризується розгортанням національно-визвольного руху в Західній Україні. Особливо інтенсивно рух за національне відродження розвивався в Східній Галичині.

Діячі західноукраїнського національного відродження традиційно називали себе «русинами», свою мову та церкву — «руськими», але вважали себе складовою частиною українського народу. «Русин», «руський» означали «західноукраїнський».

У 1833—1837 рр. у Львові діяв напівлегальний літературно-просвітницький гурток «Руська трійця». Учасниками його були студенти духовної семінарії та Львівського університету. Засновники гуртка — викладачі Львівської семінарії: Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький.

За мету своєї діяльності члени «Руської трійці» ставили поширення української мови, застосування її у всіх сферах суспільного життя.

Члени гуртка «ходили у народ», записували народні пісні, оповіді, прислів'я та вислови. Цікаву подорож Галичиною та Буковиною здійснив Я. Головацький. Закарпаттям подорожував І. Вагилевич, який проводив агітаційну роботу серед селян, закликаючи їх боротися за свої права.

Апогеєм діяльності «Руської трійці» було видання в 1837 р. у Пешті (столиця Угорщини) альманаху «Русалка Дністрова». У ньому були опубліковані науково-історичні, публіцистичні твори, народні пісні, думи, казки. Але розповсюдити «Русалку Дністрову» не вдалося: на видання було накладено арешт (поширено всього 250 примірників). Я. Головацький, І. Вагилевич, М. Шашкевич були притягнуті до відповідальності як державні злочинці. На допитах вони гідно захищали українську культуру.

49. Місце та роль Кирило-Мефодієвського товариства історії України

У 1834 р. було відкрито університет Святого Володимира у Києві, який в 40-х рр. XIX ст. став центром українського національно-культурного руху. У 1846 р. у Києві створено першу політичну організацію — Кирило-Мефодіївське товариство, назване так на честь перших слов'янських просвітників Кирила та Мефодія. Організаторами товариства були: Микола Костомаров (професор Київського університету), Василь Білозерський (учитель з Полтави); Микола Гулак (службовець канцелярії генерал-губернатора). Згодом до складу товариства увійшли П. Куліш, Т. Шевченко, М. Савич, А. Маркович та ін.

Програмними документами товариства були: «Статут слов'янського товариства святих Кирила та Мефодія», «Книга буття українського народу», «Закон Божий». Мета товариства: ліквідація самодержавства та кріпосництва, встановлення республіки, уведення демократичних свобод, широкий розвиток культурних та релігійних зв'язків на основі християнської моралі. Київ мав стати столицею слов'янської федерації.

Концепція кирило-мефодіївців містила: 1) створення демократичної федерації християнських слов'янських республік; 2) знищення царизму та скасування кріпосного права та станів; 3) утвердження в суспільстві демократичних прав і свобод для громадян; 4) досягнення рівності у правах на розвиток національної мови, культури та освіти всіма слов'янськими народами; 5) поступове поширення християнського ладу на весь світ.

У своїй практичній діяльності члени товариства обмежувалися просвітницькою роботою: розповсюджували революційні твори Т. Шевченка та інших авторів, складали революційні прокламації («Брати українці», «Брати великороси та поляки»), у яких закликали слов'ян до єдності в боротьбі з царизмом.

В. Білозерський склав проект впровадження в Україні широкої мережі початкових навчальних закладів. Збиралися кошти на видання популярних книг. П. Куліш написав перший український підручник, а також першу українську азбуку («кулішівку»).

Але d питанyz[ досягнення політичних цілей погляди членів товариства розходилися. Представники помірно-ліберального крила (М. Костомаров, В. Білозерський, П. Куліш) виступали за реалізацію програмних цілей шляхом реформ.

Представники радикально-демократичного крила (М. Гулак, І. Посада, Т. Шевченко) виступали за необхідність народного повстання, встановлення республіки, вбивство царської сім'ї.

Проіснувало товариство 14 місяців і за доносом студента Олексія Петрова було розгромлено на початку квітня 1847 р. Члени товариства були засуджені та зfслані (М. Костомаров — до Саратова, П. Куліш — до Тули і т. д.). М. Гулак був заточений у Шлісельбурзьку фортецю на 3 роки, а Т. Шевченка за сатиричну поему «Сон» було віддано на 10 років в солдати в оренбурзькі степи «без права писати та малювати».

50. Соціально-економічне та політичне становище західноукраїнських земель у І пол. XІX ст.

З 1844 р. по 1847 р. на Правобережжs проводилося упорядкування «інвентарів» — опис поміщицьких маєтків із чіткою фіксацією розмірів земельних наділів селян і виконуваних ними повинностей. Інвентарні правила були складені грубо та незгарбно, іноді призводили до погіршення положення селянства через те, що самі поміщики брали участь в упорядкуванні цих правил. Необхідність цих заходів пояснювалася політичними розуміннями: поміщики тут в основному були поляки, що знаходилися в опозиції до російського уряду, останні прагнули заручитися підтримкою українського селянства. Ця подія стала одним із найважливіших рішень парламенту, затверджене імператором 7 вересня 1848 р.

Закон надав селянам право власності на землю і цивільні права (обирати і бути обраними, самостійно визначати місце проживання й ін.), скасував панщину, але установив величезний викуп за землю, внаслідок чого у феодалів залишилася велика частина землі, ліси і пасовища, за користування якими селяни змушені були відпрацьовувати панщину або вносити велику плату, сам же викуп діяв до початку XX сторіччя.

Основні результати революції сполучили в собі як прогресивні досягнення, так і феодальні пережитки:

а) прогресивне: скасування кріпосного права; уведення конституційного правління, вперше українці західних територій самовиразилися як нація зі своїми інтересами і були представлені в парламенті; покладено початок політичної боротьби населення цих земель за своє національне і соціальне звільнення;

б) негативне: зберігання монархії; розпуск парламенту; криваве придушення повстань; величезні викупні платежі та панування феодального землеволодіння; розчленування західноукраїнських земель: Західна і Східна Галичина так і залишилися об'єднаними і були віддані під владу Польщі, Буковину віддали румунським поміщикам.

Українці в першому парламенті Австро-Угорщини. У липні 1848 р. почалися засідання Рейхстагу в Бігу, на яких у ході червневих двоступеневих виборів було обрано 25 українців (15 селян, 8 священиків, 2 представника міської інтелігенції) і 75 поляків на 100 місць, наданих Галичині. Українці в парламенті відстоювали: 1) поділ Галичини на Західну (із центром у Кракові) і Східну (із центром у Львові); 2) антифеодальні вимоги: ліквідація кріпосного права (не тільки в Галичині, але і на іншій території), скасування викупних платежів феодалам за землю, ліквідація монополії феодалів на володіння млинами, зниження державних податків, дозвіл селянам вільно користуватися соляними покладами й ін. У підтримку цих вимог депутатами-українцями було зібрано 200 тис. підписів, але Рейхстаг лише частково їх прийняв (скасування кріпосного права, зниження на 1/3 викупних платежів, що компенсувалися феодалам державою). У грудні 1848 р. новий 18-літній імператор Франц-Йосиф розпустив парламент. Так, революція, що почалася «знизу», завершилася реформами «згори», що носили половинчатий характер.