79. Угода між срср та фашистською Німеччиною 1939 р. Та зміна статусу західноукраїнських земель

Перебування роз'єднаних українських земель у складі СРСР, Польщі, Чехословаччині, Румунії — один із найскладніших моментів політичного становища в Центральній і Східній Європі напередодні Другої світової війни. Геополітичне розташування цих земель зробило їх місцем перетину інтересів СРСР і Німеччини.

Західноукраїнські землі посіли певне місце в системі радянсько-німецьких договорів 1939 року. Гітлер розглядав Україну як майбутній плацдарм у завоюванні СРСР, використовував «українську карту» для притягнення союзників у центрі Європи (у 1938 р. він підтримав утворення автономії Закарпаття — Карпатської Русі, яка у тому ж році була окупована за згодою Німеччини її спільницею — Угорщиною).

СРСР прагнув перемістити і зміцнити свій західний кордон, відтягнути початок війни шляхом угоди з Німеччиною. Радянсько-німецький договір про взаємодопомогу і ненапад був підписаний 23 серпня 1939 р. Таємний протокол, оформлений додатково до пакту, передбачав поділ сфер впливу й окупації в Європі. Радянському Союзу передавалися всі західно-українські землі.

1 вересня 1939 р. Німеччина вступила в Польщу, почалася Друга світова війна. 17 вересня Червона Армія перейшла польський кордон і зайняла майже всі землі, населені українцями, білорусами. Розмежувальна лінія між СРСР і територією, окупованою гітлерівцями, була уточнена в радянсько-німецькому договорі про дружбу і кордони від 28 вересня 1939 р.

Українські землі Лемківщина і Холмщина були зайняті Німеччиною, а Закарпаття — Угорщиною. У червні 1940 р. Румунія передала СРСР Бессарабію і Північну Буковину. Після возз'єднання з Україною на західноукраїнських землях були проведені соціально-економічні перетворення, які мали суперечливий характер. Реформи включали:

1. конфіскацію поміщицьких і монастирських земель;

2. націоналізацію банків і значної частини промисловості;

3. реконструкцію та будівництво нового виробництва;

4. проведення виборів;

5. заходи щодо українізації, зміцнення системи освіти й охорони здоров'я;

6. утворення системи соціального забезпечення й ін.

Проте ці реформи:

1. виконувались вже звичними на сході жорсткими командно-адміністративними методами;

2. не враховували місцевих особливостей, порушували звичний устрій життя західних українців;

3. вели до ліквідації раніше створених структур (заборона політичних партій, арешт і депортація їхніх лідерів, насильницька колективізація, припинення діяльності товариства «Просвіта» і ін.);

4. супроводжувались репресіями.

Входження Західної України до складу УРСР було важливою подією: вперше українці об'єдналися в межах однієї державної структури, але через свою нетривалість це об'єднання не призвело до глибоких перетворень у житті народу. Поряд із визначеними змінами в економічному, соціальному і культурному житті, населення Західної України отримало і чималий негативний досвід ознайомлення з радянською системою.

80. Напад Німеччини на СРСР та окупація України. ОУН-УПА

22 червня 1941 р. Німеччина починає агресію проти СРСР. Групи армій, що йшли на СРСР: «Північ», «Центр» та «Південь». На Україну наступала група «Південь». У 1941 р. Червона армія відступала. Дуже швидко німці підійшли до Києва. Сталін не хотів віддавати Київ, але Жуков був іншої думки, тому Київ зі стратегічних планів залишили німцям. Після падіння Києва німці дуже швидко захопили всю Україну.

У загарбницьких планах фашистської Німеччини Україні приділялося особливе місце. План «Ост»: гітлерівці мали намір протягом 30 років виселити з України мільйони людей, заселити її німецькими колоністами. Україна повинна була назавжди стати аграрною колонією. Частину українських земель намічалося передати союзникам Німеччини. План бліцкригу ставив перед групою армій «Південь» задачу нанесення блискавичного удару в напрямку Києва і створення сприятливих умов для наступу всередину Україні. У полон потрапило 1,3 млн. чоловік. Під час окупації було евакуйовано з території УРСР 1500 підприємств та 10 млн. чоловік — третя частина всіх евакуйованих підприємств та людей.

ОУН. В 1938 році вбито Є. Коновальця. Виникають 2 фракції: ОУН-М (А. Мельник); ОУН-Б (С. Бандера). ОУНівці з радістю зустріли німців, бо вважали, що ті допоможуть створити незалежну Україну. Але це не входило в плани фашистів. Вони розглядали ОУН як диверсійну організацію в тилу Радянської армії. Серед німців не було єдиної точки зору, як саме ставитися до ОУН. Партійний апарат на чолі з Борманом не хотів зв’язуватися з ОУН. 30 червня 1941 р. ОУН-Б проголосила про утворення української незалежної держави.

Німці не знали про це, але реакція була швидкою: Бандеру кинули до в’язниці, де він просидів усю війну; заарештовано й розстріляно багато членів ОУН-Б. Таким чином ОУН була змушена піти у підпілля. Рейхскомісаріат України очолював Е. Кох у м. Рівному. Почалися репресії проти військових та євреїв. 180 концтаборів, де було знищено 850 тис. євреїв. Україна постачала 85 % продовольчих товарів для німців.

Остарбайтери — це українці та інші люди, яких вивозили до Німеччини та інших країн-союзниць Німеччини на примусові роботи.