60. Аграрна політика Столипіна в Україні, її економічні та політичні наслідки

Причини реформи:

1. прагнення царату відвернути селян від боротьби за поміщицькі землі і закріпити в них приватновласницькі настрої;

2. усвідомлення правлячими колами необхідності прискорення розвитку капіталізму в селі американським шляхом, усвідомлення того, що селянська община є гальмом на цьому шляху;

3. прагнення ліквідувати аграрну перенаселеність у європейській частині країни шляхом переселення найбільш революційної і вибухонебезпечної частини селян у східні райони Росії.

Заходи Столипіна:

1. указом від 9 листопада 1906 р. і законом від 14 червня 1910 р. селянам дозволили виходити з общини й отримувати землю в приватну власність. Тим самим руйнувалося общинне землеволодіння;

2. створення на селі хутірського домогосподарства;

3. проведення переселенської політики.

Здійснення реформи було покладено на губернські волостні землевпорядні комісії.

Хід реформи:

1. в Україні з 1906 по 1915 р. з общини вийшли 468 тис. дворів або 30,2 % від загальної чисельності общинних земель. Причому на Правобережжі і в Полтавській губернії общинне землеволодіння зникло зовсім;

2. у ході створення хутірських домогосподарств Столипін хотів утворити міцну мережу багатих господарів-куркулів, які б служили опорою самодержавству на селі. Проте досягти поставленої цілі не вдалося. В Україні на початок 1916 р. було створено 440 тис. хутірських домогосподарств (13 % від загальної чисельності);

3. для надання допомоги селянам у створенні хутірського господарства був створений Селянський поземельний банк, який скуповував поміщицькі землі і продавав селянам;

4. у ході проведення переселенської політики з України досить багато селян переїхало до Сибіру.

Підсумки реформи: 1) столипінська аграрна реформа після скасування кріпосного права в 1861 р. стала певним кроком на шляху перетворення феодальної монархії на буржуазну; 2) вона прискорила розвиток капіталістичних відносин на селі; 3) однак у цілому аграрна політика Столипіна не досягла поставлених цілей, оскільки реформа не встигла зруйнувати економічну основу феодальних відносин.

61. Причини і характер і світової війни

Війна велася між Троїстим союзом (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія) і Антантою (Росія, Англія, Франція). У ході війни до Троїстого союзу приєдналася Туреччина та Болгарія, до Антанті — Італія, Румунія, США.

Причини війни: 1) прагнення монополістичних об'єднань збільшити прибуток за рахунок військових замовлень, захоплення нових ринків збуту; 2) бажання всіх держав захопити нові землі, переділити колонії, і усунути конкурентів. Німеччина і США, зробивши економічний ривок на початку XX ст., були позбавлені колоній; 3) уряди воюючих держав прагнули відвернути увагу своїх народів від внутрішніх проблем, роз'єднати соціалістичні робітничі партії II Інтернаціоналу, а також трудящих усіх країн.

До основних економічних причин Першої світової війни можна віднести і бум виробництва, що підсилився, загострення конкуренції тепер уже не між окремими капіталістами, а між могутніми картелями, трестами, синдикатами і банками, що приводило до все частіших і руйнівних криз надвиробництва. У капіталістичному виробництві спостерігалася різка стрибучість, що вела до катастрофічних наслідків. Нерівномірність капіталістичного розвитку стала безумовним законом для економіки того часу. Ця нерівномірність загострювалася між окремими країнами і неминуче породжувала часте перегрупування сил між державами. У погоні за монопольно високим прибутком вони удаються до воєн. Через те, що вже наприкінці XІХ — початку XX століття вся територія земної кулі виявилася поділеною між капіталістичними державами, молоді імперіалістичні країни могли задовольнити свої прагнення тільки шляхом переділу світу. Такий переділ світу за умов капіталістичної приватної власності по «справедливості» неможливий. Постало питання про його насильницький переділ. А сила змінюється з ходом економічного розвитку. Після 1871 року німецька економіка підсилилася 3—4 рази швидше, ніж Англія і Франція, економіка Японії в 10 разів швидше, ніж Росії.

Характер війни був загарбницький і несправедливий з усіх боків (за винятком Сербії, яка не прагнула захоплювати нові землі, але першою буза захоплена австро-угорськими військами).

Приводом до війни стало вбивство австро-угорського ерцгерцога, слов'янофіла Франца Фердинанда і його дружини сербським націоналістом Гаврилом Принципом. Хід військових дій на території України призвів до розрухи господарського життя, що проявилося у відтоку робочої сили, пов'язаного з війною, спаду промислового і с.-г. виробництва. Погіршилося становище народних мас, що пояснювалося скороченням посівних площ, ростом податків, розладом грошового обігу (лише 15 % грошей було забезпечено золотом), найчастіше — втратою годувальника, голодом. Все це призвело до наростання робітничого і селянського рухів, виступів солдатських мас.