66. IV Універсал Центральної Ради та його історичне значення

Узгоджені дії російських радянських військ та місцевих більшовиків поставили національно-демократичну революцію перед загрозою поразки. Ситуацію ускладнювало існування на території УНР двох урядів, які однаково наполегливо заявляли про те, що вони українські та робітничо-селянські. Ініціатива у спробах роззброїти противника у військових операціях належала харківському уряду, і тому контрольована ним територія розширювалась. Коли війська Антонова-Овсієнка, який очолював наступ, наближались до міст, більшовицькі осередки на промислових підприємствах активізовувалися і нерідко, використовуючи червоногвардійські загони, піднімали збройні повстання.

Хоча тривалий час у середовищі української інтелігенції переважали автономістсько-федералістські погляди, надії на російську демократію, ситуація, що склалася, змусила керівництво Центральної Ради позбутися ілюзій щодо перетворення Росії на демократичну федеративну республіку. Байдужість багатьох до долі української державності, яка проявлялась під час наступу російських радянських військ, свідчила про слабкість національного руху і неспроможність керівництва повести за собою мільйонні маси населення. Більшовики Росії під федералістськими гаслами намагались здійснити свої імперські наміри. Формальне відокремлення від режиму більшовицької диктатури ставало першорядним завданням. До цього додавалася необхідність проводити самостійні мирні переговори з Німеччиною та її союзниками.

Зважаючи на ці обставини, а особливо на наступ більшовицьких військ на Київ, закритим засіданням Малої Ради, яке почалося 9 (22) січня 1918 р., було затверджено IV Універсал. Його текст було розроблено на основі проектів М.Грушевського, В.Винниченка, М.Шаповала.

У ніч на 12 (25) січня М.Грушевський оголосив IV Універсал. Проголошувалось, що влада в Україні належатиме тільки її народові, від імені якого виступатимуть Українські Установчі Збори. До їх зібрання мала правити Українська Центральна Рада та її виконавчий орган, який отримав назву Рада Народних Міністрів.

Одним з найголовніших завдань, які потребували вирішення в найближчий час і знайшли своє відображення в Універсалі, було укладення миру з Німеччиною та її союзниками. Для цього у Брест була відправлена мирна делегація.

В день проголошення IV Універсалу Центральна Рада прийняла Закон про національно-територіальну автономію. Право на автономію автоматично визнавалося за трьома найбільшими національними групами — росіянами, євреями і поляками. Білоруси, німці, чехи, молдавани, татари, греки і болгари могли одержати це право за умови, якщо їхні петиції у цій справі зберуть щонайменше 10 тис. голосів.

Мир із центральними державами і організація за їхньою допомогою оборони України стали реальним порятунком у ході війни з більшовиками. Лише проголошення незалежності могло вивести країну на шлях самостійної міжнародної політики. Цій меті служив IV Універсал Центральної Ради.

Прийняття Універсалу стало визначною подією в житті українського народу. Тривалий шлях боротьби завершився логічним результатом — проголошенням незалежності. Хоча в той час не вдалося відстояти самостійну українську державу і добра нагода відродження та закріплення своєї державності зазнала поразки, але ідея самостійної соборної України жила в душах кращих представників українського народу, надихала їх на боротьбу за незалежну Україну. Саме в цьому полягає головне історичне значення IV Універсалу Центральної Ради.

67. Боротьба за політичну владу наприкінці 1917 р., причини громадянської війни в Україні

У листопаді-грудні 1917 р. різко загострилася боротьба за владу в Україні. 4 грудня 1917 р. у Києві було скликано I Всеукраїнський з'їзд Рад селянських, робітничих і солдатських депутатів. Проте серед прибулих представників на з'їзд переважна більшість депутатів підтримувало лідерів УНР.

Більшовики зрозуміли, що вони у меншості і покинули з’їзд. Вони поїхали до Харкова. 24—25 грудня 1917 р. у Харкові відбувся I Всеукраїнський з'їзд Рад робочих, солдатських і селянських депутатів (від села не було жодного представника). Він проголосив на території Україні радянську владу. На з’їзді було обрано ЦВК Рад України, головою якого став член УСДРП Ю. Медведєв. 17-го грудня був затверджений радянський уряд України на чолі з М. О. Скрипніком, який звернувся до Раднаркому Радянської Росії з проханням про військову допомогу. Почалася збройна боротьба між Центральною Радою і більшовицькою радянською Росією.

26-го січня 1918-го загони колишнього підполковника М. А. Муравйова після обстрілу Києва з важких снарядів і бронепоїздів вступили до міста. Протягом трьох діб вони знищили не менше 3—5 тисяч киян, провадячи політику «червоного терору».

Проголошення у Харкові Радянської влади на Україні викликало:

а) активізацію діяльності місцевих Рад і організацій більшовиків; формування загонів Червоної гвардії;

б) із Росії прибули послані Леніним червоногвардійські загони Москви, Петрограда, матроси Балтійського флоту й ін. (понад 30 тис. чол.). Командуючим військами призначений В. Антонов-Овсієнко. У грудні 1917 — січні 1918 р. об'єднані сили Росії за підтримкою підпільних організацій установили радянську владу на більшій частині Лівобережної України.

ЦР має свою реакцію на дані події: 1) посилає в бій необстріляних добровольців, студентів і гімназистів; 2) намагаючись згуртувати населення, прискорено приймає закони (IV Універсал проголосив державну незалежність України на чолі з ЦР, націоналізував значні землеволодіння, вводив 8-годинний робочий день і т.п.).

26 січня 1918 р. після повстання робітників заводу «Арсенал» і наступу радянських військ був узятий Київ. 30 січня Радянський уряд із Харкова переїхав до Києва. ЦР переїхала до Житомира. Україна як колишня частина Росії знаходилася в стані війни з Німеччиною й Австро-Угорщиною.

На переговорах у Брест-Литовську інтереси України представляла Центральна Рада, що намагалася захистити від більшовиків Україну, тому підписала договір: 1) про введення на територію УНР німецьких і австро-угорських військ (450 тис.) для захисту від нападу з півночі; 2) про постачання продовольства і сировини німецькій армії.

Наслідки: у лютому-березні німецькі й австро-угорські частини вторглись в УНР і дійшли до Харкова і Ростова, відтиснувши сили Червоної Армії. УНР опинилась під тиском окупантів.

Причини громадянської війни на Україні: відсутність підтримки народом Центральної Ради (населення — проти німецьких військ, поміщики — проти націоналізації землі, фабриканти — проти 8-годинного робочого дня і т.д.).