29. Соціально-економічні відносини на Україні у складі Речі Посполитої

Повернення України до Польщі призвело до перевороту не тільки в політичному, але і господарському житті країни. Все суспільство починає перебудовуватися за західним зразком. Прямі господарські зв'язку стають тривкішими.

Станова система України. На відміну від поділу суспільства на класи застанова система ґрунтувалася на правах, обов'язках та привілеях, установлених юридично для кожного класу.

Дворянство — перший і головний із усіх станів, що сформувалися в XIV—XV століттях. Цей стан склали різноманітні соціальні групи. Найчисленнішими були нижчі прошарки шляхти. Усередині дворянського стану існували не лише економічні відмінності, але і соціальне тертя.

Міщани — жителі міст (особливий стан), що становили приблизно 10—15 % населення українських земель. Відповідно до Магдебургського права, усі жителі міст були рівні між собою. Проте насправді між городянами існували глибокі соціально-економічні відмінності. Багатії захоплювали всі посади та користувалися всіма привілеями міського самоврядування. Середній міський клас складався із дрібних купців і торговців. А робочий люд фактично був позбавлений усіх прав, оскільки не мав у місті ні власності, ні роду. Саме городяни в етнічному відношенні були найбільш різнорідною частиною населення того часу.

Селяни відрізнялися одне від одного особливими правами. Своє єдине право користуватися землею селянин відпрацьовував на панщині або сплачував феодалу оброк. Панщина рідко перевищувала 14 днів на рік. Виконуючи регулярно всі умови, селянин міг сам розпоряджатися своїм земельним наділом (заповідати або продавати). Ставши частиною Речі Посполитої, Україна потрапила у сферу стимулюючого впливу Заходу. У той же час у самому соціально-економічному устрої Речі Посполитої існували гострі проблеми та протиріччя.

У результаті зернового буму економіка України (як і Польщі) стає незбалансованою, однобокою: майже вся господарська дільність зосереджується в аграрному секторі, а міста та промисловість вступають у смугу застою. Порушення економічної рівноваги супроводжувалося наростанням соціальної напруженості.

30. Зародження українського козацтва та його суспільно-політична організація

Українське козацтво зародилося давно. Деякі історики вважають, що воно боролося з ордами печенігів та половців ще в XI—XIII ст., однак письмові згадки про нього датуються 80—90 рр. XV ст.

Козаки освоювали незаселені українські степи за Дніпровськими порогами. На ці простори не поширювалася влада ні польсько-литовських, ні татаро-турецьких загарбників. На цих землях, а згодом на всій території України утворився новий стан вільних людей — запорозьке козацтво. У такому середовищі, де свободу цінували понад усе, вироблялися демократичні принципи співжиття, що з часом заклали основи козацької республіки, до речі, однієї з перших республік в Європі. Отже, козаччина розвивалась органічно, як результат особливих умов українського життя XV—XVI ст. на степовому порубіжжі з агресивним татарським Кримом, султанською Туреччиною та польсько-литовською Річчю Посполитою.

Запорозька Січ поступово перетворювалася на своєрідну державу, контролюючи значні території, утримуючи багатотисячну армію, адміністративний апарат. Січовики мали символіку: прапори, гімни, герби. Столицею Запорозької Січі була могутня фортеця, оточена гістрокілом, в заборолах якого встановлено гармати. На центральній площі стояли церква, скарбниця, військовий арсенал, майстерні. Навколо них — курені-казарми, в яких жили запорожці. Козаки вибирали свою старшину — гетьмана, кошового отамана, курінних отаманів — вільним, демократичним голосуванням. Збройні сили складалися з таких родів військ: піхота, кіннота, артилерія та морський флот. Завдаючи відчутних ударів туркам і татарам на суші й на морі, запорожці стали відомими в Європі, їх запрошували на військову службу правителі Австрії, Англії, Франції, Іспанії. Так за порогами Дніпра проходив процес відродження української держави.

У Запорозькій Січі існувала постійна школа лицарського військового мистецтва. Сюди збиралися відважні юнаки з усієї України і навіть інших країн. При січовій церкві діяла загальноосвітня школа. Командний склад низового війська, як правило, був високоосвіченим. Полковники, сотники, чимало рядових козаків закінчували Києво-Могилянську академію або інші вищі чи середні навчальні заклади. На Запорожжі існувало суворе законодавство, що не допускало будь-яких аморальних вчинків. Нещадно викорінювалися злодійство, розбій, конокрадство. Не було місця в цьому товаристві зраді, боягузтву, підлості, шахрайству. Найтяжчою карою для запорожця було вигнання його з ганьбою із коша. Все тут відбувалося на добровільних засадах: прийняття в січове братство і виключення з нього порушників усталених норм правопорядку.

Польські королі, не маючи сили підпорядковувати собі запорозьке козацтво, намагалися залучити його до власних військових формувань.

Наприкінці XVI — на початку XVII ст. українське козацтво стало вирішальною силою суспільства. Воно не обмежувало захистом України від татаро-турецької агресії, але цілеспрямовано, вперто бореться за соціальні й національні права свого народу.