40. Соціально-економічний розвиток Лівобережної України у складі Росії у іі пол. 18 ст.

Основою української економіки було сільське господарство. Його розвиток у різних регіонах відбувався нерівномірно, але найбільш успішно на Лівобережній і Слобідській Україні. Широко культивувалися жито, пшениця, ячмінь, просо, гречка, горох, із середини XVIII ст. — картопля. Розвиток товарно-грошових відносин призвів до розширення посівів технічних культур — тютюну, льону, коноплі, наприкінці XVIII сторіччя — цукрового буряку і соняшнику. Для одержання високих прибутків поміщики розвивали пов'язані із сільським господарством виробництва. Особливо багато будувалося млинів. Широко розвинутим було виробництво пшеничної горилки, у 1750 р. у кожному полку було в середньому 50 винокурень.

Високого рівня досягло тваринництво. Десятки кінних заводів розводили чистокровних скакунів.

Зміни в господарському житті яскраво виявилися в мануфактурному виробництві, що розвивалося на базі дрібних селянських промислів і міського ремесла. Яскраво виражені риси мануфактури мали Бахмутська і Торська солеварні. У другий половині XVIII ст. мануфактурними були металургійне виробництво, текстильна промисловість. Далеко за межами України були відомі Топольська мануфактура по виробництву полотна, сукняні мануфактури в Бутурліні та Нових Млинах, шовковий завод у Новій Водолазі, Шосткінський пороховий завод.

На Лівобережжі і Слобожанщині в XVIII ст. продовжується розростання міст, що є центрами зосередження ремесла, промислів, торгівлі, а згодом і мануфактурного виробництва. З 1785 р. на Україні вводиться загальнодержавна система керування містами. Ремісники об'єднуються в цехи, на чолі яких стоять управи з виборним головою. У містах обирається міське самоврядування — міські голови, бурмістри, ратмани, старости, члени магістрату. Міське населення складалося з патриціату (дворяни, чиновники, багаті купці, духівництво, промисловці), середніх прошарків (цехові ремісники, козаки, міщани) і бідноти (позацехові ремісники, робітники, дрібні торговці).

У міру розвитку різноманітних галузей сільського господарства, ремесел і промислів, росту міст, розширювалися торгові операції купецтва, частини поміщиків і заможних селян. У XVIII ст. торгівля зосереджувалася на ярмарках і базарах. На Лівобережній Україні в кінці XVIII в. збиралося 390 ярмарків, а на Слобожанщині — 219. Найзначніші з них були в Ніжині, Сумах, Харкові, Чернігові, Києві, Переяславі. Продавали зерно, тютюн, худоба, вовну, шкіри, мед, віск, сукно, горілку, полотно, гончарні та дерев'яні вироби, чоботи і т.д. З-за кордону в Україну ввозилися сукна, оксамит, шовк, ювелірні вироби, вино, папір. У зовнішній торгівлі помітну роль відігравали грецькі купці, в яких у Ніжині було своє братство і магістрат.

Негативно впливала на розвиток економіки неупорядкованість правової сфери. Так, до другої половини XVIII сторіччя у законодавстві Російської імперії був відсутній навіть сам термін «власність», аж до 1785 р. у користуванні нерухомістю й у системі спадкування існувало багато невиправданих обмежень. Тільки в 1729 р. був виданий перший вексельний указ. У XVIII в. соціальний лад Лівобережної України був змінений відповідно до ладу сусідніх земель. Із виникненням у Гетьманщині дворянської верхівки селяни знову стали фортечними, а козаки своїм статусом зрівнялись із селянами. На Правобережжі відновила свій режим польська шляхта, і впровадила старі порядки.