20. Зовнішня політика та значення Галицько-Волинської держави для українського народу

Будучи безпосереднім спадкоємцем Київської Русі, Галицько-Волинське князівство відіграло надзвичайно важливу роль в історії українського народу:

• зберегло від завоювання та асиміляції південну та західну гілки східного слов'янства, сприяло їхній консолідації та усвідомленню власної самобутності;

• стало новим після занепаду Києва центром політичного та економічного життя;

• модернізувало давньоруську державну організацію;

• розширило сферу дії західноєвропейської культури, сприяло поступовому подоланню однобічного візантійського впливу;

• продовжило славні дипломатичні традиції Київської Русі, ще 100 років після встановлення золотоординського іга представляло східнослов'янську державність на міжнародній арені.

Можна вважати, що Галицько-Волинське князівство було формою і опорою української державності, православної церкви, спадкоємицею традицій Київської Русі. На фоні занепадаючого Києва Галицько-Волинське князівство на ціле століття продовжило існування державної організації та стало головним політичним центром України до середини XIV ст. Об'єднуючи в основному українські землі, Галицько-Волинське князівство сприяло збереженню в українців почуття культурної та політичної ідентичності, зберегло значну частину українських земель від постійних нападів монголо-татар, стало останнім бастіоном, що захистив Західну Європу від татарської навали, продовжило і розвинуло тенденції орієнтації українців на Європу. Галицько-Волинська держава стала центром економіки та торгівлі українських земель тієї доби.

У Галицько-Волинській державі розвивалася внутрішня і, особливо, зовнішня торгівля. З іноземними державами князь вів переговори сам або через своїх послів. Керував країною за допомогою намісників — тисяцьких, які відали округами, так званими «тисячами».

На торжках великих і малих міст можна було купити сільськогосподарські продукти, ремісничі вироби, зарубіжні товари. На експорт купці вивозили шкіри овець, хутро лисиць, бобрів, куниць, ремісничі та художні вироби, хліб. Із Литви завозили продукти лісового господарства — мед, хутро, з чорноморських країн — вино, шовк, дорогі тканини, прянощі, південні фрукти, золото, срібло, ювелірні вироби, із Заходу — сукно (з Фландрії), оселедці. Княжі грамоти стверджують, що державні скарбниці, тобто митниці, були в таких великих містах: Холмі, Львові, Галичі, Володимирі, Луцьку, Перемишлі, Києві, Бересті (Бресті), Ковелі, Шумську.

Галицько-Волинська держава посідала чільне місце серед країн Європи. Юрій (Болеслав) домігся від Константинопольського патріарха дозволу на відкриття у 1303 р. Галицької митрополії. Налагоджував мирні стосунки з сусідами, дбав про добробут країни, її культурний розвиток.

21. Культура Галицько-Волинської Русі

Важливими осередками духовної культури Галицько-Волинської Русі були міста Галич, Луцьк, Звенигород, Володимир-Волинський, Перемишль, Холм і Львів. Саме через Львів проходив торговельний шлях із Німеччини, Чехії та Польщі до Києва і міст Волині, а також до гирла Дністра, Сурожа (Судака) та Кафи (Феодосії) в Криму.

Міста Галицько-Волинської Русі стали значними центрами літописання та книгописання. Найвизначнішою пам'яткою літератури даного періоду є Галицько-Волинський літопис (кінець XIII ст.), у якому відображені події політичного і культурного життя Галицько-Волинської Русі від 1201 до 1291 року.

Літопис складався при дворі Данила Галицького, а згодом його племінника Володимира Васильковича. Одним із авторів першої частини літопису вважають княжого печатника Кирила.

У канцелярії князя Данила працювали писарі, що вели дипломатичне листування, готували тексти грамот, стиль яких у наступні часи закріпився у Великому князівстві Литовському. Грамоти князя Юрія II, боярина-правителя Дмитра Детька, львівського воєводи Якші Блотишевського написані виразним письмом, їхній текст складений за всіма середньовічними правилами, що регламентували написання документів.

До пам'яток писемності Галицько-Волинської Русі XII—XIV ст. належать Христинопільський апостол, Бучацьке, Галицьке, Холмське Євангелія, переписані ченцем Васильком при дворі Лева Даниловича. У Галичі працював "мудрий книжник» Тимофій, книжник і філософ волинський князь Володимир Василькович сам переписував книги, мав велику бібліотеку, близько 36 книг заповідав церквам Волині. У м. Володимирі-Волинському була складена нова редакція Кормчої книги — збірки церковних та світських правових норм, що поширювалися на Україні та в Білорусі. Центрами переписування книг були Онуфріївський та Святоюрський монастирі у Львові. Зростанню ролі церкви у поширенні освіти сприяло утворення в 1303 р. Галицької митрополії, яка, незважаючи на її неодноразові скасування та відновлення, існувала протягом XIV ст.

Галицько-Волинська архітектура органічно поєднувала візантійсько-київську просторову композицію з елементами західноєвропейського романського стилю, що підтверджує наявність пілястр, груп напівколон, аркатурних поясів тощо. На жаль, архітектурних пам'яток періоду Галицько-Волинського князівства збереглося небагато. З монументальних будівель Львова можна назвати Миколаївську хрестовокупольну церкву з півкруглою апсидою, П'ятницьку церкву, згодом перебудовану, а також костьол Хрестителя. Традиційно вважається, що його будував князь Лев Данилович для своєї дружини — угорки Констанції. До княжого періоду належать і такі шедеври архітектури Галичини та Волині, як білокам'яні храми в Перемишлі, церква Пантелеймона в Галичі, Святоіванівський собор у Холмі, Спаський монастир поблизу Самбора.

Видатними пам'ятками образотворчого мистецтва XIV ст. є ікони «Юрій Змієборець» зі с. Станилі поблизу Дрогобича та «Архангел Михаїл у діяннях», створена у селі Сторонна . Для них характерні пластичність форм, відчуття простору, нахил до асиметричної побудови композиції, багата кольорова гама.

Про високий рівень живопису Галицько-Волинської Русі свідчать мініатюри, що збереглися в окремих рукописах того часу. Колористична вишуканість притаманна мініатюрам Галицького Євангелія (кінець XII ст.), які, на думку дослідників, за майстерністю виконання не поступаються візантійському малярству доби Палеологів.

Культура Галицько-Волинської держави справила великий вплив на подальший культурний розвиток України. Наприкінці XIV ст., коли окремі частини Галичини і Волині були загарбані польськими та литовськими феодалами, культурні традиції Галицько-Волинської Русі відіграли істотну роль у збереженні національної культури.

22. Соціально-економічні та політичні передумови феодальної роздробленості Київської Русі

Феодальну роздробленість спричинила низка чинників:

1. Великі простори держави та етнічна неоднорідність населення.

Русь простягалася на значну територію, що, залежно від обставин, могло бути або свідченням державної могутності, або ж джерелом слабкості. Великий князь ще не володів достатньо міцним, структурованим і розгалуженим апаратом влади, не мав розвинутої інфраструктури (транспорт, дороги, засоби зв'язку та ін.) для ефективного здійснення своїх владних повноважень на такій величезній території.

2. Зростання великого феодального землеволодіння. Розвиток продуктивних сил, утвердження феодальних відносин сприяли появі та зміцненню великого землеволодіння. Базуючись на натуральному господарстві, в основі якого лежала замкнутість, велике землеволодіння посилило владу місцевих князів і бояр, створило передумови для розгортання процесів формування економічної самостійності та політичної відокремленості давньоруських земель.

3. Відсутність чіткого незмінного механізму спадкоємності князівської влади. Тривалий час (майже до 30-х років XX ст.) серед істориків панувала думка про те, що основною причиною роздробленості є порушення принципів престолонаслідування.

Спочатку на Русі домінував «горизонтальний» принцип спадкоємності князівської влади (від старшого брата до молодшого, а після смерті представників старшого покоління — від сина старшого брата до наступного за віком). Помітне збільшення чисельності нащадків Володимира Святославича та Ярослава Мудрого зумовило той факт, що вже наприкінці XI ст. деякі з них, виходячи з власних інтересів, енергійно почали виступати за «отчинний», або «вертикальний», принцип (від батька до сина).

4. Зміна торговельної кон'юнктури, частковий занепад Києва як торгового центру, поява поліцентрії у зовнішній торгівлі.

Наприкінці XI ст. половецькі кочовища перерізали торговельні шляхи до Чорного та Каспійського морів. Крім того, серйозного удару транзитній торгівлі Київської Русі було нанесено двома подіями світового значення: по-перше, слабіюча Візантія 1082 р. за поміч у війні з Сицилією дала дозвіл Венеції торгувати без мита і мати свої порти на території Візантійської Імперії; по-друге, хрестові походи відкрили для італійських, французьких та німецьких міст морський шлях на схід, безпосередньо зв'язали Західну Європу з Малою Азією, Візантією.

5. Посилення експансії степових кочівників. Лише половці, як свідчать літописи, у період з 1055 до 1236 р. здійснили 12 великих нападів на Русь, майже стільки ж широкомасштабних походів у відповідь організували руські князі. До того ж за цей час половці понад 30 разів брали участь у міжусобних князівських війнах.

Період феодальної роздробленості — закономірний етап у розвитку суспільства, адже роздробленість не особливість Київської Русі, а загальноєвропейська тенденція.

Саме у цей час відбулося остаточне формування феодальної системи (чітко визначилися права феодалів та повинності селян, завершився процес становлення феодально-станової ієрархії, склався і вдосконалився державний апарат тощо). Роздробленість структури політичної влади було цілком логічним і природнім наслідком феодальних відносин: роздробленій формі земельної власності відповідає така ж форма держави і така ж структура влади.