57. Політичні партії та суспільні рухи в Україні на початку хх століття

Поява політичних партій стала проявом політичного та соціального розвитку суспільства, зумовлювалася складними національно-визвольними і класовими процесами в Україні. Ці партії діяли, як правило, нелегально. В умовах жорсткого гніту російського царату не допускалось легальне існування будь-яких громадських об’єднань, діяльність яких не відповідала інтересам абсолютизму.

Україна на початку ХХ століття була складовою частиною двох імперій: Російської, до якої входили землі на схід від р. Збруч, та Австро-Угорської, до якої ввійшли Галичина, Буковина та Закарпаття. У Росії проживало понад 20 млн. українців, у Галичині — 3 млн., на Закарпатті — 0,5 млн., а в Буковині — 300 тисяч.

Важливою складовою суспільного життя в Україні початку ХХ століття був національний рух. Його новими рисами були:

• переростання українського культурно-просвітницького руху в рух політичний;

• посилення земсько-ліберальної опозиції владі.

Ліберально-демократичний рух у Наддніпрянській Україні розвивався головним чином у рамках земських установ, де працювали представники інтелігенції: службовці, вчителі, лікарі, статисти, агрономи та інші фахівці. Рух поступово набирав загальнонаціонального характеру. Зокрема, проводилися масові заходи за участю широких верств української інтелігенції: урочисте відкриття в Полтаві 1903 року пам’ятника І. Котляревському, відзначення 35-річчя творчої діяльності М. Лисенка та І. Нечуя-Левицького, що сприяло зростанню національної свідомості.

У 1900 році виникає перша політична партія в Наддніпрянській Україні — Революційна українська партія (РУП). Вона об’єднала різні покоління й верстви українців у боротьбі за національне та соціальне визволення, мала 7 організацій у Києві, Харкові, Полтаві, Лубнах, Прилуках, Ніжині, Катеринославі та закордонний комітет у Львові. У складі РУП діяло кілька фракцій. Більшість членів цієї партії на чолі з М. Поршем, В. Винниченком, С. Петлюрою вважали, що партія за складом повинна бути суто національною.

У 1904 році РУП остаточно розпалася. Частина її членів на чолі з М. Мелевським та О. Скоропис-Йолтуховським утворила «Спілку» (Український соціал-демократичний союз). Вони прагнули, щоб партія представляла всіх робітників України, незалежно від їхньої національності. Інша частина, серед лідерів якої були В. Винниченко, С. Петлюра, М. Порш, утворила у грудні 1905 року Українську соціал-демократичну робітничу партію (УСДРП). До її програми було внесено ідеї національно-територіальної автономії України у складі демократичної Російської республіки, ліквідація приватної власності, передачі великих підприємств та земельних маєтків у власність місцевим органам самоврядування. Конфіскація поміщицьких земель не передбачалася.

Серед загальноросійських партій, які мали свої комітети в Наддніпрянській Україні, слід відзначити Російську соціал-демократичну робітничу партію (РСДРП), партію соціалістів-революціонерів, партію ліберального спрямування — конституційних демократів (кадетів) та Союз 17 жовтня («октябристи»).

В Україні діяли також партії інших соціальних меншин. Серед них слід відзначити польську («Польська партія соціалістична») та єврейську («Бунд»).

Таким чином, в Україні на початку ХХ століття український національний рух вийшов за культурно-освітні межі і набув політичного спрямування та певної організованості.