13. Лексикографія. Поняття про словник, словникову статтю. Основні словники української мови. Енциклопедичні словники.

Українська лексикографія — розділ українського мовознавства, що займається створенням словників та опрацюванням їх теоретичних засад. Лексикографія — це наука, що займається розробкою теоретичних проблем укладання словників і упорядкуванням та описуванням різного роду словникових матеріалів. Лексикографія — розділ мовознавства, пов'язаний зі створенням словників та опрацюванням їх теоретичних засад. Відповідно до цього виділяють практичну і теоретичну лексикографію. Лексикографія виникла з практичних потреб пояснення незрозумілих слів. Отже, словник — зібрання слів (а інколи морфем, словосполучень), розташованих у певному порядку (алфавітному, гніздовому та ін.), в якому з'ясовується значення мовних одиниць, наводиться різна інформація про них або переклад на іншу мову чи подаються відомості про предмети, що визначаються словами. Залежно від призначення розрізняють словники енциклопедичні і лінгвістичні, або філологічні. Словникова стаття — стаття, що описує слово, словосполучення, їх значення, приклади вживання у словнику.

Типи словників:

• Перекладнi словники – до кожного слова, яке перекладається, подається відповідне слово (словосполучення) іншої мови.

• Тлумачні словники – словник, що подає лексико-фразеологічний склад мови з поясненням значення, граматичних та стилістичних особливостей уживання реєстрових одиниць.

• Етимологічні словники – це словник, який містить інформацію про історію слів, а іноді й морфем, тобто інформацію про фонетичні і семантичні зміни, які з ними відбулись

• Словники синонімів, антонімів, паронімів – подають згруповані в ряди слова-синоніми, антоніми, пароніми.

• Орфографічні словники – подають нормативне (загальноприйняте) написання слів.

• Орфоепічні словники - словник, що містить у собі інформацію щодо правильної вимови слів та їх граматичних форм.

• Словник іншомовних слів – дається пояснення слів і термінів іншомовного походження,що ввійшли до словникового запасу УЛМ.

• Фразеологічні словники – пояснюється значення і вживання стійких сполучень слів.

• Діалектні – з’ясовуються значення і межі поширення діалектних слів незалежно від того, відомі вони в літературній мові чи ні.

В енциклопедичних словниках подаються відомості про предмети, явища, історичні події, видатних політичних діячів, провідних вчених, діячів культури, про різні поняття, які позначаються тими чи іншими словами.

Енциклопедичні словники фіксують і пояснюють не слова, а пов'язані з тими чи іншими словами (як назвами відповідних явищ) відомості з різноманітних ділянок знання, мистецтв, виробництв, політичного життя тощо. Є енциклопедичні словники загальні, або універсальні (тритомний «Український радянський енциклопедичний словник», 1986—1987 рр.) і галузеві, або спеціальні («Українська літературна енциклопедія», Т.1, 1988 р.).

14. Слово як об’єкт морфемного та словотворчого аналізу. Морфеміка української мови. Типи морфем. Основні зміни в морфемній будові слова: опрощення, пере розклад, ускладнення.

МОРФЕМНИЙ АНАЛІЗ СЛОВА — це поділ слова на значущі частини, з яких складається слово. Морфемний аналіз слів виконувати в такій послідовності:

1) з’ясувати, що означає аналізоване слово;

2) встановити, до якої частини мови воно належить;

3) встановити, яка форма (змінна чи незмінна) аналізується;

4) у змінному слові визначити флексію й основу, пам’ятаючи, що:

а) не завжди флексія стоїть в абсолютному кінці слова (пор. п’ятисот, дивляться, ходи-но);

б) не завжди флексія позначається окремою буквою (пор.: гай - гаї, соловей — солов’ї)

в) змінне слово може мати нульову флексію (вікон, рук, материн)

5) визначити характер основи (вона може бути похідною і непохідною), вичленувати службові морфи шляхом зіставлення одно- корінних і одноструктурних слів; закінчувати аналіз основи знаходженням кореня.

Морфемний розбір — розбір, покликаний поглибити знання про значущі частини слова — корінь, суфікс, префікс, закінчення та ін. афікси, розширити уявлення про морфемний склад самостійних і службових слів, створити ґрунт для засвоєння багатьох орфографічних правил, вивчення морфології і синтаксису.

При морфемному розборі у змінюваних словах виділяють основу й закінчення. В основі виділяють наявні морфеми: корінь, суфікс, префікс; з'ясовують морфонологічні зміни на стику морфем. У незмінюваних словах визначають морфемний склад і походження (прислівник), у службових словах — особливості будови і похідність (прийменник — простий, складний чи складений; первинний чи похідний, від прислівника чи іменника; сполучник — простий чи складений).

Словотворчий аналіз. Морфеміка — розділ мовознавства, що вивчає поділ слова на морфеми, вичленування морфів у слові, аломорфію морфеми, межі аломорфії, перетворення на морфеми, швах, спрощення, перерозклад у морфемі, ідентифікацію морфем, їхню структурну, дистрибутивність, функціональну класифікацію.

В українській мові виділяють такі морфеми: корені (основна значуща частина слів), афікси, префікси , постфікси, суфікси, флексії або закінчення, інтерфікси (службові морфеми, що не мають власного значення, і слугують для зв’язування коренів у складних словах — водоспад). Афікси в українській мові можуть бути словотворчими та словозмінними (писати / написати у дієсловах доконаного та доконаного видів, високий, вищий, найвищий у прикметниках).Розрізняють такі типи історичних змін у морфемній структурі слова: спрощення, перерозклад, ускладнення, декореляція.

1.Спрощення -- це зміна у морфемній структурі слова, в результаті якої у процесі розвитку мови похідна основа, що мала в своєму складі афікси, перетворюється на непохідну, кореневу, наприклад: дар (порівняйте давнє да-р-ь - да-ти).Розрізняють повне і неповне спрощення. При повному спрощенні відбувалося цілковите злиття афіксальних морфем з кореневою. Так, у сучасних неподільних основах прикметників стар-ий, добр-ий, хитр-ий лише шляхом порівняльно-історичних зіставлень можна виділити давній суфікс -р- зі значенням великої міри ознаки, яку виражав корінь. При неповному спрощенні окремі сліди колишньої похідності зберігаються і їх можна помітити: корінь та афікси розпізнаються, хоча вже втратили своє значення.

Розрізняють спрощення у трьох позиціях -- злилися в одну кореневу морфему: корінь і суфікс; префікс і корінь; префікс, корінь і суфікс.

а) Корінь + суфікс: одноморфемні тепер основи в іменниках мил-о, шил-о, рал-о і под. колись були морфемно подільними.

б) Префікс + корінь: закон (від префікса за- + корінь кон- (кін-), первісне конь -- «межа, кордон, кінець»), призьба (від при- + ізба), окорок (від о- + первісне корок -- «нога»).

в) Префікс + корінь + суфікс: у слові наперсток маємо новий корінь, що утворився внаслідок злиття трьох давніх морфем: префікса на-, кореня перст- і суфікса -ок; непохідне слово подушка є результатом злиття префікса по-, кореня душ- (дух -- «дути») і суфікса -к-а, отже, подушка буквально--«надута»; завтра(від за- +утр- + закінчення родового відмінка -а).

2. Перерозклад – це історична зміна морфемних меж у складі слова; такий мовний процес, у результаті якого в складі похідного слова змінюються межі між твірною основою і словотворчим афіксом внаслідок переходу звукового елемента однієї морфеми до сусідньої морфеми. Так, наприклад, збільшився звуковий обсяг закінчень у словах рук-ам, вод-ам, земл-ям (порівняйте: давнє рука-мь, вода-мь, земля-мь).

3.Ускладненням називається мовний процес, протилежний процесу спрощення, в результаті якого слово простої, неподільної морфемної структури перетворюється у слово з подільною структурою; тобто одна морфема поділяється на дві.

Явище це спостерігається, як правило, у словах іншомовного походження. Так, наприклад, слово трамвай в українській мові одноморфемне і стало базовим для похідних слів трамвайний, трамвайчик. В англійській мові, звідки запозичене, -- складне (трем -- «вагон», вей -- «дорога»).

4. У морфемній будові слова можливі зміни, які не порушують зовнішньої І структури слова, тобто не змінюють їх звукового складу і кількості складу 1 морфем. Таке явище називається декореляцією. Декореляція -- це зміна характеру і значення морфем та їх співвідношень у слові при збереженні ним первісної кількості і порядку морфем.