3.Фонетика і фонологія. Система фонем сулм (голосні фонеми, їх класифікація; приголосні фонеми, їх класифікація).

Фонетика – це розділ мовознавчої науки, в якому вивчається звуковий склад мови у зв’язку зі смисловою роллю її звуків. В розділі «Фонологія» вивчаються звуки мови з погляду їхньої смислової функції, тобто здатності виражати людську думку.Одиниці фонетики: звук (фонема), склад, наголос, інтонація.Фонема – найменша звукова одиниця мови, яка служить для творення і розрізнення слів та їх форм.Українська мова має 38 фонем: 6 голосних, 32 приголосних.Голосні звуки – це звуки людської мови, в основі яких лежить голос.

Піднесення Ряд	передній	середній	Задній
Високе	і		<у>
Високо-середнє	и
Середнє	е		<о>
Низьке			а

За участю губ розрізняють лабіалізовані і не лабіалізовані. Лабіалізовані – голосні, при у творенні яких губи більше чи менше заокруглюються і висовуються вперед.Приголосні – це звуки мови, які вимовляються з певними перепонами з боку мовних органів у ротовій порожнині і характеризуються наявністю шуму, що утворюються під час вимови.

Звучність

Спосіб творення

Участь голосу

Місце творення

Губні

Передньо-язикові

Середньо-язикові

Задньо-язикові

Глоткові

Шумні

проривні

глухі

п

т, т’

к

дзвінкі

б

д, д’

ґ

щілинні

глухі

ф

с, ш, с’

х

г

дзвінкі

з, ж, з’

африкати

глухі

ц, ч, ц’

дзвінкі

дз, дж, дз’

Сонорні

зімкнено-прохідні

носові

м

н, н’

плавні

л, л’

Щілинні

в

й

Дрижачі

р, р’

За палаталізацією (твердістю – м’якістю):м’які: й; пом’якшені: д′, т′, з′, с′, р′, н′, л′, дз′, ц′; напівпом’якшені: б’, п’, в’, м’, ф’; ж’, ч’, ш’, дж’; ґ’; к’, х’; г’.

4.Основні фонетичні одиниці мовлення: звук, склад, фонетичне слово, фраза. Фонетична і фонематична транскрипція.

Звук – найменша, неподільна мовна одиниця. Розрізняють 3 аспекти вивчання звуків мови:1) артикуляційний;2) акустичний;3) соціальний (функціональний).Артикуляційний аспект передбачає дослідження роботи мовних органів у процесі творення звука. Артикуляцією називаються рухи та відповідні їм позиції органів мовлення, пов‘язані з вимовою того чи іншого звука. У творенні мовних звуків беруть участь: органи дихання (легені, бронхи, трахея), гортань і три надгортанні порожнини (ротова, носова, глоткова). За акустичними ознаками звуки поділяються на тони і шуми.

Тони виникають внаслідок періодичних коливань повітря. Шуми в наслідок неперіодичних.Склад – це найменший відрізок мовлення, що складається з голосного, до якого можуть додатися один або кілька приголосних. У слові стільки складів, скільки у ньому голосних (ó|сінь). Склад, що закінчується голосним звуком – відкритий, приголосним – закритий, прикритий по­чинається з приголосного (та, він), неприкритий — з го­лосного (от). Фонетичне слово – це або одна словоформа, що несе на собі наголос, або сполучення в потоці мовлення ударної словоформи із сусідньою ненаголошеною словоформою (рідше – із двома ненаголошеними словоформами).Фрази-це основна одиниця мовлення, яка має смислову цілісність та інтонаційну структуру. Часто фраза дорівнює реченню, але також це може бути одне слово, вигук, частина речення або ж кілька речень об'єднаних у процесі мовлення, наприклад: "Хóчу спáти.

Фонетична транскрипція фіксує всі відтінки звуків, незалежно від їхньої ролі у фонологічній системі мови. Для точного транскривування всіх фонетичних особливостей використовують систему діакритичних знаків:

[ ] – записується слово;

[е^и], [и^е], [о^у] – позначення голосних в деяких ненаголошених позиціях;

[у]>[і] – позначення нескладотворчих голосних;

[н'] – скісна риска вгорі праворуч вказує на пом’якшення приголосних;

[ж’], – апостроф угорі праворуч вказує на напівпом’якшення приголосних;

[н:], [с:], [ж:] – двокрапка вказує на подовження приголосного;

[дж] – позначення африкат;

[́а] – риска вгорі над буквою, нахилена праворуч, є знаком наголосу;

/ – позначення невеликої паузи у реченні;

// – тривала пауза.

У фонетичній транскрипції відсутні розділові знаки; усі без винятку слова пишуться з малої літери; увесь фонетичний запис береться у квадратні дужки.Фонематична транскрипція застосовується для передачі фонемного складу слова. Фонематична транскрипція — спосіб запису живого мовлення з метою передавання тільки фонемного складу слів без відтінків, зумовлених різними фонетичними умовами, називається фонематичною транскрипцією, наприклад: /вітром/ - [в’ітр^оом]. Вимоги: текст береться у скісні дужки, кожна фонема, незалежно від позиції, позначається одним і ти же знаком. Ставиться знак наголосу над голосним. Позначаються паузи.