33. Лінгвістична характеристика службових слів і вигуків.

Службові слова, неповнозначні (систематичні слова — вільні морфеми, що інтонаційно об'єднуються зі словом, словосполученням чи реченням і виражають, подібно до словотвірних і словозмінних (флексійних) зв'язаних морфем, різні стосунки між повнозначними словами й реченнями, об'єднуючи їх або надаючи їм різних значеннєвих відтінків. До С. с. в українській мові належать прийменники, сполучники й частки.

Прийменник – це службове слово, яке разом із формою непрямого відмінка іменника, деяких числівників та займенників виражає відношення між предметами або відношення дії, стану, ознаки до предмета. Роль прийменника полягає у диференціації значень відмінкових форм: жити у місті, стежка до виноградика, хвилювати до глибини душі. Абсолютна більшість прислівників – багатозначна. Для значення прислівника особливу вагу має лексична семантика головного слова.

Сполучником називається службове слово, за допомогою якого поєднуються члени речення та окремі речення. Пр.: Вийшли з хати батько й мати в садок погуляти. Сполучники як і прийменники не мають самостійно вираженого лексичного значення. Вони виражають смислові стосунки між однорідними чи зіставлюваними членами речення чи частини складного речення. Існують однозначні й багатозначні сполучники. Перші виконують тільки безпосередню функцію сполучника – зв’язувати слова й речення: і, але, хоч. Багатозначні – ті, які можуть виступати то сполучниками, то повнозначними частинами мови (що – займенником).

Частки – це службові слова, які надають словам і реченням додаткових відмінків чи служать засобом творення нових слів.

Вигуки – не належать ні до повнозначних, ні до службових частин мови, а стоять окремо. Вони виражають почуття, емоції, волевиявлення мовця не називаючи їх. Від повнозначних частин мови вигук відрізняється тим, що нічого не називає, а від службових тим, що не пов’язує інші слова і сам із ними граматично не зв’язаний.

Слова, що об'єднуються цією частиною мови, поділяються на:

1) власне вигуки;

2) звуконаслідування.

34. Синтаксис. Типи синтаксичних одиниць і визначальні формальні і семантичні принципи їх виділення: словосполучення, просте та складне речення.

Синтаксис(від гр.syntaxis-побудова, поєднання): 1)розділ граматики,що вивчає систему синтакс.одиниць і правила їх функ-ня;2)сукупність наявних в мові синтак. одиниць, синтаксичних зв’язків між ними.

Синтаксичною конструкцією нижчого порядку виступає словосполучення: цікаве оповідання, мамина пісня. Словосполучення синтаксична конструкція, утворена двома чи більшою кількістю компонентів, поєднаних підрядним або сурядним зв'язком.

Типи словосполучень визначаються на основі синтаксичних зв.:

1. підрядні – конструкції утворені 2 чи більшою кількістю компонентів на основі підрядного зв’язку;

2. сурядні – компоненти, яких одно правні, одно функціональні при перенесені їх у структуру речення: Наталя і Марина.

( підрядні – утворюються поєднанням компонентів неоднакової синтакс. природи жовте листя; сурядні, форм.(способів) синт. зв..

Словосп. компоненти, якого поєднані формою підрядного зв. поділ. на 3 групи:

• керування – за якого головне слово вимагає від залежного певної відмінкової або відмінково-прийменникової форми: шелест верб,

• узгодження (форми залежного слова узгоджується з формою головного слова у роді, числі і відмінку): довічний спомин, ранкова зоря.

• Прилягання – за якої головне слово не вимагає від залежного певних граматичних форм, а залежне слово є незмінною частиною мови: велично шумить.

Елементарності (2 компонента) і не елементарності (з 3-х і більше) структури, морфологічно синтаксичних ознак ( іменникові: темний бір, дієслівні: сумно усміхається, прикметникові: сумний упродовж тижня, інфінітивні: опрацювати матеріали експедиції, дієслівні: дивлячись на небо), семантико-синтаксичних відношень тощо.

Крім формальних типів виділяють семантичні на основі семантико-синтаксичних відношень: атрибутивні, субстанціальні,адвербіальні, єднальні, протиставні, розділові, градаційні: гіркий трунок, пишучи баладу, самотня на березі моря, озеро і хвилі…

За кіл. предикативних комп. розріз. прості та склад. реченнєві конструкції. Розмежування простих і складних речень ґрунтується на комплексі формальних і семантичних ознак, однак кількісний критерій постає визначальним з-поміж них.

Просте - синтаксична конструкція, у складі якої наявний лише один предикативний компонент: Мій батько був простий сільський коваль

Складне- речення, утворене двома або більшою кількістю предикативних компонентів: Виросли хліба навдивовижу, зашуміли кругом колоски (І. Цюпа).

Прості речення: двоскладні (підмет і присудок), односкладні (1 головний компонент), непоширене( лише головні компоненти) поширені( наявні другорядні члени реч. Неабиякими віщунами є бджоли), повні (нявні усі необхідні компоненти), неповні (із словесно невираженим компонентом Ось перед тобою шедевр.), прості неускладнені (відсутній ускладню вальний компонент), прості ускладнені- реч з ускл. Компонентом-однорідні члени, вставлене слово, словами-реченнями,звертальними членами.

Формально-синтаксична структура складного речення формується відповідним синт. зв. і віділюваним на його основі компонентами. За типом синтаксичного зв розрізняють: складносурядні ластівка день починає, а соловейко кінчає.; складнопідрядні Розказати літня могила б, якби вміла говорити. безсполучникові: мені довелося бачити найвидатніших поетів світу- всі вони були не естрадники, а стадники. Складні речення із взаємозалежними предикативними частинами: Відомо, що Григорій почав писати ще до війни.