8. Графіка української мови. Поняття графеми. Український алфавіт. Звукове значення букв я, ю, є, ї, щ та подвоєння букв. Позначення м’якості на письмі.

Графіка (від гр. - пишу, малюю) – розділ науки про українську мову, в якому вивчається сукупність умовних знаків для передачі на письмі усного мовлення. Графе́ма) — одиниця писемної мови (в алфавіті — буква, н-д, а, б і т.п.; у неалфавітних системах письма — скла́довий знак, ієрогліф, ідеограма та ін.). Графема однозначно відмінна від будь-якої іншої одиниці тієї ж писемності. Існують спеціальні способи позначення м’якості:

1) вживання після букви, яка позначає приголосний, м’якого знака: батько, льон, коваль; 2) вживання в аналогічній ситуації букв я, ю, є (у цьому випадку вони позначають голосні звуки і м’якість попереднього приголосного): теля, нюх, синє; 3) вживання після літери на позначення приголосного звука букви і: літо, ріка, тісто.

Подвоєння приголосних відбувається при збігові однакових приголосних на стику морфем: 1) префікса й кореня (оббивати, віддалік, беззвучний); 2) основ складноскорочених слів: (заввідділом, юннат); 3) кореня або основи на -н і суфіксів -н-, -ник-, -ниц(я) (туманний, прикордонник); 4) основи дієслова минулого часу на -с і суфікса -ся (пронісся, затрясся). Також подвоєння відбувається у словах лляний, бовван, овва, ссати та похідних від них.

9. Принципи української орфографії. Поняття орфограми, орфографічне правило. Різновиди орфограм. Правопис складних слів.

Орфографічне правило – чітка стисла рекомендація для певного написання (наприклад, правила вживання великої літери, правила вживання м’якого знака та апострофа, правила написання префіксів або суфіксів, правила написання іншомовних слів тощо).

Складні слова можна утворювати за допомогою сполучних звуків і без них.

1. Сполучні звуки О, Е (Є). Коли перша частина складного слова — прикметник, то сполучним звуком виступає о: важкоатле́т, гірничопромисло́вий, чорногу́з, яснозо́рий; якщо першою частиною такого слова є прикметник м’якої групи, то перед о пишемо ь: верхньодніпро́вський, давньору́ський, середньові́ччя, синьоо́кий.

2. Коли перша частина складного слова — іменник або займенник, то сполучним звуком буває: а) після твердого приголосного, зокрема після шиплячого, звук о: атомохі́д, грушоподі́бний, дощомі́р, самовчи́тель, але кожум’я́ка, овочесхо́вище, очеви́дний; б) після м’якого приголосного (неподовженого), який закінчує основу іменника, пишемо е: бурело́м, землетру́с, працезда́тний, яйцеподі́бний, але коно́в’язь, коногі́н, костогри́з, костопра́в, свинопа́с, свинома́тка; в) після й, який закінчує основу іменника м’якої групи, або м’якого подовженого приголосного першої частини пишемо є: боєзда́тність, краєзна́вство; життєзда́тний, життє́пис, насіннєсуша́рка.

3. Складні слова без сполучного звука. Складні слова можна утворювати без сполучного звука – шляхом безпосереднього приєднання основи до основи. При цьому перша основа може закінчуватися:

а) на голосний звук: всюдихі́д, кількаразо́вий, радіокоміте́т;

б) на приголосний звук: Бори́спіль, Ви́шгород, Ми́ргород.

4. Складні слова пишемо разом і через дефіс.

Разом пишемо:

а) усі складноскорочені слова й похідні від них: Нацба́нк, Міносві́ти, міськра́да, профспі́лка, соцстра́х; профспілко́вий, соцстра́хівський. Сюди належать і всі складні слова, першою частиною яких виступають компоненти: авія-, авто-, агро-, біо-, вело-, водо-, газо-і т.д.

б) складні слова, першою частиною яких є кількісний числівник (коли він не позначений цифрою): двобі́чний, сімдесятирі́ччя, трику́тник, тривідсо́тковий, чотиримі́сячний, двоосьови́й, чотириа́ктний.

Через дефіс пишемо:

а) складні слова, утворені повторенням того самого слова: писа́в-писа́в, роби́в-роби́в, ходи́в-ходи́в, бі́лий-бі́лий.

б) складні слова — поєднання синонімів: ги́дко-бри́дко, зро́ду-ві́ку, ти́шком-ни́шком, ча́сто-гу́сто; антонімів: більш-ме́нш, ви́димо-неви́димо; близьких за значенням слів, що передають єдине поняття: ба́тько-ма́ти (батьки), хліб-сіль (їжа); спільнокореневих слів різної будови: вели́кий-превели́кий, з да́вніх-даве́н.

в) сполучення слів на позначення приблизности: день-дру́гий, годи́на-дві, не сього́дні-за́втра, три-чоти́ри.

г) складні вигуки та звуконаслідування: гей-ге́й, гей-гей-ге́й, ого-го́,

ґ) протяжні звуки в словах: По-о-лку, стій! По-о-дай, а то во-о-ни наморились уже й та-а-к біля мене (А. Тесленко);

д) літерні абревіатури з належними до них цифрами: Ту-154, ЗШ-111;

е) літерні найменування паралельних класів у школах, різних будинків з однаковими номерами на тій самій вулиці: 7-А, 10-Б; вул. Зодчих,буд. 26-А;