37. Двоскладне речення. Поняття про односкладне речення. Структурно-семантичні різновиди односкладних речень.

Двоскладні - конструкції з двома головними компонентами (підм. та прис.), поєднаними предикативним зв'язком: Перші ласкаві промені лягають на вкриті нічною росою трави і крони

Односкладні – реч. з єдиним, предикативно достатнім, голов. комп.: До вроди йому байдуже

Такий голов. компонент не потребує другого головного члена для реалізації предикативності.

Односкладне речення - речення з єдиним головним членом, що не потребує доповнення другим головним компонентом Чого сам нелюбим, того й другому не чини; Ні жита, ні пшениці, ніякої травиченьки дощем не полило (Л. Глібов); По цей бік солов'їв чути глухіше (Григір Тютюнник).

За морфологічним вираженням головного члена речення виділяємо такі типи односкладних речень: дієслівні (означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові, безособові, інфінітивні) та іменні (номінативні, вокативні, ґенітивні) речення.

Односкладні речення, як і двоскладні, можуть бути поширеними і непоширеними, повними і неповними, ускладненими та неускладненими. їм властиві ті самі комунікативні параметри, що й двоскладним - за метою висловлення, за експресією, за стверджувальністю - заперечністю.

2. 1. Особові речення.

Подальший розподіл односкладних означено-особових речень ґрунтується на морфологічних і семантичних ознаках головного компонента дієслівної природи.

Односкладні означено-особові речення - речення, головний член яких виражений дієсловом дійсного способу першої або другої особи однини чи множини теперішнього або майбутнього часу, а також наказового способу і вказує особовим закінченням на означену особу: Втрачаю останні сили (І. Цюпа); Отримаю зараз копійку, дістану із схованки ще дві і вже сьогодні матиму

І. Вихованець такі речення відносить до двоскладних і кваліфікує як «речення з лексично вираженим дієслівним простим присудком у формі першої і другої особи теперішнього та майбутнього часу, а також наказового способу і лексично не вираженим (нульовим) підметом у формі першої та другої особи займенникових іменників (так звані означено-особові речення)». Такий підхід зумовлений кваліфікацією лінгвістами елементів я, ти, він (вона, воно), ти, ви, вони як аналітичних морфем-префіксів, що виражають особу дієслова. Отже, на формально-граматичному рівні ці речення односкладні, оскільки в них предикативність виражається одним компонентом — головним членом речення. У цих реченнях на першому плані перебуває не особа, а дія чи стан.

Односкладні неозначено-особові речення - речення, головний член яких виражений дієсловом третьої особи множини теперішнього чи майбутнього часу або ж формою множини минулого часу і називає дію, здійснювану неозначеними особами.

У неозначено-особових реченнях ступені неозначеності суб'єкта дії різні. У найтиповіших випадках дія, позначувана дієсловами третьої особи чи формами минулого часу, стосується невизначеної кількості осіб, що для мовця не має принципового значення: Засвітили в вагоні (А. Тесленко); Над лиманом білять синім, білять білим над лиманом (М. Вінграновський);).

Серед інших типів односкладних речень узагальнено-особові вирізняються тим, що вирішальною ознакою у їх встановленні є семантика конструкції.

Односкладні узагальнено-особові речення - речення, головний член яких виражений дієсловом другої особи теперішнього чи майбутнього часу (рідше - іншими особовими формами) і вказує на узагальнену особу: Слухай кожного, але не з кожним

Односкладні безособові речення - речення, головний член яких називає дію чи стан, незалежні від активного діяча.

Семантичною основою безособових речень є відсутність активного діяча (носія ознаки), бо вказівка на нього виражається непрямим відмінком,

Односкладні інфінітивні речення - речення, головний член яких виражений синтаксично незалежним інфінітивом: Тепер тільки підвестись, постукати в шибку й просунути між: ґрат клунок :

Односкладні номінативні речення - речення, головний член яких виражений іменником у формі називного відмінка: Скрегіт, рев заліза, удар чадно їхвилі (О

З огляду на значення та структуру номінативних речень виділяють кілька їх різновидів.

1. Буттєві номінативні речення. Виконують описову функцію і використовуються за умови, коли в усній чи писемній формі необхідно зафіксувати існування, наявність певного явища, предмета, факту, події, часу, названих прямим відмінком. Вони поширені в усіх стилях мови, зокрема в художньому, де вживаються в описах, особливо в ремарках, стисло передаючи обстановку, назви дійових осіб, зауваження до певної ситуації тощо:; Ніжні сутінки, вечір. Летять навстріч списи лісових верхів'їв, розступаються лісові велети... (О. Бердник);

2. Вказівні номінативні речення. У них значення буттєвості, існування ускладнюється значенням вказівності, що морфологічно виражається частками ось, от, он, онде, осьде та ін., напр.: Ось уже й мур. Ось уже йвікна

3. Оцінні номінативні речення. Поєднують номінацію предмета та його емоційну оцінку, їх диференціюють на оцінно-стверджувальні речення,напр.: Справді, справна дівчина (М. Стельмах) та оцінно-окличні: Освіта!Прекрасне прийдешнє!

Власне називні речення. До них належать номінативні речення, що є назвами установ, книг, журналів, картин, газет, музичних творів, написами на вивісках та ін.: Міністерство освіти і науки України;