- •Українська літературна мова як унормована форма загальнонародної мови. Функціональні стилі української літературної мови.
- •3.Фонетика і фонологія. Система фонем сулм (голосні фонеми, їх класифікація; приголосні фонеми, їх класифікація).
- •4.Основні фонетичні одиниці мовлення: звук, склад, фонетичне слово, фраза. Фонетична і фонематична транскрипція.
- •7. Орфоепія та культура усного мовлення. Сучасні орфоепічні норми.
- •8. Графіка української мови. Поняття графеми. Український алфавіт. Звукове значення букв я, ю, є, ї, щ та подвоєння букв. Позначення м’якості на письмі.
- •10. Слово як основна одиниця лексичної системи. Слово та поняття. Номінативна функція слова. Поняття лексеми. Однозначні слова. Багатозначні слова. Пряме і переносне значення слів.
- •11. Омоніми. Синоніми. Антоніми.Склад лексики улм з погляду її походження.
- •12. Фразеологізми. Типи фразеологізмів: фразеологічні зрощення та єдності, фразеологічні сполучення. Джерела формування фразеологізмів української мови.
- •13. Лексикографія. Поняття про словник, словникову статтю. Основні словники української мови. Енциклопедичні словники.
- •14. Слово як об’єкт морфемного та словотворчого аналізу. Морфеміка української мови. Типи морфем. Основні зміни в морфемній будові слова: опрощення, пере розклад, ускладнення.
- •15. Різновиди морфологічного і неморфологічного способів словотвору.
- •16. Морфологія та синтаксис як розділи граматики. Основні граматичні поняття (граматичне значення, граматична форма, граматична категорія). Способи вираження граматичних значень слова в сулм.
- •17. Частини мови та принципи їх класифікації. Повнозначні та неповнозначні частини мови.
- •18. Іменник. Лексико-граматичні категорії іменника (власні та загальні назви, назви істот і неістот, конкретні, абстрактні, збірні іменники, дискретні та недискретні іменники).
- •19. Граматичні категорії іменника. Категорія роду (іменники спільного, парного і подвійного роду). Категорія числа, її значення та граматичні засоби вираження. Відмінкова система сулм.
- •20. Словозміна іменників. Поняття про парадигму іменника. Принципи поділу іменників за парадигматичними ознаками на відміни та групи.
- •21. Прикметник. Лексико-граматичні розряди прикметників. Ступені порівняння прикметників як форми якісних прикметників.
- •22. Прикметник. Характеристика парадигм прикметника.
- •23. Числівник. Розмежування числівників та інших слів з кількісним значенням. Функціональні розряди числівників.
- •24. Аналіз специфіки парадигм кількісних числівників у сулм.
- •25. Займенник. Лексико-граматичні розряди займенників. Граматичні категорії займенників. Відмінювання займенників.
- •26. Дієслово у системі частин мови. Система дієслівних утворень в українській літературній мові. Типи дієслівних основ: основа інфінітива та основа теперішнього часу.
- •27. Категорія виду дієслова. Способи творення форм доконаного й недоконаного виду.
- •28. Категорія стану дієслова та її зв'язок з перехідністю/неперехідністю.
- •29. Категорія способу дієслова, творення та значення дійсного, умовного та наказового способу.
- •30. Дієприкметник. Дієслівні та прикметникові характеристики дієприкметника. Активні та пасивні дієприкметники. Граматичні категорії дієприкметника.
- •31. Дієприслівник. Дієслівні та прислівникові характеристики дієприслівника. Творення та синтаксична роль дієприслівників.
- •32. Прислівник. Значеннєві розряди прислівників. Ступені порівняння прислівників.
- •33. Лінгвістична характеристика службових слів і вигуків.
- •34. Синтаксис. Типи синтаксичних одиниць і визначальні формальні і семантичні принципи їх виділення: словосполучення, просте та складне речення.
- •35. Словосполучення. Сурядні і підрядні словосполучення. Види підрядного зв’язку.
- •37. Двоскладне речення. Поняття про односкладне речення. Структурно-семантичні різновиди односкладних речень.
- •38. Головні члени речення у синтаксичній та семантичній організації двоскладного речення. Поняття другорядні члени речення.
- •39. Поняття про ускладнене речення. Основні види ускладнених речень.
- •40. Визначальні граматичні та семантичні ознаки складного речення. Сполучникові та безсполучникові синтаксичні конструкції.
- •41. Складносурядні речення відкритої та закритої структур.
- •42. Характеристика складнопідрядних речень у зв’язку з функцією підрядних частин.
- •43. Багатокомпонентні складнопідрядні речення. Складні речення із сурядним і підрядним зв’язком.
- •44. Складні речення з різними типами синтаксичного зв’язку.
- •45. Засоби передачі чужого мовлення. Пряма, непряма та невласне-пряма мова. Співвдношення форм прямої і непрямої мов.
- •Фонетичний аналіз слова
- •Іменник
- •Прикметник
- •Числівник
- •Займенник
- •Дієслово
- •Дієприкметник
- •Дієприслівник
- •Прислівник
- •Прийменник
- •Сполучник
7. Орфоепія та культура усного мовлення. Сучасні орфоепічні норми.
Орфоепія — це розділ науки про мову, що вивчає систему норм літературної вимови.Предметом вивчення орфоепії є:
• звукові особливості мовлення (усне мовлення розглядається не взагалі, а тільки з погляду його відповідності сучасним літературним нормам);
• правильна вимова звуків мовлення (голосних і приголосних);
• правильна вимова звукосполучень;
• правильна вимова окремих слів і їх форм.
Вивчення правильної вимови спрямовується на подолання помилок, серед яких насампред виділяються фонематичні та фонологічні.
Фонематичні помилки — це порушення правильної вимови звуків, заміна однієї фонеми іншою, наприклад: вимова [с] замість [з] везти — вести. Такі помилки спотворюють зміст слова.Фонетичні помилки — це суто вимовні недогляди, що виявляються у вимові різних варіантів звуків: вимова [ш'] замість [с'] у словах усюди, сяду.Вимова голосних звуків. Усі голосні звуки під наголосом вимовляються чітко й виразно: постанова, план, жити. В інших позиціях вимова голосних має такі особливості:
1. Голосні [а], [і], [у] — в усіх позиціях вимовляються виразно: [знати].
2. Звук [о] вимовляється виразно й здебільшого не змінюється; лише перед складом з постійно наголошеним [у] вимовляється з наближенням до [у]: [голубка].
3. Звуки [е], [и] в ненаголошеній позиції вимовляються нечітко: [е] — з наближенням до [и], [и] — з наближенням до [е]: [меита'], [жиет':а].
Вимова приголосних звуків.
1. Дзвінкі приголосні в кінці слова й перед глухими в середині слова вимовляються дзвінко: [народ], [хліб], [тридцат'].
Примітка. 3 усіх дзвінких приголосних тільки глотковий звук [г] вимовляється як х: [лехко], [во'хкиії], [tfo'xm'y] (орфографічне: легко, вогкий, дьогтю).
1. Оглушуються прийменник і префікс з- перед глухими приголосними: [с тобо'йу], [спи'сати].
3. Префікси роз-, без- можуть вимовлятися дзвінко й глухо (залежно від темпу вимови): [розписка] і [росписка], [розказати] і [росказа'ти].
4. Губні, шиплячі (крім подовжених) та задньоязикові в кінці слова та складу вимовляються твердо: [знов], [велич], [сім], [л'убо'вйу], [обчисле*н':а].
Лише перед [і] ці приголосні вимовляються як напівм'які: [б'іл], [ш'іс'т], [к' іно']. Подовжені шиплячі вимовляються як напівм'які: [зб1 Іж'а], р'іч':у].
5. Африкати [дз], [дж] вимовляються як неподільні звуки: дзвінок, відря[дж]ення, нагоро[дж]ення.
Звукосполучення [д] і [з], [д] і [ж] вимовляються як два окремі звуки: ві[дз]ивати, пі[дз]вітний, пере[дз]'їздівський, пі[дж]ену.
6. Передньоязикові [д], [т], [з], [с], [ц], [а], [н] перед м'якими приголосними та перед [і] вимовляються м'яко: [майбутне], [нат ак], [сіл].
7. Звук [ґ] слід вимовляти у словах: ґатунок, ґвалт, ґречний, ґрунт, ґанок, ґрунтовний, ґрати (рос. решетка), ґрасувати (розчищати) та ін.
Вимова слів іншомовного походження
Іншомовні слова в українській мові фонетично й граматично адаптуються, проте деякі з них характеризуються орфоепічними особливостями:
1. Голосні [і] та [и] слід завжди вимовляти відповідно до їх написання. Після приголосних [д], [т], [з], [с], [й], [р], [ж], [ч], [ш] постійно вимовляється [и], а не [і]: тираж, режим, шифр.
Усне спілкування: Початковий [і] вимовляється чітко, а наближена до [и] вимова [і] є орфоепічною помилкою. 2. В іншомовних словах ненаголошений [о] ніколи не переходить в [у]: документ, корупція, доручення (навіть перед складом з постійно наголошеним [у]).
3. Ненаголошені [е], [и] після приголосних вимовляються з наближенням до [и], [е]; [те'нде'нц'ійа]