22. Прикметник. Характеристика парадигм прикметника.

Прикметником називається іменна частина мови, що виражає постійну (статичну) ознаку предмета, граматично виявлену синтаксично залежних категоріях роду, числа і відмінка.

Прикме́тник — самостійна частина мови, що виражає ознаку предмета, граматично виявлену в категоріях роду, числа і відмінка та відповідає на питання який? яка? яке? які? чий? чия? чиє? чиї?

Система форм слова, тобто вся сукупність його форм, називається його парадигмою. Парадигма - це системний ряд форм відмінювання чи дієвідмінювання окремого слова або таблиця таких форм.

За наявністю закінчень прикметники поділяються на повні й короткі.

Прикметники, у яких є закінчення, називаються повними: добрий, вільна, славне, зелені, батькового, материна. Ці форми є звичайними для сучасної української мови.Повні поділяються на стягнені і нестягнені.Повна стягнена форма має звичайне прикметникове закінчення: зелене, зелена, зелений і т.д. Повна нестягнена форма має подвійне закінчення: вечірняя зоря, зеленеє жито, чорні її очі. Прикметники, у яких немає закінчення, називаються короткими. Вони можливі тільки в називному (знахідному) відмінку однини чоловічого роду: славен, молод, повен.Тільки коротку форму мають присвійні прикметники на -ів, -ин у називному (знахідному) відмінку однини чоловічого роду (ч и й?): Іванів, братів, лікарів, материн.

В українській мові розрізняють дві групи прикметників: тверду і м'яку.

До твердої групи належать:

• прикметники (якісні та відносні), основа яких закінчується на твердий приголосний. У називному відмінку однини вони мають закінчення -ий, -а, -е: білий, біла, біле; голубий, голуба;

• усі короткі форми прикметників з твердим приголосним у кінці основи: зелен, срібен, жив, здоров, ясен;

• присвійні прикметники з суфіксами -ів (їв), -ин (-їн): батьків, братів, сестрин; Олексіїв.

До м'якої групи належать:

• відносні прикметники, основа яких закінчується на м'який приголосний. У називному відмінку однини вони мають закінчення -ій, -я, -є: синій, синя, синє, осінній.

• відносні прикметники, основа яких закінчується на –й: безсторонній, будній, крайній, давній, достатній, городній

• прикметники на -шн- (-ій), -жн(-ій), утворені від прислівників: домашній, тутешній, вранішній.

23. Числівник. Розмежування числівників та інших слів з кількісним значенням. Функціональні розряди числівників.

Числівник – це повнозначна змінна частина мови, що означає кількість однорідних предметів, к-сть частин від цілого предмета або абстрактно-математичну кількість.

Слід пам’ятати, що не всі слова з кількісним значенням належать до числівників:

• кількісні іменники: пара, десяток, дюжина, сотня;

• іменникові еквіваленти дробових числівників: чверть, третина, половина, десятина;

• іменники, які утворюються суфіксальним способом від числівника: шістка, сімка, двійка, п’ятірка;

Числівники не розрізняють за родами і не змінюються за числами (окрім числ. один – в мн. одні). Родові ознаки мають лише такі числівники: нуль, один, одна, одно, одне, мільйон, мільярд, трильйон, а також два, дві, обидва, обидві, півтора, півтори, лише в Н. в. і З. в.

Розряди числівників за значенням:

А) означено-кількісні – означають конкретну точно визначену кількість (9,7, 100 і т.д.).Способи вираження:

• це власне кількісні числівники: 2,5,40,90;

• –збірні числівники: двоє, троє і т.д.;

• дробові числівники: одна друга і т.д.

Ядро озн.-кільк. числ. Є власне кількісні.

1. Власне кількісні числівники називають точно окреслене, абстрактно-математичне число або кількість предметів у цілих одиницях (сто тридцять). Сюди належать числові назви: від одного до десяти, від одинадцяти до дев'ятнадцяти, від двадцяти до дев'яноста, сто, від двох сот до дев'яти сот, та сполучення цих слів для позначення кількісних понять. Сюди ж належать і нуль (він). 2. Збірними є числівники, що називають кількість предметів або їх сукупність як одне ціле (двоє, десятеро, двадцятеро; Семеро одного не чекають.). Сюди належать числівники "обоє, обидва, обидві". 3. Дробові числівники називають певну точно фіксовану кількість частин, виділених у складі цілого. Пр.: одна третя, три тисячних. На відміну від власне-кількісних – дробові числівники широко сполучаються з абстрактними і речовинними іменниками (одна третя цукру, молока...). За значенням до цієї групи входять і числівники півтора (1,5), півтори, півтора ста (150). Б) Неозначено-кількісні числівники вказують на не визначену, не фіксовану кількість: багато, мало, небагато, чимало, кілька, декілька, кількадесят, кільканадцять, стонадцять, кільканадцятеро. Лексична семантика цього розряду числівників властива і займенниковим числівникам: скільки, стільки, стільки-то, скільки-небудь, скількись. Порядкові числівники позначають порядок предметів при лічбі і відповідають на питання "котрий? котра? котре? котрі?". Вони узгоджуються з іменниками в роду, числі та відмінку і виступають у ролі означення.

За будовою числівники поділяються на прості, складні та складені.

Прості мають непохідну основу щодо рівня кореню (основа = корінь). Тут немає суфіксів і префіксів. Від одного до десяти, сорок, сто, тисяча, мільйон, мільярд, обоє, двоє... до десятера, кілька, багато. Порядкові числівники похідні від цих кількісних. Складні числівники мають похідну основу. Вони виникли в наслідок зрощення колишніх складених числових назв, де пройшли відповідні фонетичні зміни (18 < вісім на десяти). Сюди належать числівники 11-19, 20-90, 200-900.Складені числівники становлять собою сполучення числових назв простих, простої та складної (двадцять три). До складених можна віднести і дробові числівники (вісім сотих).