28. Категорія стану дієслова та її зв'язок з перехідністю/неперехідністю.

Стан дієслова – це така граматична категорія, яка виражає відношення дії до суб'єкта й об'єкта. Ці відношення виявляються в реченні: Оркестр виконує увертюру. Однак ці граматичні відношення можна передати по-іншому: Увертюра виконується оркестром. У такій структурі дієслово виступає зі значенням пасивної дії. Категорія стану тісно пов'язана з категорією перехідності-неперехідності.

Стани дієслова:

1. Активний стан. Дієслово активного стану виражає активну дію суб'єкта спрямовану на самостійний об'єкт. Це значення мають лише перехідні дієслова, що керують іменниковою формою знахідного відмінка без прийменника. Хлопець читає книгу (малювати, співати, робити...).

2. Пасивний стан. Дієслова цього стану виражають такі відношення дії до її суб'єкта й об'єкта, при яких іменник, що називає суб'єкт дії, має форму орудного відмінка без прийменника і в реченні є непрямим додатком: Дитина взувається. Доповідь готується студентом.

3. Дієслова позастанові. Відносяться неперехідні дієслова первинної неперехідності.

Категорія перехідності-неперехідності

Усі дієслова поділяються на дві категорії: перехідні й неперехідні.

Перехідні дієслова виражають дію, яка переходить на об’єкт і цей об’єкт має такі форми вираження:

• форма знахідного відмінка без прийменника: читати книгу, написати твір;

• дія переходить на об’єкт, який має форму Р.в. без прийменника і позначає частину від цілого: купити хліба, випити води;

• якщо дія переходить на об’єкт, який має форму Р.в. без прийменника, а перед дієсловом стоїть заперечна частка не: не чути співу.

Всі інші дієслова вважаються неперехідними, серед них виокр.:

• дієслова первинної неперехідності, ті, які в жодному контексті не можуть стати перехідними: стукати, надокучати, галасувати;

• дієслова вторинної неперехідності, ті, які можуть мати співвідносні корелятивні форми і значення перехідності: Я люблю читати. Я люблю читати романи.

29. Категорія способу дієслова, творення та значення дійсного, умовного та наказового способу.

Категорія способу дієслів – це граматична категорія, яка виражає відношення дії до дійсності. Відношення дії до дійсності є змістом граматичної категорії способу. У сучасній українській мові розрізнюють три способи дієслів:

• індикатив (дійсний спосіб);

• імператив (наказовий спосіб);

• кон’юктив (умовний спосіб).

Дійсний спосіб виражає реальну дію, що перебігає в часі. Він відрізняється від решти способів тим, що має часові форми, це і є інваріантне значення індикативу. Індикатив може мати і модальні значення:

• у недок. виді при поєдн. з словом бувало індикатив означає повторювану в минулому дію, що розгортається перед мовцем: Як муха в окропі бувало вертешся цілий день;

• у доконаному виді при поєднанні зі словом було індикатив означає намір до дії: Я було повірила.;

Індикатив змінюється за числами і особами (для теп. І майб. Часу), а також за числами і родами (для минулого часу).

Наказовий спосіб виражає суб’єктивну дію з модальним значенням прохання, побажання, спонукання або наказ. (Ти шапку скинь і низько поклонись.) Імператив змінюється за числами і особами і має 2 форми вираження:

• синтетична (за допомогою закінчення) – І ос. мн. та ІІ ос. одн. та мн.: пишімо, пиши, пишіть;

• аналітична (беруть участь слова) – І ос. Одн., ІІІ ос. Одн. та мн.: хай пишу, нехай (хай) пише , нехай (хай) пишуть.

Варіантні значення форм імператива:

1. у ролі кон»юктива для вираження дії невмотивованої обставинами, несподіваної, раптової: А хтось серед наших візьми і пусти чутку, що я повернувся;

2. у ролі кон»юктива для вираження зумовленої гіпотетичної дії: Заспівай пісню хто-небудь під моїм вікном, я зараз помолодшав би.

Умовний спосіб – виражає гіпотетичну дію, можливу, бажану. Утв. за допомогою дієслів у формі минулого часу+формотворчої частки би або б: пішов би.

Варіантне значення:

Кон»юктив деколи виражається у значенні імператива для пом’якшення наказу: Треба було б до них поїхати.

Форми кон»юктива змінюються за числами і родами.