19. Граматичні категорії іменника. Категорія роду (іменники спільного, парного і подвійного роду). Категорія числа, її значення та граматичні засоби вираження. Відмінкова система сулм.

Категорія роду є однією з основних визначальних характеристик іменника, як частини мови. Значення роду в іменниках виражається переважно морфологічно, характером основ і системою флексій. Основним показником роду виступає закінчення називного відмінка однини іменника. Усі іменники за незначними винятками поділяються за грам. родом на групи роду чоловічого, жіночого, середнього, спільного, парного і подвійного.

Формальним показником ім. чоловічого роду виступає нульове закінчення Ø, тому до чоловічого роду належать:

а) Більшість іменників із кінцевим приголосним в основі: пр. степ, гараж, ступінь. У тому числі з кінцевим "й": пр. обрій, край. Іменники з основою на м'який приголосний можуть бути як чоловічого, так жіночого роду: пр. чоловічого є: день, лебідь; жіночого є тінь, молодь. При визначенні роду таких іменників вирішальна роль належить словотвірним засобам: чоловічий рід має характерні суфікси: -ець (хлопець, борець, смалець); -ень (учень, кисень); -тель (учитель, приятель); -інь (промінь, корінь).

б) Частина ім. на -а, -я, що семантично вказують на віднесеність осіб до чоловічої стать: Микола, староста. Деякі ім. на -о: батько, Павло, Дніпро.

До ім. жіночого роду належать:

а) більшість ім. на -а, -я: вода, рука, вишня, професія,...

б) частина ім. на приголосний, переважно з основами на шиплячий: зустріч, подорож, ніч, суміш; м'які приголосні: власність. А також іменник мати.

До середнього роду належать:

а) Ім. на -о, -е: срібло, море, озеро, поле.

б) Частина ім. на -а, -я: дівча, ведмежа, насіння, волосся, життя. Тут виділяється підгрупа ім. назв недорослих істот, які в непрямих відмінках мають суфікси -ат-, -ят-.

Проте за системою флексій не завжди можна визначити рід. Існує ще специфічна група ім. спільного роду. До неї зараховують невелику кількість ім. із узагальненим значенням – назву особи за її характерними діями або рисами поведінки: пр. задавака, гуляка, трудяга, невіглас, забіяка, соня.

Існують такі іменники, які не мають форм однини (брюки, окуляри, годинники, ножиці, ваги і т.д.). Такі іменники не можна віднести ні до одного з трьох родів. Більшість таких іменників позначають предмети, що складаються з двох частин (брюки, ножиці), тому такий рід називають парним.

Деякі іменники можуть мати залежно від контексту різний рід — чоловічий або жіночий: цей сирота і ця сирота, цей п'яниця і ця п 'яниця, цей листоноша і ця листоноша, цей каліка і ця каліка; чоловічий або середній: цей ледащо і це ледащо, цей базікало і це базікало; жіночий або середній: ця головище і це головище, ця хмарище і це хмарище. їх прийнято називати іменниками подвійного роду (вживана іноді назва «іменники спільного роду» не відповідає позначуваному явищу).

Категорія числа реалізується в українській мові у протиставленні двох рядів форм – однини і множини. Більшість ім. в українській мові має співвідносні форми однини і множини. До цієї групи належать назви предметів, що піддаються рахункові або кількісному вираженні.

Однина – грам. значення для позначення одного предмета. Протиставляється множині, що позначає кілька або багато предметів (день-дні). Переважна більшість іменників укр. Мови має повну числову парадигму. Однак є іменники, які мають неповну числову парадигму:

• (тільки в однині):

1) матеріально-речовинні: пісок, сніг, молоко

2) абстрактні: радість, тиша, дружба

3) збірні: листя, студентство, молодь

4) власні назви: Київ, Москва, Яна

5) недискретні: бензин.

- (тільки в множині):

1) назви конкретних предметів парної або симетричною будови: ковзани, ножиці, ворота, штани

2) назви з загальним матеріало-речовинним значенням: дріжджі, прянощі, ліки, вершки

3) назви сукупностей предметів зі значенням збірності: гроші, фінанси, копалини

4) назви дій та процесів: збори, вибори

5) назви відрізків часу, свят, традиційно побутових обрадів: сутінки, канікули, іменини, заручини

6) назви на позначення почуттів, емоцій, станів: радощі, пустощі, труднощі, жалощі

7) деякі власні назви: Прилуки, Суми, Афіни, Карпати.

Категорія відмінка служить для вираження відношень іменника до інших слів у реченні залежно від функціонального значення змінюється за відмінками. Категорію відмінювання в сучасній українській мові складають 7 відмінків. Значення кожного з них сприймається у словосполученні.

Називний відмінок кваліфікується як прямий, бо він виражає незалежність іменника. Всі інші – непрямі. Іменник у називного відмінку виступає підметом чи іменною частиною складного присудка. Він може мати також означальні значення, коли служить прикладкою: пр. дівчина-красуня.

Родовий відмінок – виражає чотири типи відношень:

а) означальні: син героя (чий?), пора цвітіння (яка?)

б) суб'єктні: захід сонця

в) об'єктні: виконання вправи

г) обставинні: сміятися до сліз (як?), зупинитися від сподіванки (чому?).

Ім. у давальному відмінку виступають додатками, означеннями та обставинами. Найчастіше тут виражають суб'єкт.

Для знахідного відмінка найхарактерніше об'єктне значення, що виражається прямими додатками. Інколи він виражає обставинні значення (наливати до вінця = налити вщерть / повно).

Особливо багатозначним є орудний відмінок, який виражає: об'єктні відношення (писати олівцем); обставинні (йти вулицею); предикативні (бути керівником).

Місцевому відмінку завжди властиве вживання прийменників на, о, об, при, у, в. Основне значення місцевого відмінка обставинне (пр. жити в місті) та об'єктне (помилятися в людині).

Спеціальним для морф. системи сучасної укр. мови є кличний відмінок, в якому вживаються ім. жіночого та чоловічого роду в однині. Він виражає звернення до однієї особи або групи осіб.