- •Українська літературна мова як унормована форма загальнонародної мови. Функціональні стилі української літературної мови.
- •3.Фонетика і фонологія. Система фонем сулм (голосні фонеми, їх класифікація; приголосні фонеми, їх класифікація).
- •4.Основні фонетичні одиниці мовлення: звук, склад, фонетичне слово, фраза. Фонетична і фонематична транскрипція.
- •7. Орфоепія та культура усного мовлення. Сучасні орфоепічні норми.
- •8. Графіка української мови. Поняття графеми. Український алфавіт. Звукове значення букв я, ю, є, ї, щ та подвоєння букв. Позначення м’якості на письмі.
- •10. Слово як основна одиниця лексичної системи. Слово та поняття. Номінативна функція слова. Поняття лексеми. Однозначні слова. Багатозначні слова. Пряме і переносне значення слів.
- •11. Омоніми. Синоніми. Антоніми.Склад лексики улм з погляду її походження.
- •12. Фразеологізми. Типи фразеологізмів: фразеологічні зрощення та єдності, фразеологічні сполучення. Джерела формування фразеологізмів української мови.
- •13. Лексикографія. Поняття про словник, словникову статтю. Основні словники української мови. Енциклопедичні словники.
- •14. Слово як об’єкт морфемного та словотворчого аналізу. Морфеміка української мови. Типи морфем. Основні зміни в морфемній будові слова: опрощення, пере розклад, ускладнення.
- •15. Різновиди морфологічного і неморфологічного способів словотвору.
- •16. Морфологія та синтаксис як розділи граматики. Основні граматичні поняття (граматичне значення, граматична форма, граматична категорія). Способи вираження граматичних значень слова в сулм.
- •17. Частини мови та принципи їх класифікації. Повнозначні та неповнозначні частини мови.
- •18. Іменник. Лексико-граматичні категорії іменника (власні та загальні назви, назви істот і неістот, конкретні, абстрактні, збірні іменники, дискретні та недискретні іменники).
- •19. Граматичні категорії іменника. Категорія роду (іменники спільного, парного і подвійного роду). Категорія числа, її значення та граматичні засоби вираження. Відмінкова система сулм.
- •20. Словозміна іменників. Поняття про парадигму іменника. Принципи поділу іменників за парадигматичними ознаками на відміни та групи.
- •21. Прикметник. Лексико-граматичні розряди прикметників. Ступені порівняння прикметників як форми якісних прикметників.
- •22. Прикметник. Характеристика парадигм прикметника.
- •23. Числівник. Розмежування числівників та інших слів з кількісним значенням. Функціональні розряди числівників.
- •24. Аналіз специфіки парадигм кількісних числівників у сулм.
- •25. Займенник. Лексико-граматичні розряди займенників. Граматичні категорії займенників. Відмінювання займенників.
- •26. Дієслово у системі частин мови. Система дієслівних утворень в українській літературній мові. Типи дієслівних основ: основа інфінітива та основа теперішнього часу.
- •27. Категорія виду дієслова. Способи творення форм доконаного й недоконаного виду.
- •28. Категорія стану дієслова та її зв'язок з перехідністю/неперехідністю.
- •29. Категорія способу дієслова, творення та значення дійсного, умовного та наказового способу.
- •30. Дієприкметник. Дієслівні та прикметникові характеристики дієприкметника. Активні та пасивні дієприкметники. Граматичні категорії дієприкметника.
- •31. Дієприслівник. Дієслівні та прислівникові характеристики дієприслівника. Творення та синтаксична роль дієприслівників.
- •32. Прислівник. Значеннєві розряди прислівників. Ступені порівняння прислівників.
- •33. Лінгвістична характеристика службових слів і вигуків.
- •34. Синтаксис. Типи синтаксичних одиниць і визначальні формальні і семантичні принципи їх виділення: словосполучення, просте та складне речення.
- •35. Словосполучення. Сурядні і підрядні словосполучення. Види підрядного зв’язку.
- •37. Двоскладне речення. Поняття про односкладне речення. Структурно-семантичні різновиди односкладних речень.
- •38. Головні члени речення у синтаксичній та семантичній організації двоскладного речення. Поняття другорядні члени речення.
- •39. Поняття про ускладнене речення. Основні види ускладнених речень.
- •40. Визначальні граматичні та семантичні ознаки складного речення. Сполучникові та безсполучникові синтаксичні конструкції.
- •41. Складносурядні речення відкритої та закритої структур.
- •42. Характеристика складнопідрядних речень у зв’язку з функцією підрядних частин.
- •43. Багатокомпонентні складнопідрядні речення. Складні речення із сурядним і підрядним зв’язком.
- •44. Складні речення з різними типами синтаксичного зв’язку.
- •45. Засоби передачі чужого мовлення. Пряма, непряма та невласне-пряма мова. Співвдношення форм прямої і непрямої мов.
- •Фонетичний аналіз слова
- •Іменник
- •Прикметник
- •Числівник
- •Займенник
- •Дієслово
- •Дієприкметник
- •Дієприслівник
- •Прислівник
- •Прийменник
- •Сполучник
30. Дієприкметник. Дієслівні та прикметникові характеристики дієприкметника. Активні та пасивні дієприкметники. Граматичні категорії дієприкметника.
Дієприкметником називається дієслівна форма, що означає дію або стан як реалізовану в часі ознаку особи або предмета: накреслений олівцем.
Подібно ж до прикметників узгоджується з пояснюваним іменником у роду, числі і відмінку: Пісня виконана хором. Дієприкметники зберігають показники виду вихідних дієслів. Дієприкметники поділяються на активні та пасивні. Активні позначають ознаку діючої особи або предмета: Довго нестихаючий вітер -> Вітер, який довго не стихає. Значення пасивних дієприкметників полягає у вираженні ознаки предмета, на який спрямована дія: Пересипана сніжком вулиця.
1) Активні дієприкметники теперішнього часу творяться від основи теперішнього часу додаванням до неї суфіксів "-уч-, -юч-, -ач-, -яч-" і прикметникового закінчення "-ий-": несучий, дрижачий, оновлюючий, віючий.
2) Активні дієприкметники минулого часу творяться від інфінітивної основи за допомогою суфікса "-л-" і прикметникового закінчення: загоріти – загорілий хлопець. Нетиповим для української мови є активні дієприкметники минулого часу із суфіксом "-ш-": перемогти – перемігший. У літературній мові їм відповідають описові звороти: Той, який переміг. Видове протиставлення дієприкметників показують приклади: сивіюче волосся – посивіле волосся, в'янучі квіти – зів'ялі квіти.
Пасивні дієприкметники.
1) Базою для творення пасивних дієприкметників виступають перехідні дієслова. Форми минулого часу творяться за допомогою суфіксів "-н-, -ен-, -т-". Суфікс "-т-" уживається тоді, коли дієслово має односкладовий корінь: бити – битий. В інших випадках – суфікс "-ен-", хоча інколи можливі паралельні форми: колоти – колотий/колений. Суфікс "-н-" вживається при творенні дієприкметників від дієслів недоконаного виду на "-ува-": зрошувати – зрошуваний.
У наслідок атрибутивного вживання, яке є провідним для дієприкметників, вони можуть виражати ознаки дієслова і переходити в розряд прикметників: битий шлях (від "бити"; чим? ким? – не можна) -> ад'єктивація. Прикметники такого походження не керують формами непрямих відмінків іменників: Палена сонцем рослинність х Палена цегла. У них може змінюватися наголос: варений, печений (дієприкметники) х варений, печений (прикметники). Дієприкметникові форми можуть також переходити в розряд іменників (субстантивація): наречений, суджений, придане (věno), учений. Вони мають постійний рід і в реченні виступають підметом або додатком.
2) Форми на "-но, -то" – незмінні предикативні форми, які за походженням із дієприкметниками безпосередньо пов'язані: зроблено, прибрано, забуто, розбито. Це короткі дієприкметники середнього роду з колишнім закінченням "-о", в результаті втрати якого ці форми опинилися поза парадигмою і повністю втратили ознаки прикметниковості. Вони виступають головними членами безособових речень: На сизих луках скошено траву, і літо буйне в береги ввійшло. Такі форми керують залежним іменником, можуть означатися словами з обставинним значенням: зроблено вдало. Ці форми називаються безособовими.
Як і дієслова, дієприкметники мають категорію часу, виду і стану.
Із дієслівних граматичних ознак дієприкметник має вид — доконаний або недоконаний та час — теперішній або минулий.
Вид дієприкметника залежить від того дієслова, від якого він утворений. Порівняйте: планувати — планований (недоконаний вид), запланувати — запланований (доконаний вид).
Час дієприкметника зумовлений тим, коли з'явилася ознака, на яку він вказує, — у минулому чи тепер: посивілий (минулий час), сивіючий (теперішній час).
Як і прикметник, дієприкметник змінюється за родами (підкреслений, підкреслена), числами (підкреслені — множина), відмінками (Н.: почорнілий; P.: почорнілого; Д.: почорнілому і т. д.); залежить від іменника (порівняйте: жовте листя; пожовтіле листя); у реченні виконує роль означення або присудка (Неподалік чорніє щойно зоране поле. Поле зоране вчасно.).
На відміну від прикметників, дієприкметники називають не постійну ознаку, а тимчасову, пов'язану з дією. Порівняйте: тихий куток — стихаючий гомін; біла стіна — побілена стіна.