1. Щодо норм матеріального права:

1. Позивач висуваючи вимоги при розгляді справи в суді першої інстанції не забезпечила їх доказовою базою, не було жодного посилання на норми матеріального права, які би вказували на порушення з боку Кравченко Г.В. прав Орлової.

2. Крім того, позивачем не було чітко вказано які саме її права і яким чином з боку Кравченко були порушені відповідно до законодавства.

3. У Орлової відсутні всі необхідні документи передбачені земельним законодавством які б дозволяли здійснювати їй право користування, а згідно зі ст.126 ЗКУ державний акт на право постійного користування якщо в рішенні не встановлений строк користування або не укладено договір оренди.

4. Вимоги Орлової щодо скасування рішення 2-ї сесії 24-го скликання № 12-2ХХІУ від 16. 05.2002 року та рішення 3-ї сесії 24 скликання № 57-3-ХХІУ від 27.06.2002 року Ірпінської міської ради не мають під собою правової основи, оскільки вище вказані рішення були прийнятті у відповідності до порядку визначеному в законодавстві, позивач не представила доказів зворотного. На вказану земельну ділянку у Кравченко є вся необхідна документація, що визначена в законодавстві, яка була представлена в суд на дослідження, що дає право на користування цією ділянкою, а відтак користування та володіння земельною ділянкою з боку Кравченко є правомірним.

5. Щодо розмірів земельної ділянки який визначений в вище вказаних рішеннях, то він не перевищує встановленні межі, оскільки у відповідності до п.б ст.121 Земельного кодексу України, що діє з 2002 року у безкоштовне користування для ведення підсобного особистого селянського господарства громадянами, ділянка надається в розмірі не більше 2 га, тобто розмір земельної ділянки Кравченко не перевищує встановлений мінімум.

6. Щодо визнання недійсним Державного акту на право приватної власності на землю від 20.08.2003 вимога позивача безпідставною оскільки Кравченко одержала Акт з дотриманням порядку визначеному в законодавстві, тобто правомірно, щодо цього є необхідні документи, та свідчення представника органів земельних ресурсів міста Ірпеня, що підтверджують це. А підстави що вказала Орлова не визначені в законодавстві як такими, що при настання яких можна скасувати Державний акт.

7. Щодо вимоги зменшити розмір земельної ділянки Кравченко з 973 м до 498 м, то ця вимога суперечить чинному законодавству, оскільки в законодавстві чітко визначенні підстави позбавлення права власності чи права користування земельною ділянкою особу, жодних з перелічених в законодавстві підстав не настало і позивач таких фактів не довела в суді.

8. Позивач вказує на те, що суд при винесенні Постанови не врахував ту обставину, що 52, 8 м належали Орловій. Але ж, ці 52, 8 м не були предметом розгляду цього позову, а належність їх встановлювалась при розгляді іншої позовної заяви, справа по якій залишена без розгляду, а відповідно до ч.З ст. 195 КАС України суд, апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги, що не були заявлені в суді 1-ї інстанції.

9. Крім того, щодо розмірів земельної ділянки, то відповідач дала Кравченко у 1997 році розписку про згоду з даними межами які на той час складали 972 м, що включали оспорювану площу і навіть площу 32 м.

1.10. Щодо розібраного забору та паркану Кравченко, цей факт був предметом розгляду іншої справи яка залишена в даний час без розгляду.

1.11. Щодо такої підстави як газопровід Орлової, то в законодавстві не міститься жодної статті яка б забороняла надавати землю одній особі коли по ній проходе газопровід іншої особи, а тим більше ні де не сказано, що всі землі по яких проходить газопровід повинні залишатися у відомості місцевої ради, це твердження теж було підтверджене представником органів земельних ресурсів міста Ірпеня.

2. Щодо норм процесуального права, то судом першої інстанції була допущена технічна описка, про що вказала навіть позивачка і вона не впливає на правильність вирішення справи. А відповідно до перехідних положень суд першої інстанції зобов'язаний був вирішити справу згідно з нормами КАС України. Таким чином, хочу звернути увагу суду на той факт, що Кравченко Г.В. є сумлінним користувачем та власником наданої їй, органами місцевої влади, земельної ділянки, що підтверджується вищевказаними Рішеннями Ірпінської міської ради та Державним актом на право приватної власності на землю від 20.08.2003, який був виданий у відповідності до порядку визначеному в законодавстві. Кравченко користується земельною ділянкою з дотриманням вимог чинного законодавства більше 20 років, за цей час підстав припинення користування земельною ділянкою відповідно до ст.141, 143 Земельного кодексу України не наступали. До того ж, позивачем не було надано за час розгляду справи жодних доказів які б давали можливість скасувати Державний акт та вищевказані рішення, а той факт, що по земельній ділянці Кравченко проходить газопровід Орлової не є підставою для такого скасування і не є підставою для передачі цієї земельної ділянки у власність міської влади. В жодному нормативному акті який регулює земельні питання не міститься заборон, щодо передачі у власність особи земельної ділянки по якій проходе газопровід іншої особи, відтак така передача землі Кравченко була правомірною. Крім того у Орлової відсутні всі необхідні документи передбачені земельним законодавством які б дозволяли здійснювати їй право користування, а згідно зі ст.126 ЗКУ повинен бути державний акт на право постійного користування, якщо в рішенні не встановлений строк користування або не укладено договір оренди. А цей факт ставить під сумнів сумлінне користування земельною ділянкою саму Орлову.

Щодо не врахування в Постанові обставини, що 52, 8 м належали Орловій. Але ж, ці 52, 8 м не були предметом розгляду цього позову, а належність їх встановлювалась при розгляді іншої позовної заяви, справа по якій залишена без розгляду, а відповідно до ч.З ст. 195 КАС України суд, апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги, що не були заявлені в суді 1 -ї інстанції.

Щодо норм процесуального права, то судом першої інстанції була допущена технічна описка, про що вказала навіть позивач і вона не впливає на правильність вирішення справи. Відповідно до цього Постанова не підпадає під дію статті 202 КАСУ. А відповідно до перехідних положень суд першої інстанції зобов'язаний був вирішити справу згідно з нормами КАС України.

Виходячи з цього прошу суд не задовольняти вимог позивача, що були викладенні в апеляційній скарзі та прийняти рішення на нашу користь

Самостійна робота

1. Підготувати виступ по обраній фабулі в судових дебатах з будь-якої процесуальної сторони.