• простотою,

• здоровим глуздом,

• законністю,

• доказовістю,

• переконливістю.

• Рекомендована література:

• [2 ]; [4 ]; [ 5 ]; [7]; [ 10 ]; [12 ]; [28]; [ 34]; [ 35 ] ; [ 36].

Нормативно-правові акти – [ 2 ] ; [ 3 ] ; [ 4]; [ 5]; [ 6]; [ 7] ; [ 8]; [9]; [25] ; [ 34]; [ 35 ]; [ 48 ]; [ 49 ] .

Тема 2.3. Консультування клієнта по справі

1. Поняття консультування.

2. Підготовка до надання консультацій.

3. Зустріч клієнтом та роз'яснення йому порядку проведення консультації.

4. Доведення до клієнта можливих варіантів вирішення проблем, роз’яснення йому правових наслідків кожного з них та надання допомоги у виборі оптимального рішення.

5. Завершення консультування.

1. Поняття консультування. Студент повинен дати визначення поняття консультування. Розуміти чим консультування від інтерв’ювання відрізняються, якими навиками повинен володіти юрист для надання юридичних консультацій, на яких принципах повинна будуватись робота з клієнтом при дачі консультації. Які існують підходи консультування клієнта їх характеристика, плюси і мінуси кожного та етапи консультування клієнта.

Консультування - це особливий вид інтелектуальної і практичної взаємодії юриста і клієнта, з допомогою якої юрист сприяє клієнту в прийняті рішень. Це процес співпраці юриста та клієнта з метою виявлення можливих практичних варіантів вирішення життєвих проблем та визначення шляхів і способів реалізації обраного варіанту.

Для вдалого здійснення консультування юрист повинен вміти:

• Аналізувати фактичну інформацію, з тим щоб мати можливість виділити юридично значущі факти, розмежовувати головне та вторинне в ній;

• Орієнтуватись в нормативному матеріалі і знаходити правову основу для дачі консультації і вирішення проблеми;

• Аналізувати норми права і судову практику;

• Виявляти альтернативні дії клієнта для досягнення його цілей;

• Чітко, ясно, доступно роз’яснити клієнту правову основу його проблеми і можливість їх вирішення;

• Прогнозувати результати дій клієнта, не тільки правові, але і інші як позитивні так і негативні;

• Прогнозувати результати своїх консультацій на випадок правильного і неправильного сприйняття їх клієнтом.

Вивчивши проблему, виявивши і зваживши варіанти її вирішення можливі вірогідні наслідки кожного із них, юрист роз’яснює все це клієнту. Але юрист повинен бути впевнений, що клієнт зрозумів, про що говорить юрист, що являє собою положення закону, як вони впливають на можливість вирішення його проблеми. Однак роз’яснення юриста не повинні перетворюватись в монолог, так як консультування являє собою співпрацю клієнта з юристом.

В практиці консультування склалося два підходи побудови взаємовідносин між клієнтом і юристом:

1. опора юриста на власний професіоналізм;

2. опора на клієнта;

Опора юриста на власний професіоналізм – юрист пропонує клієнту вигідніший шлях вирішення проблем виходячи із власних професійних знань та досвіду, без врахування думок клієнта.

Такий підхід не завжди може влаштувати клієнта, оскільки він не враховує його побажань, цілей та очікувань, а тому в повному обсязі не вирішує проблеми клієнта, і як правило, він не сприймається клієнтом.

Опора на клієнта – прийому підході юрист будує свої відносини з клієнтом, спираючись на його інтереси. Цей підхід вимагає від юриста з’ясування у клієнта не лише суті правової проблеми та фактичних обставин справи, але й його справжніх очікувань, цілей та намірів.

Підхід з опорою на клієнта характеризується ознаками:

• юрист допомагає клієнту визначити та вирішити проблеми з врахуванням його точки зору;

• юрист активно залучає клієнта до аналізу можливих рішень;

• юрист заохочує клієнта до прийняття рішень, які матимуть визначальне юридичне значення;

• юрист надає консультації з врахуванням етичних критеріїв клієнта;

• юрист розуміє почуття клієнта і визнає їх важливість;

• юрист постійно виражає свою готовність допомогти.

Консультування клієнта складається з таких етапів:

• Підготовка до консультування клієнта;

• зустріч з клієнтом і роз’яснення порядку проведення консультації;

• Роз’яснення клієнту можливі варіанти рішення і аналізу можливих результатів кожного з них;

• Допомога клієнту в виборі оптимально рішення;

• Визначення стратегії і тактики реалізації прийнятого рішення.

2. Підготовка до надання консультацій. Студенти повинні розуміти значення підготовки в якості консультації. Етапи підготовки консультації їх характеристика та структуру консультації і характеристику кожного елемента.

Готуючись до зустрічі з клієнтом, юрист повинен:

1. Ще раз узагальнити всі відомі йому факти, обставини справи, отримані ним в процесі інтерв’ю, (резюміювати) їх ;

2. Потрібно із всього об’єму інформації, отриманої від клієнта в процесі інтерв’ю, вибрати інформацію, яка має правове значення і є необхідною для роботи;

3. Звернутись до нормативної бази, уточнити та уяснити тексти законів і правових норм, щоб із них вибрати ті, що врегульовують правовідносини, які випливають із фактичних обставин справи і вимог клієнта;

4. Визначити можливі процедури стосовно ситуацій клієнта;

5. Прорахувати можливі матеріальні затрати, та затрати часу на реалізацію запропонованих варіантів;

6. Оцінити можливі не правові рішення та їх наслідки;

7. визначити де, коли, в якій формі ( очно, письмово, телефоном) провести консультацію клієнта.

Досвід роботи із починаючими юристами свідчить про ефективність підготовки власне письмової консультації. Такий підхід дисциплінує юриста (студента), змушує його більш відповідально підходити до процесу підготовки консультації.

Кожна консультація яка дається повинна мати певну структуру:

1. введення в проблему;

2. підтвердження фактичних обставин справи;

3. роз’яснення закону;

4. висновок;

Наприклад:

1. Введення в проблему.

В цій частині консультації йде звернення до клієнта із зазначенням причини консультування. “ Шановний Дмитро Йосипович! Вивчивши Ваше звернення та представлені матеріали, з приводу законності звільнення Вас з роботи за вимушений прогул, повідомляємо:”.

2. Підтвердження фактичних обставин справи.

Тут необхідно коротко описати фактичні обставини справи, вказавши що консультація буде стосуватись конкретно цієї ситуації клієнта.

3. Роз’яснення закону.

В цій частині слід показати правову основу вирішення проблеми клієнта, тобто проінформувати його про існуючі нормативно-правові акти, що стосуються його проблеми, а також відповісти на всі запитання поставлені перед клієнтом.

Наприклад: “ Разом з тим, п. 4 ст. 40 Кодексу законів про працю, визначає, що прогул – це відсутність працівника на роботі більше3-х годин протягом дня без поважних причин. З цього приводу також дані роз’яснення в п. 24 Постанови пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року

4. Висновок.

В цій частині інформації підводиться підсумок. Треба пам’ятати, що консультація є не вказівкою, як саме треба поступити клієнту в цій ситуації, а є пропозицією альтернативних варіантів вирішення проблем клієнта, та поясненням ризику та переваг цих альтернативних шляхів.

Наприклад: ” Для відновлення ваших порушених прав, Ви можете звернутися в такі компетентні органи:

А) вступити в безпосередні переговори з директором школи з метою поновлення на роботі, під час проведення яких проінформувати його про допущення ним вимог чинного законодавства і про свій намір довести вирішення спору до компетентних органів;

Б) оскаржити звільнення до завідувача Луцького міського управління освіти;

3. Зустріч клієнтом та роз'яснення йому порядку проведення консультації. Як підготуватись до зустрічі з клієнтом. Поведінка при наданні консультації. Етапи надання консультації. Доведення клієнту можливих варіантів вирішення проблеми, роз'яснення правових наслідків кожного з них та надання допомоги у виборі оптимального рішення. Варіанти вирішення по справі, їх види та характеристика. Визначення стратегії та тактики прийнятого рішення.

Порядок проведення консультування може стосуватись:

1. часу, який необхідно буде затратити на консультування, виходячи із можливостей юриста та клієнта;

2. послідовності доведення юристом варіантів вирішення його проблем та їх обговорення;

3. порядку уточнення незрозумілого, задавання запитань, висловлення незгоди, зауважень та пропозицій;

4. прийняття кінцевих рішень та обговорення порядку їх реалізації;