Самостійне заняття №8

Тема. Вживання займенникових і дієслівних форм.

Мета: повторити вживання займенникових та дієслівних форм. Добре засвоїти граматичну систему української мови. Викликати бажання самостійно вивчати норми української літературної мови. Збагачувати словниковий запас студентів. Розвивати вміння правильно користуватися словниками і довідниками. Виховувати інтерес до вивчення рідної мови.

Методи: практичні, контролю і самоконтролю.

Форми контролю: захист підготовленого конспекту.

Студенти повинні знати:

-   граматичне значення займенника;

-   правильне вживання форм дієслова.

Студенти повинні вміти:

-   робити правильний переклад слів;

-   дотримуватися норм літературної мови;

-   знаходити нормативні конструкції словосполучень;

-   відмінювати займенники.

Література: № 1, № 5, № 8, № 14, № 17, № 25, № 29, № 31, № 36, № 37, № 38

Хід самостійного заняття

І. Теоретичний блок

1.     Вживання займенникових форм.

2.     Вживання дієслівних форм.

Займенник різноманітний за формами словотворення і словозміни, не має власного предметно – логічного змісту. Цим займенник протиставляється всім лексично повнозначним частинам мови. Його конкретне значення змінюється залежно від суб’єкта ситуації.

Особові займенники не замінюють іменників, а вказують на особу.

Користуючись займенниками, слід враховувати те, щоб кожен із них точно вказував на потрібне слово. Неврахування цього часто утруднює розуміння змісту висловлювання.

Займенники в мові вживаються передусім для того, щоб уникнути повторення тих самих слів. При цьому форму займенника треба узгоджувати з родом і числом іменника, замість якого цей займенник вжито.

Займенники за значенням і граматичними ознаками не однотипні, вони розподіляються на три групи: узагальнено – предметні (він – старшина), узагальнено – якісні (така – люта), узагальнено – кількісні (стільки – двісті).

Усі займенники змінюються за відмінками. Рід і число виявляються в них своєрідно, а деяким групам займенників і зовсім не властиві.

Займенники наш, ваш, всякий, інший, сам, самий, такий, який, котрий відмінюються, як прикметники твердої групи,їхній – як прикметники м’якої групи.

Займенники скільки і стільки відмінюються, як числівник два.

Інші займенники за особливостями відмінювання поділяються на три групи:

5) Я, ти, ми, ви, себе;

6) Він, вона, воно, вони;

7)                 мій, твій, свій, чий, той, цей, весь, хто, що.

Зворотний займенник себе не має форми називного відмінка.

Особливістю відмінювання особових займенників він, вона, воно, вони є поява в них після прийменників та в орудному відмінку початкового н.

У відмінюванні займенників мій, твій, свій, чий, той, цей, весь найбільше розбіжностей є в чоловічому роді, менше – у жіночому та в множині.

Займенники твій, свій відмінюються, як займенник мій. Займенники моє, чиє, те, це, все в середньому роді мають такі самі відмінкові форми, що й у чоловічому (за винятком лише називного й знахідного відмінків).

Займенники хто і що відмінюються, як той у чоловічому роді.

У систему дієслова входять п’ять основних форм (дієслівних утворень):

1) неозначена форма (інфінітив): працювати, написати, розвиднятися;

2) способові форми (у дійсному, умовному й наказовому способах): працюю, напишуть, працював, напишіть;

3) дієприкметник: працюючий, написаний, забутий;

4) безособова форма на -но, -то: написано, зроблено, забуто;

5) дієприслівник: працюючи, написавши, зробивши.

Усі дієслівні форми мають доконаний або недоконаний вид, є перехідними чи неперехідними. У них розрізняють дві основи: основу інфінітива й основу теперішнього часу. Кожна з форм дієслова відповідає на певні питання, буває змінна або незмінна й виступає тим чи іншим членом речення. Незмінними є дієприслівник; безособова форма на -но, -то; неозначена форма. Способові форми змінюються за способами (дійсний, умовний, наказовий), часами (теперішній, минулий і майбутній), особами (1-а, 2-а, 3-я) або родами (чоловічий, жіночий, середній), числами (однина, множина). Дієприкметник змінюється за відмінками, родами й числами.

Дієслова виражають дію, що відбувається в певному часі. Цим їх значення найбільше відрізняється від значення іменників, що також можуть позначати дію, але не виражають її перебігу.

Поняття дії, яку називає дієслово, досить широке. Ним може бути конкретна фізична дія (писати, малювати); стан предмета (лежати, хворіти); рух і переміщення в просторі (ходити, плавати); діяльність органів чуття (бачити, чути); ставлення до кого – небудь (шанувати, ненавидіти); становлення предмета, зміни, що відбувається з ним (рости, старіти, бліднути).

Особливу проблему морфології сучасної української літературної мови становлять активні дієприкметники, що творяться за допомогою суфіксів -уч (-юч), -ач (-яч). Як зазначає Ю.Шерех, вони не перебувають у регулярних мотиваційних зв’язках з відповідним типом дієслівних основ, а тому їх слід вважати периферійними щодо морфологічної системи української мови віддієслівними похідними й характеризувати як книжні витвори, що не властиві українському літературному слововживанню, стимульовані найбільшою мірою впливом російської мови.

Отже, активні дієприкметники не стали фактом української мови, це потрібно послідовно відображати під час їх перекладу – подавати власне українські мовні засоби (прикметники, іменники, дієприслівники, дієслова-присудки складних речень), що відповідають російським активним дієприкметникам. А через відсутність у словниках українських відповідників цієї лексики сучасні переклади з російської мови рясніють карикатурними кальками.

ІІ. Самостійна робота