9.2. К. Ясперс

Представник німецького екзистенціалізму Карл Ясперс (1883-1969 pp.) висуває «філософію існування». Саме тому він стає на шлях критики філософії як матеріалізму, так й ідеалізму. Центральне поняття — екзистенція визна­чається як необ'єктивована реальність, як такий «рівень» людського буття, що не може бути предметом розгляду науки. Екзистенція нерозривно пов'язана з «трансценденцією», Богом. Трансценденція — це вище буття.

Екзистенція та свобода в Ясперса — поняття тотожні. Характеристика свободи полягає в тому, що вона не може бути «знайдена» на жодному рівні людського буття: ні на рівні емпіричного буття, ні на рівні свідомості взагалі; ні на рівні духу. Ясперс вважає, що людина не може бути до кінця пізнана наукою, оскільки завжди залишатиметься деякий непізнаний «залишок» — екзистенція. Із цього випливає висновок: пізнання — справа науки, свобода — справа філософії.

У питанні про свободу в Ясперса виникає антиномія: з одного боку, сво­бода є трансцендентною необхідністю, з іншого, — ця необхідність своєрідна: вона носить глибоко особистий характер.

Для вирішення цієї антиномії вводиться вчення про екзистенціальну кому­нікацію як універсальну умову людського буття. Все, що є істотним у людині та необхідним для неї, забезпечує комунікація. З точки зору Ясперса, кому­нікація — це спілкування, в якому людина не «грає ролі», яку готує для неї сус­пільство (наприклад, батька, чоловіка, вченого, політика тощо). Під час комуні­кації стає відомо, що таке «актор» і хто грає всі ці ролі. Тобто «хто є хто».

151

Історія філософії

__________________________________________________________

Проблема істини розглядається К. Ясперсом крізь призму комунікації. «Істина, — заявляє він, — це повідомлення, а істинне лише те, що можна повідомити іншому, — точніше повідомлене комусь, об'єднує мене з ним і є засобом єднання». Наука не може дати нам усієї істини, оскільки не може вийти за межі предметного буття та стикуватися з трансценден-цією. Тому загальновідомі істини науки не мають нічого спільного з істинами філософії; перші (вони становлять лише елемент істини) є істини для людського розуму, другі — для людської особистості (як екзистенція). Істина завжди особиста і тому для кожної людини своя. Критерієм істини є знову ж таки комунікація, яка не є засобом її розповсюдження, а лише засобом її досягнення. Істина не байдужа людині, вона захоплює всю її сутність, керує її вчинками, заради неї людина може пожертвувати життям, але це стосується лише «екзистенціальної істини», а не істини науки. Комунікативний характер істини Ясперс безпосередньо пов'язує з її історичністю.

_______________________________________________________

Для вияву екзистенції особливо важливі, за Ясперсом, так звані погра-ничні (помежові) ситуації: смерть, страждання, боротьба, провина тощо. Най­більш яскравий випадок пограничної ситуації — смерть, перед лицем якої скінченність власної екзистенції постає для людини з усією безпосеред­ністю. У цій ситуації стає несуттєвим усе те, що заповнювало життя індивіда в його повсякденності.

Після Другої світової війни Ясперс прагне наповнити свої філософські категорії соціальним і конкретно-політичним змістом. У суспільному житті існують два устої — це «істинність і глибока повага до людського буття, або наука та гуманність», але він, як і раніше, рішуче заперечує «тотальне знання», тобто науковий світогляд, замінюючи його «тотальною вірою» — своєрідним екзистенціальним релігійним світоглядом. Людство, на думку Ясперса, прире­чене на спільність долі та єдиної віри. Звідси К. Ясперс робить висновок про особливу роль філософії, яка за допомогою філософської віри, завдяки якій відкривається сенс і призначення історії, покликана об'єднати людство на за­гальних духовних засадах.

9.3. Ж.-П.Сартр

Французький мислитель Ж.-П. Сартр (1905-1980 pp.) вважає, що першим принципом екзистенціалізму є положення: людина тотожна тому, що вона робить. Людське життя — це можливість. Немає раз і назавжди визначеної та незмінної

152