Розділ 1 • Онтологія

Душа та свідомість — це функції людського мозку, які прогресують разом із ним. Свідомість дитини розвивається водночас із формуванням її мозку та процесом ускладнення різних видів поведінки, виховання, освіти. Пору­шення з певних причин функціонування мозку призводить і до порушення свідомості. Мислить, любить, ненавидить не власне мозок, а людина. Він — це частина цілого: особистості, суспільства, історії. Саме у складі такого ці­лого він функціонує як орган свідомості. Принципи індивідуальної роботи мозку та мислення постійно регулюються законами розвитку всієї людської культури.

Довгий час у науці панувало дуалістичне уявлення про свідомість і мозок. Свідомість розглядалася як щось надфізичне, що знаходиться над мозком і користується ним як знаряддям для реалізації своїх цілей. Вважалося, що між духовно-ідеальним і матеріальним лежить непереборне провалля.

______________________________________________________________________________

Із проблемою свідомості тісно пов'язана проблема душі. Для Арістотеля душа є началом усіх живих істот — рослин, тварин, людей — вона сприяє пізнанню істини. Для І. Канта душа має внутрішню природу, про що свід­чать факти свідомості, а про її зовнішню природу ми нічого не знаємо. Вірогідно, що вона зберігає своє буття після смерті тіла. Для сучасного російського дослідника проблеми свідомості А. Спіркіна душа набуває форми індивідуального суб'єкта. Але ця суб'єктивність постає як особли­вість природної визначеності характеру, темпераменту, таланту чи тупості, волі, тобто духовного «обличчя» людини. Індивідуальні душі — це нескін­ченна кількість модифікацій. Душа як природний дар — швидше можли­вість, а виховання й освіта вдосконалюють природні дані, надаючи їм широти та більшого чи меншого розуміння сутності речей у різних сферах знання. Душа вдосконалюється, здобуваючи духовну силу й об'єм. Вона як уні­кальність пов'язана з природними даними, вихованням, життям серед людей, залученням до цінностей культури. Душа є духовною визначеністю кожної індивідуальності. Завдяки душі людина є тим, чим вона є. Душа є тією частиною духовної діяльності людини, в якій, за Гегелем, ще сильніше виявляється зв'язок із тілесністю людини. Розглядаючи душу, ні психологія, ні філософія не можуть не враховувати зв'язок духовного світу людини з її тілесністю, насамперед із мозком. Тобто душа певної тілесності людини виражає себе в її реальному вигляді. Людина є душевно-тілесна, психо­фізична істота: людина — це тілесна втілена душа.

Як єдино-цілісний феномен душа, виявляючи в собі нескінченність почуттів, думок, бажань, вольових прагнень і цілепокладань, завжди за­лишається собою, повідомляючи характер своєї духовної єдності цій множині виявів. Отже, душа є мислення, помітні та непомітні відчуття, уявлення, хвилювання, поняття, судження, рішення та інші духовні фе­номени.

_________________________________________________________

239