Розділ 5 • Проблема розвитку у філософії

Ми можемо з повним правом говорити не просто про Східну та Західну цивілізації, а про духовні цивілізації Заходу і Сходу. І хоча цивілізація — цілісне соціокультурне утворення, її ядром виступає духовність у значенні буття самої культури та її впливу на все суспільне життя.

5.3.2. «Нелінійний» розвиток цивілізацій

Cпецифічність нелінійного тлумачення цивілізацій монадного харак­теру передусім полягає в урахуванні тієї обставини, що будь-яка жива істота не є чимось одиничним, а постає як певна множинність. Індивід є зібранням живих самостійних істот, які за сутністю однакові, проте у виявленнях можуть бути і схожими (однаковими), і несхожими (неоднаковими). Саме нерозу­міння такої характеристики цивілізацій як певних індивідів історичного про­цесу не дало змоги Данилевському, Шпенглеру і Тойнбі зрозуміти і послідовно провести цей підхід як принципово нелінійний, а самі цивілізації — як мо­нади історії. Подолання цієї однобічності в розумінні цивілізацій потребує нелінійного підходу.

Звичайно, фіксація тієї сторони монадності цивілізацій, що постає як їхня взаємовідокремленість, замкненість, теж є важливою складовою сучасного трактування цивілізаційного підходу як принципово нелінійного. На підставі цієї фіксації стає зрозумілою така властивість цивілізаційного підходу, як його плюралістичність. Вона є атрибутивною рисою цивілізаційного підходу в його не лише некласичному (Данилевський, Шпенглер, Тойнбі), а й постнекласичному, сучасному варіанті. Зазначене дає можливість уникнути однобічності, «цент­ризму» — як Європо, так і азіацентризму, як центризму північного, так і південного. Для цивілізаційного підходу основний інтерес становить не ранжування циві­лізацій (за принципом від нижчого до вищого), а розгляд їх як рівноцінних, хоча і самобутніх, виявів історичного існування людей. Ось чому цивілізаційний підхід (на відміну від формаційного) постає не генералізуючим, універсаліст-ським, а — індивідуалізуючим, у контексті неповторного, унікального індивіда історичного масштабу. Відповідно історичний процес є спільнотою таких інди­відів, своєрідність яких зумовлює багатство форм і виявів розвитку людства.

__________________________________________________________

Уперше розглянув проблему цивілізації не з позиції європоцентризму, а як проблему множини цивілізацій М.Я. Данилевський. Мислитель дослі­джує часовий рух людського суспільства як низку автономних послідовних і співіснуючих соціальних організмів, які він називає культурно-історич­ними типами, а на етапі зрілості — цивілізаціями. На певному історичному етапі один із співіснуючих типів постає як панівний.

367

Систематичний курс філософії

Відповідно до вимог «природної системи історії» Данилевський нараховує десять культурно-історичних типів. Цими типами або самобутніми цивілізація­ми, розташованими в хронологічному порядку, є: 1) єгипетський; 2) китай­ський; 3) асиро-вавілоно-фінікійський, халдейський, або стародавньосемі-тичний; 4) індійський; 5) іранський; 6) європейський; 7) грецький; 8) рим­ський; 9) новосемітичний, або аравійський; 10) германо-романський, або європейський.

До народів, що утворювали подібні культурно-історичні типи та були рушійною силою в історії людства, Данилевський зараховує ще два — мек­сиканський і перуанський, вважаючи, однак, що вони загинули насиль­ницькою смертю і не встигли здійснити свого призначення. Перші ж десять він розглядає як такі, що вже доросли до періоду «квітування і плодоно­шення», тобто цивілізації. Дещо пізніше до кола дослідження потрапляє і сло­в'янський тип, який лише виступив у зазначений період розвитку.

___________________________________________________________________

Визначена як самобутній соціокультурний феномен, цивілізація виникає як певна відповідь на виклик середовища, певного глобального етнобіогео-ценозу. Вже в процесі становлення цивілізації цей виклик стає сукупністю детермінант, які надалі впливають на її унікальність, індивідуальність і розви­ток. Цивілізація спроможна прогресувати доти, доки вона може сприймати нові виклики середовища і ефективно реагувати на них.

Головні етапи існування цивілізації через взаємодію «виклик-відповідь» з'ясовано А. Тойнбі. Однак, при цьому поза увагою залишається змістовна сторона процесу, зокрема — співвідношення суспільних цілей та ідеалів із реальністю. Можливість розглянути цю проблему по-новому дає цивіліза-ційний підхід.

Із точки зору формаційного підходу суспільний ідеал тлумачиться як щось трансцендентне щодо реального історичного процесу, а реалізація ідеалу — як фінальний акт майбутніх глобальних лінійно-поступальних змін всесвітньо-історичного рівня.

При цивілізаційному підході стає можливим розгляд суспільного ідеалу не як чогось трансцендентного, а як внутрішньої складової розвитку реаль­ного цивілізаційного процесу. Причому в контексті з урахуванням своєрід­ності відповідного культурно-історичного типу, а не в однолінійній послідов­ності, на рівні розвитку людства в цілому. Формування та реалізація суспіль­ного ідеалу відбувається з неминучим подальшим розходженням між ним і дійсністю та потребою в новому суспільному ідеалі. Повторення цього циклу в цьому випадку постає насамперед як внутрішньо-цивілізаційні характе­ристики — ритми самоідентифікації тієї чи іншої цивілізації.

________________________________________________________________

О.Шпенглер тлумачить цивілізацію не як злет, а як омертвіння відпо­відної історичної культури. Загальна кількість культур у Шпенглера —

368