Розділ 7 • Філософія символічного світу

У лоні філософії народжується і така форма вільнодумства, як деїзм (Е. Шефтсбері). Деїсти визнають Бога творцем світу, але разом із тим ствер­джують, що він втручається в події та закони природи. До деїзму схилялися філософи та вчені епохи Просвітництва.

Найбільш послідовна форма релігійного вільнодумства — атеїзм. Він сві­домо спирається на природничий і філософський матеріалізм, який веде до критики основ релігійно-ідеалістичного світорозуміння та до вільнодумства. Проте варто пам'ятати слова Вольтера, який зазначав: «Атеїзм може, най­більше, дозволити існувати суспільним чеснотам і спокійній апатії приватного життя, але серед бурхливостей соціального життя він повинен призводити до всіляких злочинів».

Абсолютизація традиції критики релігії призвела до «войовничого атеїзму», який став державною ідеологією в СРСР та інших країнах соціалізму, скомпро­метувавши традицію вільнодумства. Проте атеїстична традиція культури, швидше за все, надалі буде супроводжувати релігійну традицію та конкурувати з нею, по-своєму доповнюючи її.

7.3.4.Наукова і релігійна картини світу

Проблема суперечності між наукою та релігією дозволяє уважніше поди­витися на проблему суперечності і розвитку як релігії, так і науки, на проблему суперечностей взагалі. Абсолютизація ролі суперечностей і закону боротьби протилежностей нанесла невиправну шкоду впродовж багатьох років сус­пільству, життю, людям, менталітет яких орієнтований завжди на пошук від­повіді невирішуваних нині суперечностей існування. Суперечності є не «за­коном біди», а означають важливий крок до перемог у розвитку реального знання.

Історія свідчить про існування напруженого протистояння релігії та науки, але розвиток кожної з цих важливих сфер життя людства зрештою призво­дить до їх певного взаємопорозуміння. Історія теології свідчить, що в ній від­бувається постійна еволюція ідей і відмова від ідей, які раніше вважалися абсолютно істинними. Наприклад, у V ст. вчення християнських апологетів (за­хисників) перших трьох століть н. е. були засуджені як єретичні. У першій половині XX ст. було засуджено та заборонено католицькою церквою твір теолога і видатного вченого Тейяра деШардена «Феномен людини», а вже в 1955 р. після його смерті він був канонізований тією ж католицькою церквою, а його ідеї були визнані істинними.

Наука еволюціонує динамічно, і нині жоден учений не погоджується безза­стережно з ідеями Галілея та Ньютона. Адже будь-яка істина має передумови, зміна яких рано чи пізно спричинить уточнення та модифікації самої істини. А. Уайтхед наводить приклад: Галілей стверджував, що Земля рухається,

451

Систематичний курс філософії

а Сонце є нерухомим; інвізитори вважали, що Земля нерухома, а Сонце руха­ється; прибічники Ньютона стверджували, що і Земля, і Сонце знаходяться в стані руху. Сучасні вчені вважають, що кожне з трьох висловлювань було однаково істинним, якщо дотримуватися розуміння «спокою» та «руху», якого вимагає прийняте висловлювання. Того часу спосіб викладу фактів Г. Галілеєм був плідним для наукового дослідження, але сам по собі він не був правильнішим, ніж: формулювання інквізиторів. Питання відображало реально існуюче у Всесвіті явище, і всі сторони висловлювали важливі істини, які до нього належали. Із позицій знання тих часів ці істини здавалися несуміс­ними, оскільки тоді ніхто не міг передбачити сучасну концепцію відносності руху, і висловлювання були зроблені без урахування можливих змін, яких вимагає володіння більш повною істинною. Наведений приклад свідчить про те, що потрібен час, у межах якого суперечності науки або будуть подолані, або втратять свій категоричний характер, свою гостроту.

Загальні істини, сформульовані апріорі, без достатньої емпіричної пере­вірки — це всього лише гіпотези та предмет віра. А на практично-експери­ментальному рівні наука та релігія мають справу з різними аспектами одного й того ж явища.

________________________________________________________

Лозунг марксизму про подолання релігії та попередньої споглядальної філософії, перехід до атеїзму та практичного, тобто революційного, абсо­лютного гуманізму першим привітав Ф. Ніцше як «смерть Бога». Він назвав це «грандіозною подією», оскільки зі смертю Бога, на його думку, почина­ється більш велична історія, ніж уся попередня. Це історія «надлюдини», існуванню якій Бог (віра в нього) був перепоною. Критикуючи християн­ство, Ніцше показує, що «надлюдина» — це не якась людина, наділена над­людськими якостями. Це людина вищої фази історії, що настає після «смерті Бога».

Завдання філософії Ніцше вбачає в знаходженні умов і засобів, які сприяли б утвердженню влади надлюдини на землі замість людини. Серед таких засобів знайдеться місце і для релігії, яку Ніцше не відкидає. Він вважає, що релігія може бути корисною для людини під час її перевихо­вання в надлюдину. Філософ, який володіє почуттям відповідальності, буде користуватися релігією для «цілей виховання».

За Ніцше, користь релігії полягає в трьох положеннях: по-перше, релігія зв'язує володаря та підданих і через це не дозволяє підданим відокреми­тись і підняти бунт, тобто це витончений тип панування; по-друге, релігія — це засіб піднесення людини, яка походить із нижчих класів; по-третє, релігія традиційно повинна виконувати роль утіхи.

Разом із тим атеїзм Маркса і Ніцше діаметрально протилежний. Маркс, критикуючи релігію, вважає її «опіумом» для всіх і наполягає на рівності людей в їх звільнені від релігії. Він хоче замінити релігійну рівність (егалі­таризм) рівністю антирелігійною (атеїстичною). У Ніцше релігія є автори-

452