Розділ 7 • Філософія символічного світу

нова, такий і поворотний пункт всесвітньої історії». Отже, його позиція — в запереченні Бога й обожненні земних стосунків. Ця ідея буде запозичена радянським режимом! Намагаючись знайти мотиви руйнівної боротьби комуністичної влади з церквою в 30-ті роки XX ст., М.О. Бердяєв у роботі «Смисл і джерела російського комунізму» зазначав, що радянський режим воював із церквою та релігією як з «конкурентом», намагаючись замінити традиційну релігію з її культом на культ земного бога, а теологію — марк­систсько-ленінською ідеологією, зберігаючи її як теологічну суму абсо­лютних незаперечних істин.

_________________________________________________________________________

Проблема «божественного» у філософії та релігії (християнстві) розрізняються. Наприклад, Арістотель не вірив в особисте безсмертя. Просто в хвилини найвищого творчого піднесення та напруги думки він відчував у собі щось божественне, яке не зникне з його відходом. Участь у божественному житті Арістотель пов'язував із досконалим знанням, оскільки Бог є життя, тому що він є думка (Логос). І тому отці церкви, такі, як Августин, вважали божество радістю, що дарується істиною, істиною Бога, могли одночасно отримувати натх­нення і від патристики, і від грецької філософії. Остання дала християнському мисленню одночасно і фундаментальне обґрунтування теології як спекулятив­ної науки про Бога, і концептуальні засоби для розроблення такої науки.

На етапі патристики і схоластики (в середньовічній філософії) першона-чальні суперечності між релігією та філософією поступово стають менш оче­видними: християнська теологія немовби продовжує грецьку філософію, зберігаючи її споглядальний характер. Однак, домінуючи ідеологічно, вона спрощує зв'язки філософії з наукою, обмежуючи філософію в її розвитку.

Теологія завжди плідно використовувала філософію. У православ'ї здебільшого застосовується філософія Платона та неоплатонізму. Католицизм для обґрун­тування свого вірування використовує авторитет Арістотеля. Не випадково в історії розвитку католицизму його офіційна філософія — томізм, розгля­дається як продовження арістотелізму.

Засновник томізму Тома Аквінський у своєму головному творі «Сума тео­логії» неодноразово повертається до питання про роль філософії та її значення для теологів. Він вбачає причину використання теологією філософських дис­циплін не в тому, що вона в чомусь неспроможна: просто розум, спираючись на пізнане, досягнуте іншими науками, легше просувається до надрозумних, трансцендентних істин.

Розум — це прерогатива філософії, тоді як віра претендує на те, щоб бути вищою за розум і філософію. Теологія, користуючись послугами розуму, свої головні принципи добуває з віри. Звідси — відоме положення, що філософія в цей період була «служницею теології».

Богословсько-теологічний підхід здійснюється на основі прийняття релігійного віровчення як вихідної та безумовної істини, в межах «релігійного досвіду». На думку відомого православного богослова О. Меня, релігійний досвід є особливим видом

457